АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМУКРАЇНИ
26 вересня 2006 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого : Іващука В.А., суддів : Чорного В.І., Іванюка М.В., при секретарі: Цехмістер О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А1231 та житлової комісії військової частини А1231 про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою представника військової частини А1231 Топольніцького В.В. на постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 31 липня 2006 року,
установила:
Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 31 липня 2006 року зазначений позов задоволено.
Постановою скасовано рішення житлової комісії військової частини А1231 від 19 листопада 2004 року (протокол НОМЕР_1) про постановку ОСОБА_1 на квартирний облік з 03 березня 1995 року.
Зобов'язано житлову комісію військової частини А1231 зарахувати ОСОБА_1 в загальний термін перебування на квартирному обліку період перебування його на квартирному обліку за попереднім місцем служби в іншому гарнізоні з 29 серпня 1992 року та поновити його у списках загальної черги військової частини А1231 з 29 серпня 1992 року.
Стягнуто з військової частини А1231 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані із виплатою ним судового збору у сумі 8 грн. 50 коп.
Представник військової частини А1231 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову якою визнати військову частину А1231 її неналежним відповідачем у справі.
У доводах апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції суперечить вимогам КАС України та "Положенню про порядок забезпечення жилою площею у Збройних Силах України" ( далі - "Положення") затвердженого наказом Міністра Оборони України №20 від 03 лютого 1995 року.
Зазначав, що у "Положенні" визначено право військовослужбовця, при переміщенні по службі в іншій гарнізон, зарахування попереднього часу перебування на квартирному обліку, але не раніше ніж з дня набрання чинності цим наказом. Даний наказ набрав чинності з 03 лютого 1995 року та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1995 року
Справа №22 ас- 1218 2006 р. Категорія: 14 Головуючий у суді першої інстанції Медяний В.М.
Суддя-доповідач Іващук В.А. .
Конституційним судом України невизнаний неконституційним, а тому є законним та діє на теперішній час.
Також апелянт у доводах апеляційної скарги посилається на те, що військова частина А1231 не може бути відповідачем у зазначеній справі, оскільки житлова комісія цієї частини не може здійснювати постановку ОСОБА_1 на квартирний облік всупереч "Положенню" затвердженого наказом Міністра Оборони України №20 від 03 лютого 1995 року.
Зазначав, що суд не довів, що постановка ОСОБА_1 на квартирний облік з 29 серпня 1992 року може здійснюватись згідно іншого нормативно - правового документу.
Посилався на те, що дії військової частини не порушують законодавство України по порядку забезпечення жилою площею в Збройних Силах України та були здійснені відповідно до існуючого законодавства.
Представник позивача заперечувала доводи апеляційної скарги посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Вважаючи судове рішення законним та обгрунтованим, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що з 16 листопада 1985 року позивач проходив дійсну військову службу в Збройних Силах України та знаходився на квартирному обліку у військовій частині 15558 Львівського гарнізону.
Після переведення його на нове місце служби до військової частини А1231, що розташована у Вінницькому гарнізоні, житловою комісією цієї частини було прийнято рішення про постановку його на квартирний облік з березня 1995 року, тобто з дати набрання чинності наказу Міністерства України від 03 лютого 1995 року, яким внесено зміни та доповнення до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України без урахування попереднього терміну перебування на обліку з 29 серпня 1992 року, що підтверджується протокол засідання житлової комісії НОМЕР_1.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що такими діями житлової комісії та військовою частиною А1231 порушено вимоги Конституції України, Житлового кодексу України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" та "Положення". Висновки житлової комісії військової частини А1231 протирічать Конституції України та діючому законодавству в галузі забезпечення військовослужбовців житловою площею.
Дійшов висновку, що відповідно пункту 11 "Положення", пункту 36 підпунктів "а", "б", та "д" Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу та пункту 27 підпунктів "а" та "б" Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками та мічманами, позивач має право на прийняття його на квартирний облік за новим місцем служби разом з членами сімї із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку за останнім місцем служби.
Дійшов висновку, що пункт 2 наказу Міністра Оборони України від 03 лютого 1995 року №20 суперечить конституційним гарантіям щодо забезпечення житла, встановлених ст.47 Конституції України. Встановив, що відповідачами фактично обмежено право позивача на забезпечення житловою площею на рівні з іншими громадянами України.
Встановивши такі обставини суд першої інстанції дійшов висновку про порушення прав позивача та задовольнив його позов.
Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову - без змін, з наступних підстав.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів не знайшла обгрунтованими. Такі доводи не спростовують висновків суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно виходив із того, що положення пункту 2 наказу Міністра Оборони України №20 від 03 лютого 1995 року, яким внесено зміни до "Положення про порядок забезпечення жилою площею у Збройних Силах України" та затверджено його в новій редакції, суперечать конституційним гарантіям щодо забезпечення житла військовослужбовців і зокрема позивача у справі.
Такий висновок суду грунтується на відповідних нормах матеріального права, зокрема норм Конституції України, Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей". Житлового кодексу України, а також "Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України".
Відповідно ч.І абзаци 1,7 ст. 12 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами. Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що Кабінетом Міністрів України питання про порядок забезпечення жилою площею військовослужбовців в Збройних Силах України, в частині квартирного обліку військовослужбовців, порядку надання жилих приміщень та інших питань пов'язаних із цим, не врегульовано, то суд першої інстанції правильно виходив із норм основи цивільного законодавства України - Конституції України та чинного законодавства, яке не суперечить їй.
Виходячи із зазначеного, пункт 11 "Положення", у якому встановлено право військовослужбовця при переміщенні його по службі в іншій гарнізон, зарахування йому попереднього часу перебування на квартирному обліку за останнім місцем служби, не суперечить Конституції України та відповідає зазначеним вище актам цивільного законодавства України.
Таке відповідає соціальній справедливості, враховуючи специфіку проходження служби військовослужбовцями, що пов'язана, як правило із частими переміщеннями по службі із зміною місць проходження служби незалежно від волі військовослужбовця. Таке положення слід вважати гарантією з боку держави по забезпеченню жилою площею військовослужбовців.
Військовослужбовець не може бути обмежений у гарантованому праві на житло (без відповідної компенсації з боку держави). Таке право також полягає і обумовлене відповідним правом бути прийнятим на облік для отримання житла від держави, що гарантованого Конституцією.
Разом із цим, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що пункт 2 наказу Міністра Оборони України №20 від 03 лютого 1995 року, суперечить зазначеним вище актам цивільного законодавства обмежуючи права військовослужбовців і зокрема позивача на житло.
Висновки суду відповідають правовій позиції Конституційного суду України, яка визначена у його рішенні від 11 жовтня 2005 року (справа 1-21/2005) щодо питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів.
Такі висновки суду узгоджуються із пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", де зазначено, що судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції. Зазначено також, що суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
При вирішенні справи, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та дав їм вірну оцінку щодо відповідності Конституції.
Виходячи із зазначеного, не можна визнати обгрунтованими та такими, що спростовують висновки суду доводи апеляційної скарги про те, що судом неправильно застосовано наказ Міністра Оборони України №20 від 03 лютого 1995 року, зокрема не взятий до уваги пункт 2 наказу, із урахуванням того, що такий наказ Конституційним судом України неконституційним невизнаний, тому є законним.
Доводи апеляційної скарги про те, що військова частина не може бути відповідачем у цій справі не є обгрунтованими та не спростовують висновки суду, оскільки відповідно пунктів 10 та 11 "Положення" облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних частинах районів. Військовослужбовці беруться на квартирний облік рішенням житлової комісії військової частини, затвердженим командиром військової частини. Житлова комісія утворюється у військовій частині, її рішення про взяття на квартирний оолік військовослужоовщв затверджуються командиром військової частини.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновки суду.
З врахуванням вимог статей 11, 69, 70 та 71 КАС України, суд першої інстанції правильно розглянув і вирішив справу на засадах змагаїьності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, із врахуванням, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, а також щодо покладення обов'язку доказування правомірності свого рішення на відповідача суб'єкта владних повноважень.
Суд прийняв судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198 ч.І п.1, 200, 205 ч.І п.1, ч.4, 206 КАС України, колегія суддів,
ух валила:
Апеляційну скаргу представника військової частини А1231 Топольніцького В.В. залишити без задоволення.
Постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 31 липня 2006 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А1231 та житлової комісії військової частини А1231 про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Протягом одного місяця з дня набрання законної сили ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
Судді: