АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11 -а-511 -06

Категорія: ст.121 ч.І КК України

Головуючий суду 1-й інстанції: Розумовська О.Г Доповідач апеляційної суду: Губа О.О.

ВИРОК ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26 липня 2006 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області   у складі:

головуючого:

суддів:

при секретарі:

за участю прокурора:

засудженого:

потерпілої:

Погорєлової Г.М. Олещук Т.Л., Губи О.О. Брянській Г.Є. Князевої Т.В. ОСОБА_4 ОСОБА_2 представника потерпілої: ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією старшого помічника прокурора Заводського району м. Миколаєва, потерпілої   ОСОБА_2.   та   її   представника   ОСОБА_3   на   вирок Заводського районного суду м.  Миколаєва від  10 травня 2006 року, яким засуджений,

ОСОБА_4, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, працюючий ІНФОРМАЦІЯ_5, проживаючий по АДРЕСА_1, раніше не судимий, -    за ст. 121 ч. 1 КК України до 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_4. покладені обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 у відшкодування спричиненої матеріальної та моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_2. 22619 гривен 67 коп.; на користь управління державного казначейства Миколаївської області 1434 гривен 05 коп. (витрати на стаціонарне лікування потерпілої).

За вироком суду ОСОБА_4. визнаний винним та засуджений за умисне спричинення потерпілій ОСОБА_2. тяжких тілесних ушкоджень за наступних підстав.

15 вересня 2004 року, близько 15 години, ОСОБА_4., працюючи ІНФОРМАЦІЯ_6 на мікроавтобусі "Фіат" державний номер НОМЕР_1 рухався по маршруту в бік мікрорайону Намив. В процесі руху між водієм ОСОБА_4. і пасажиркою ОСОБА_2. виник конфлікт з приводу оплати проїзду, під час якого ОСОБА_4 став ображати ОСОБА_2. На кінцевій зупинці маршруту „Намив" на АДРЕСА_2 ОСОБА_2. стала набирати по мобільному телефону номер телефону свого чоловіка, щоб розповісти про конфлікт. Не бажаючи цього, ОСОБА_4. перешкодив потерпілій подзвонити чоловікові, після чого силою витягнув з салону таксі.

Потім, на ґрунті особистих неприязних відносин, ОСОБА_4. побив ОСОБА_2., наносячи численні удари руками по голові, тулубу, при цьому хватаючи потерпілу за шию. З метою з'ясувати державний номер маршрутного таксі, потерпіла нахилилась до мікроавтобусу. Побачивши це, ОСОБА_4. наніс удар ногою по тулубу ОСОБА_2., від чого остання впала на дорогу. Внаслідок дій засудженого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми з забиттям головного мозку із зниженням гостроти зору на ліве око, яке ускладнилось атрофією зорового нерву лівого ока та частковою атрофією зорового нерву правого ока.

В апеляції старший помічник прокурора Заводського району м. Миколаєва просить вирок скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним за ч. 4 ст. 187 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією Уі частини належного майна. Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, невірну оцінку судом пояснень свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10. Вказує, що ОСОБА_4., окрім нанесення тілесних ушкоджень, заволодів майном потерпілої ОСОБА_2. - мобільним телефоном з сім-карткою, чохлом, золотим ланцюжком та кулоном, загальною вартістю 2777 грн. 55 коп., діючи саме з цією метою. Крім того, вважає, що у суду не було достатніх підстав для застосування ст. 75 КК України з урахуванням тяжкості, способу вчиненого злочину та його наслідків. Зазначає, що засуджений вини не визнавав та може знов вчинити злочин.

В апеляціях потерпіла ОСОБА_2. та її представник ОСОБА_11 також просять вирок скасувати, постановити новий, яким визнати ОСОБА_4 винним за ч. 4 ст. 187 КК України та призначити йому покарання в межах санкції ч. 4 вказаної статті. На думку апелянтів, суд необгрунтовано визнав дії ОСОБА_4 щодо потерпілої, як такі, що були здійснені на ґрунті особистих неприязних відношень. Апелянти стверджують, що під час побиття потерпілої ОСОБА_4. заволодів мобільним телефоном, вирвавши його з рук ОСОБА_2., а також зірвав з шиї золотий ланцюжок з кулоном. На думку апелянтів, суд прийшов до неправильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_4 корисливого мотиву. Ця обставина, на думку апелянтів, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а також поясненнями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13., ОСОБА_14., ОСОБА_15., ОСОБА_16.

Крім того, апелянти просять задовольнити позовні вимоги потерпілої в повному обсязі, стягнувши з засудженого 4497 грн. 22 коп. на відшкодування матеріальної шкоди (вартість майна - мобільного телефону, золотого ланцюжка з хрестиком, витрати на оплату послуг захисника, на лікування), 30000 грн. -моральної шкоди та 900 грн. на відшкодування витрат на оплату послуг захисника.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Князевої Т.В. на підтримку апеляції старшого помічника прокурора Заводського району м. Миколаєва, яка підтримала апеляцію частково та просила вирок суду скасувати, постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним за ч. 4 ст. 187 КК України та призначити йому покарання з застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією '/г частини майна, потерпілої ОСОБА_2. та її представника ОСОБА_1, які підтримали свої апеляції та просили вирок суду відносно ОСОБА_4 скасувати, постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним за ч. 4 ст. 187 КК України і призначити йому покарання в межах санкції вказаної статті закону, а також задовольнити в повному об'ємі вимоги потерпілої на відшкодування спричиненої шкоди, заперечення засудженого ОСОБА_4 відносно всіх апеляцій, перевіривши матеріали кримінальної справи, доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Висновок суду про спричинення ОСОБА_4 умисних тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2. за обставин, вказаних у вироку, ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, яким дана належна оцінка, і є правильним.

Потерпіла ОСОБА_2. в судовому засіданні пояснила, що 15.09.2004 року вона сіла в маршрутне таксі маршруту № 21, яке направлялося в сторону мікрорайону "Намив", в якому з водієм виник конфлікт через оплату за проїзд, оскільки в неї не хватало грошей. Потім на кінцевій зупинці водій витяг її з маршрутного таксі і спричинив тілесні ушкодження.

Ці пояснення потерпілої узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи НОМЕР_2, згідно яких у ОСОБА_2. були виявлені тілесні ушкодження у виді закритої черсіпю-мозкової травми з забиттям головного мозку із зниженням гостроти зору па ліве око, яке ускладнилось атрофією зорового нерву лівого ока та частково атрофією зорового нерву правого ока, крововиливом пара орбітальної області зліва. Вказані тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Крім того, були виявлені і інші тілесні ушкодження у виді крововиливів в області ліктьового суглобу, па боковій поверхні шиї, щелепі зліва, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Тілесні ушкодження могли утворитися в результаті неодноразової ударної дії тупим твердим предметом. Не виключено утворення ушкоджень від ударів руками людини (а.с. 203 - 208).

Про тe, що ОСОБА_2. була побита ОСОБА_4 вбачається і із пояснень свідків ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_15., ОСОБА_13.

Сам факт умисного спричинення ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_2. тяжких тілесних ушкоджень ніким із апелянтів не оспорюється.

Що стосується твердження потерпілої, що в процесі конфлікту між нею та ОСОБА_4., останній вирвав у неї з рук мобільний телефон та зірвав з шиї золотий ланцюжок з кулоном, заволодівши цими речами, а також пояснень свідка ОСОБА_12 відносно заволодіння ОСОБА_4 золотим ланцюжком потерпілої, то ці обставини не знайшли свого підтвердження.

Так, із пояснень свідка ОСОБА_18. в судовому засіданні вбачається, що 15.09.2004 року він не бачив у потерпілої мобільного телефону, золотих ланцюжка та кулону і ОСОБА_2. про їх зникнення нічого не розповідала. В той час, коли він з дружиною ОСОБА_12 вели потерпілу до магазину, ОСОБА_2. розповідала тільки про її побиття. Він безпосередньо не був очевидцем конфлікту, бачив його наслідки, а дружина нічого не розповідала, що водій маршрутного таксі заволодів майном потерпілої.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_13. підтвердила, що між водієм маршрутного таксі ОСОБА_4 та пасажиркою ОСОБА_2. виник конфлікт через оплату за проїзд, в ході якого ОСОБА_4. побив ОСОБА_2.

Водночас,   ОСОБА_13   дала   суперечливі   пояснення   відносно наявності у ОСОБА_2. під час події мобільного телефону. Так, свідок пояснила, що вона бачила у ОСОБА_2. в руках мобільний телефон, який ОСОБА_4. забрав, а потім щось кинув на переднє сидіння. В той же час свідок також пояснила, що мобільного телефону в руках потерпілої вона не бачила, а тому не може стверджувати, що ОСОБА_4. кинув на переднє сидіння мобільний телефон. Крім того, ОСОБА_13. взагалі нічого не пояснювала відносно золотих ланцюжка та кулону у потерпілої.

З пояснень в судовому засіданні свідка ОСОБА_16 вбачається, що він очевидцем зазначеної вище події не був. Він тільки засвідчив, що в день події потерпіла мала при собі мобільний телефон. Щодо наявності в той день у ОСОБА_2. золотого ланцюжка з кулоном йому не відомо. В подальшому йому стало відомо тільки про побиття потерпілої.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_16. дали пояснення, що очевидцями побиття ОСОБА_2. вони не були. У потерпілої вони не бачили мобільного телефону та золотого ланцюжка з кулоном. Потерпіла про зникнення цих речей їм нічого не розповідала.

Крім того, із матеріалів кримінальної справи вбачається, що потерпіла ОСОБА_2. 15 вересня 2004 року звернулася до начальника Заводського РВ ММУ УМВС в Миколаївській області з заявою, в якій просила прийняти заходи до водія маршрутного таксі маршруту № 21, який 15.09.2004 року спричинив їй тілесні ушкодження. Про заволодіиня водієм її майном вона не повідомляла (а.с. 40).

В поясненнях від 15.09.2004 року та 24.09.2004 року ОСОБА_2. також давала тільки пояснення про те, що водій маршрутного таксі її побив, чим спричинив їй тілесні ушкодження (а.с. 41, 42).

А в заяві від 03.02.2005 року потерпіла ОСОБА_2. на ім'я начальника Заводського РВ ММУ УМВС в Миколаївській області вказує, що 16.09.2004 року водій маршрутного таксі № 21 з застосуванням фізичного насильства відібрав у неї мобільний телефон, вартістю 600 гривен. В самій заяві про викрадення інших речей, тобто сім-картки, чохла, золотого ланцюжка і кулону потерпіла ОСОБА_2. не вказує (а.с. 6).

В подальшому потерпіла ОСОБА_2. почала давати пояснення про заволодіиня ОСОБА_4 ще і належного їй золотого ланцюжка з кулоном, чохлом та Sim- картою.

Із пояснень свідка ОСОБА_19. в судовому засіданні вбачається, що 15.09.2004 року він був черговим в Заводському райвідділу м. Миколаєва і приймав від ОСОБА_2. заяву про спричинення їй тілесних ушкоджень водієм маршрутного таксі. Із пояснень ОСОБА_2. вбачалося, що вона не може стверджувати, що водій маршрутного таксі в процесі її побиття заволодів належним їй золотим ланцюжком. Про зникнення мобільного телефону та золотого кулону ОСОБА_2. не пояснювала зовсім. Також свідок пояснив, що ОСОБА_2. не заявляла про корисливий мотив дій ОСОБА_4

Сам ОСОБА_4. на досудовому слідстві і в судовому засіданні не визнавав себе винним у заволодінні майном потерпілої та заперечував наявність в його діях корисливого мотиву, хоча і визнавав конфлікт між ним і ОСОБА_2., як пасажиркою маршрутного таксі.

З урахуванням наведених доказів суд правильно зазначив про виникнення конфлікту між ОСОБА_4 та ОСОБА_2. через оплату за проїзд. В ході конфлікту потерпіла намагалася подзвонити по телефону своєму чоловікові, але не змогла через перешкоду з боку ОСОБА_4, який наносив удари руками по тулубові потерпілої, хватав за шию, про що свідчать тілесні ушкодження в зазначеній області. Сукупність наведених фактичних обставин не виключає можливості втрати потерпілою під час події телефону в чохлі та з сім-карткою, що знаходилося у неї в руках, а також золотого ланцюжка з кулоном, що знаходилося у неї на шиї. Зазначене ставить під сумніви твердження потерпілої про корисливий мотив в діях засудженого, яке до того ж висловлено нею не одразу, а тільки через 5 місяців після нанесення ОСОБА_4 їй тілесних ушкоджень.

Сама по собі відсутність зазначеного майна у потерпілої внаслідок події не є доказом умисного противоправного заволодіння цим майном з боку засудженого.

Виходячи з аналізу наведених вище доказів, суд обґрунтовано послався на презумцію невинуватості згідно з ст. 62 Конституції України, в якій закріплено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Тому всі сумніві та припущення при оцінці доказів по даній справі суд вірно тлумачив на користь засудженого ОСОБА_4

На підставі викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_4. з ч. 4 ст. 187 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України.

А тому при зазначених обставинах доводи апеляцій старшого помічника прокурора Заводського району м. Миколаєва, потерпілої ОСОБА_2. та її представника ОСОБА_1 про перекваліфікацію дій ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 4 ст. 187 КК України, є безпідставними.

При призначенні ОСОБА_4. покарання за ч. 1 ст. 121 КК України в мінімальному розмірі санкції кримінального закону, суд фактично врахував тільки дані про особу засудженого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, а також має на утриманні мати, жінку та неповнолітню дитину.

Проте, як видно з вироку, суд фактично не врахував згідно з вимогами ст. 65 КК України ступень тяжкості вчиненого злочину відповідно до положень ст. 12 КК України, а обмежився лише посиланням на характер вчиненого.

Хоча суд і послався на застосування ст. 75 КК України, проте відсутнє мотивування про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи вчинення ОСОБА_4 тяжкого злочину, обставини злочину, пов'язані з заподіянням потерпілій черепно-мозкової травми, з подальшим суттєвим погіршенням стану здоров'я, з частковою втратою зору на обидва ока, є інвалідом третьої групи через спричинені тілесні ушкодження, колегія суддів вважає неправильним звільнення засудженого від відбування покарання.

В зв'язку з наведеним, вирок суду першої інстанції на підставі ч. 1 п. 4 ст. 378 КПК України підлягає скасуванню в частині звільнення засудженого від відбування покарання.

Що стосується доводів апелянтів відносно цивільного позову, то вони є безпідставними, оскільки позов потерпілої судом вирішений згідно положень ст.ст. 1166, 1167 ЦК України. Судом постановлено стягнути з ОСОБА_4 заявлену потерпілою матеріальна шкоду за виключенням вартості мобільного телефону з Sim-картою, чохла, золотого ланцюжка з кулоном, тобто майна, у викраденні якого ОСОБА_4 винним не визнано.

Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є справедливим, відповідає характеру моральних та фізичних страждань потерпілої та є на думку колегії суддів достатнім для компенсації спричинених страждань.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 378 КПК України, колегія суддів

ЗАСУДИЛА:

Апеляції старшого помічника прокурора Заводського району м. Миколаєва, потерпілої ОСОБА_2. та її представника ОСОБА_1 частково задовольнити.

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2006 року відносно ОСОБА_4 в частині звільнення його від відбування назначеного цим вироком покарання, з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України, - скасувати.

В решті вищевказаний вирок суду залишити без змін.

Запобіжний  захід засудженому ОСОБА_4.  до  набрання  вироком законної сили залишити підписку про невиїзд.

Строк покарання засудженому ОСОБА_4. обчислювати з моменту приведення вироку у виконання.

На  підставі  ч.   5   ст.   72   УК  України  зарахувати  в  строк  покарання попереднє ув'язнення ОСОБА_4 з 15 по 18.05.2005 року.

Вирок апеляційного суду Миколаївської області може бути оскаржений і на нього може бути внесено касаційне подання прокурором в колегію суддів палати Верховного Суду України в кримінальних справах через апеляційний суд Миколаївської області протягом одного місяця з моменту його проголошення.