ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2012 р. Справа № 116691/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Затолочного В.С.,

суддів - Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Калуш Івано-Франківської області на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2011 року по справі за позовом Прокурора Калуського району в інтересах ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Калуш Івано-Франківської області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги дітям війни,-

ВСТАНОВИВ :

16.02.2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про виплату державної допомоги дитині війни з 09 липня 2007 року по 01 лютого 2011 року, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2011 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в місті Калуш Івано-Франківської області щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії як «дитині війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 16 серпня 2010 року. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в місті Калуш Івано-Франківської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії як «дитині війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 16 серпня 2010 року з врахуванням вимог ст..28 Закону України «про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено. Постанова прийнята в порядку скороченого провадження.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, управління Пенсійного фонду України в місті Калуш Івано-Франківської області подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду змінити з наступних підстав.

Колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 16 серпня 2010 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необгрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність заявлених позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату на користь позивача підвищення до пенсії за період з 16 серпня 2010 року, у відповідності до заявлених вимог.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного фонду України в місті Калуш Івано-Франківської області, обов'язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком колегія суддів не вбачає.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що правильно по суті вирішивши справу, суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 15 серпня 2010 року включно помилково застосував норми процесуального права.

Так, у відповідності до ст.ст. 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 16 лютого 2011 року. З посиланням на ст. 99 КАС України суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду за період до 16 лютого 2011 року. Проте, помилково відмовив у задоволені позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 15 серпня 2010 року включно, а не залишив їх без розгляду, як цього вимагає ст.100 КАС України.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, ч.1 ст. 197, п.3 ст. 198, п. 1 ст. 201, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Калуш Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2011 року в справі № 2а-1877/11 змінити, виклавши четвертий абзац резолютивної частини в наступній редакції: «Позовні вимоги Прокурора Калуського району в інтересах ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Калуш Івано-Франківської області про стягнення заборгованості 09 липня 2007 року по 15 серпня 2010 року включно залишити без розгляду».

В решті постанову залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: О.Б. Заверуха

В.В.Ніколін