АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/2032/12 Справа № 2-205/11 Головуючий у 1 й інстанції - Макаров М.О. Доповідач - Романюк М.М.

Категорія

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :

головуючого Романюк М.М.

суддів Петренко І.О., Котушенко С.П.

при секретарі Бойко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк»та заяву ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, треті особи Приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7, Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», про визнання незаконним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, поновлення права на житлову площу та вселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що він разом з батьками та сестрами проживав у квартирі АДРЕСА_1. У ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати ОСОБА_8 померла. У 1992 році його батько зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_4 У ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача.

Розпорядженням органу приватизації №4-а від 27.02.2006 року спірна квартира була приватизована відповідачкою ОСОБА_4

З урахуванням того, що з 1999 р. по 20.11.2009 року позивач відбував покарання у виді позбавлення волі, але за ним зберігалося право на користування квартирою, просить визнати недійсними розпорядження органу приватизації №4а від 27 лютого 2006 року та свідоцтво про право власності на спірну квартиру, виданого на ім'я ОСОБА_4

Крім того, просив визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 березня 2006 року, укладений між ОСОБА_9, яка діяла по довіреності від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири від 13 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, а також просив відновити його право на житлову площу в спірній квартирі та вселити його у цю квартиру.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2011 року позовні вимоги задоволено.

В апеляційній скарзі 3-я особа Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

До зазначеної апеляційної скарги приєдналася відповідачка ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач протиправно був позбавлений свого права на житло, правочини щодо спірної квартири укладені з порушенням чинного законодавства, а тому порушені права позивача підлягають відновленню, а позовні вимоги задоволенню.

З даним висновком судова колегія погоджується виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі ордеру була надана ОСОБА_10 та ОСОБА_8

Позивач ОСОБА_3 є сином ОСОБА_10 та ОСОБА_8

З моменту вселення в спірну квартиру в ній проживали та були зареєстровані позивач, його батьки ОСОБА_10 й ОСОБА_8, та сестри ОСОБА_11, ОСОБА_12

У ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача ОСОБА_8 померла.

У 1992 році батько позивача зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_4

У ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача.

Ухвалою Верховного суду України від 31 жовтня 2000 р. вирок судової колегії по кримінальним справам Дніпропетровського обласного суду від 21 серпня 2000 року змінено і позивача ОСОБА_3 було засуджено до позбавлення волі терміном на 10 років.

Відповідно до розпорядження органу приватизації №4-а від 27.02.2006 року, спірна квартира була приватизована ОСОБА_4

21.03.2006 року між ОСОБА_13, яка діяла по довіреності від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 30.01.2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, спірна квартира перейшла у власність ОСОБА_2

30.01.2008 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк»укладено договір іпотеки №11290888000/1, відповідно до якого спірна квартира була передана в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк».

Згідно п.7 ч.3 ст.71 ЖК УРСР (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

У випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за позивачем зберігалося право на користування спірним приміщенням весь час перебування під вартою та відбування покарання.

Згідно ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»(в редакція станом на час приватизації спірної квартири) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки за позивачем зберігалося право на житло, передача спірної квартири у власність лише відповідачці ОСОБА_4, без письмової згоди на це позивача, відбулася з порушенням законодавства, а тому вимоги щодо визнання недійсними розпорядження (органу приватизації) №4а від 27 лютого 2006 року, а також свідоцтва про право власності на житло, а саме на квартиру АДРЕСА_1, Дніпропетровської області, виданого на ім'я ОСОБА_4 02 березня 2006 року Новомиколаївською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області згідно розпорядження органу приватизації №4а від 27 лютого 2006 року, підлягають задоволенню.

Посилання апелянта на те, що на позивача не розповсюджуються вимоги ст.71 ЖК УРСР, оскільки внесені до зазначеної статті зміни набрали чинності 30.03.2000 р., а позивач в той час вже перебував під вартою, не може бути прийнято до уваги, оскільки не ґрунтується на законі, тому що на час набрання чинності вироку суду відносно позивача, діяла вже нова редакція ст.71 ЖК УРСР.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наведене, а також приймаючи до уваги, що відповідачка ОСОБА_4 набула право власності на спірну квартиру незаконно, на час укладання спірних договорів купівлі -продажу квартира мала б бути в державному житловому фонді, тому вона не могла бути предметом договору купівлі -продажу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання спірних договорів купівлі -продажу недійсними.

Приведені в апеляційній скарзі та заяві про приєднання до апеляційної скарги інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк»та заяву ОСОБА_2, яка приєдналася до апеляційної скарги -відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2011 року -залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: