ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"31" жовтня 2006 р. | Справа № 6/213-06-5667 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого Андрєєвої Е.І.
Суддів: Мацюри П.Ф.,
Ліпчанської Н.В.
При секретарі Федорові В.А.,
за участю представників сторін:
від позивача – Дарієнко В.Д.,
від відповідача – Болтян В.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ „Республіканський будинок моделей взуття”
на рішення господарського суду Одеської області від 22.09.2006р.
по справі № 6/213-06-5667
за позовом ТОВ „Республіканський будинок моделей взуття”
до Українсько-американського СП „Пульсар” у вигляді ТОВ
про стягнення 167 300 грн. збитків,
встановив:
13.06.2006р. ТОВ „Республіканський будинок моделей взуття” звернулося у господарський суд Одеської області з позовом до Українсько-американського СП „Пульсар” у вигляді ТОВ про стягнення 242 300 грн. збитків.
Згодом позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 167 300 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.09.2006р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, його в апеляційну інстанцію оскаржив позивач. Просить скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та відповідність прийнятого судом рішення матеріалам справи, зібраним доказам та нормам матеріального та процесуального права, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.03.1999р. сумісне американсько-українське підприємство „Пульсар” та ТОВ „Республіканський будинок моделей взуття” уклали договір про співробітництво.
Предметом даного договору сторони визначили надання одна одній не займаного обладнання для збільшення об’ємів виробництва продукції.
Звертаючись з позовом про стягнення збитків, позивач послався на те, що відповідачем не виконані умови договору щодо повернення обладнання за його –позивача вимогою, а представлене відповідачем обладнання не комплектне і не в тому стані, в якому передавалось йому за договором. Тому, надавши до суду звіт ТОВ центру правової допомоги «Правозахист»(а.с. 26-30), яким без огляду обладнання встановлена його ринкова вартість на 01.09.2003 р. –час експертної оцінки обладнання, позивач просив стягнути з відповідача на його користь спричинені збитки у розмірі вартості майна, а саме, у сумі 242 300 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що обладнання, вартість якого вимагає позивач, є в наявності у тому стані, в якому позивач передав його. Однак позивач не забирає обладнання з надуманих причин, бажаючи одержати за нього кошти, що не відповідають фактичній його вартості.
Як свідчать матеріали справи та чого не заперечують сторони, обладнання ними передавалось одне одному по товарно-транспортним накладним, в яких не зазначалось, в якому стані воно передається, а по накладним за № 744369 від 22.02.2000р. та за № 744374 від 26.01.2000р. позивач по гарантійному листу відповідача передав обладнання третій особі –взуттєвій фабриці «Прилуки», у загальній кількості шести одиниць для ремонту цього обладнання.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2004р. у справі № 15/330-03-8826 за позовом ТОВ «Республіканський будинок моделей взуття», м. Київ до Українсько-американського спільного підприємства «Пульсар»за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ВАТ «Прилуцька взуттєва фабрика», м. Прилуки про розірвання договору про співробітництво від 01.03.1999 р. апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Одеської області від 20.01.2004 р. задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове рішення. яким позов задоволено –договір про співробітництво від 01.03.1999р., тобто, на який посилається позивач у даній справі, розірвано.
Відмовляючи в позові, суд визнав, що позивачем не доведено спричинення йому збитків відповідачем. При цьому суд послався на те, що обладнання є в наявності, позивач не довів в якому стані ним передавалось обладнання, до того ж шість одиниць обладнання, згідно з зазначенням про це в товарно-транспортних накладних, передавалось для його ремонту.
Вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, судова колегія виходила з наступного.
Договірні стосунки сторін виникли на час дії Цивільного кодексу УРСР. На підставі Перехідних положень нині діючого Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
У відповідності з ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.
Якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням договору однією із сторін, то частиною п’ятою зазначеної вище статті , передбачено, що друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Пунктом 4.1 та 4.2 договору передбачено повернення обладнання кожною стороною іншій стороні по першій обґрунтованій вимозі.
Однак, як свідчать листи від 11.12.2001р., відправлені позивачем на адресу відповідача та директора Прилуцької взуттєвої фабрики, в яких позивач звертається про повернення обладнання, в них не викладено обґрунтування вимог. В подальшому позивач до розірвання договору у судовому порядку не звертався до відповідача з вимогою про повернення майна.
Крім того, як обґрунтовано посилається відповідач, договором не передбачений порядок повернення майна і про це не зазначив позивач в своїй вимозі, вимагаючи лише повернення обладнання.
Пунктом 9.1 договору сторони дійшли згоди, що укладений ними договір діє до розірвання його за погодженням сторін або за рішенням суду.
Отже, на час судового розгляду у справі № 15/330-30-8826 про розірвання договору, зазначений договір продовжував свою дію.
Після розірвання договору у судовому порядку позивач звернувся до відповідача з вимогою від 22.03.2004р. про повернення майна.
В зазначеній вимозі позивач зобов’язує відповідача у десятиденний термін з дня отримання вимоги повернути йому обладнання шляхом доставки, заздалегідь повідомивши про це.
В позові позивач посилається на те, що не одержав від відповідача відповідей на свої вимоги.
Однак, відповідач спростував заявлені твердження позивача та надав до суду першої інстанції відповіді на листи на адресу позивача. В цих листах відповідач нагадує позивачеві про те, що за договором не лише ним одержано обладнання у позивача, а й останнім одержано обладнання у відповідача, яке він повинен також повернути після розірвання договору.
В результаті листування сторони домовились про купівлю-продаж двох одиниць обладнання по ціні, визначеній експертом, що явилось підставою для уточнення даного позову та зменшення розміру стягнення на вартість проданого обладнання.
Таким чином, вимагаючи в позові стягнення збитків, позивач фактично вимагає стягнення вартості обладнання, яке, як встановлено матеріалами справи, є в наявності і поверталось позивачу. Однак останній без достатніх на то підстав його не прийняв.
Положення ст.ст. 400 та 1213 ЦК України, на що посилається позивач в своєму позові, надають право власнику майна пред’являти позов про його витребування з незаконного володіння іншої особи, а не вимагати відшкодування його вартості, що позивачем зазначено збитками. У разі ж, якщо не має можливості повернути майно в натурі, відшкодовується його вартість. При цьому, відсутність майна в натурі на момент подання позову або неможливість його повернення, повинна бути підтверджена відповідними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, а не ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, понесені управненою стороною, втрата чи пошкодження її майна, а також не одержані доходи, які сторона отримала б у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.
Однак, втрата чи пошкодження відповідачем переданого йому за договором про співробітництво майна позивачем не доведена, посилання на його відсутність спростовується наданими не лише відповідачем, а й позивачем доказами.
Суд обґрунтовано не прийняв до уваги довід позивача про те, що обладнання розукомплектоване, оскільки, як вже зазначалось вище, належним чином обладнання не передавалось, а тому дані про те, в якому стані воно передавалось, відсутні. Разом з тим встановлено, що частина обладнання передавалась для ремонту, що між сторонами мали місце й інші договірні стосунки про співробітництво, а саме, договір №103/1 від 01.08. 1999р., наданий відповідачем у судовому засіданні апеляційного суду та залучений до матеріалів справи, предметом якого була домовленість сторін про надання позивачем відповідачу у користування приміщень, а останній на підставі даного договору приймає на себе обов’язок по ремонту обладнання позивача. Саме тому судова колегія не знайшла підстав для призначення судової експертизи за клопотанням позивача.
Судова колегія звертає увагу й на те, що з аналогічними вимогами, а саме, про стягнення вартості майна, а не про його витребування, позивач вже звертався до суду (справа № 15/86-04-2601). Постановою Одеського апеляційного суду від 23.06.2004р. за апеляційною скаргою Українсько-американського СП «Пульсар»було скасовано рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, та прийнято нове рішення, яким у позові ТОВ «Республіканський будинок моделей взуття»про стягнення вартості обладнання у сумі 243300 грн. відмовлено. Зазначена постанова залишена без змін постановою Вищого Господарського Суду України від 30.09.2004р.
Дана обставина свідчить про те, що посилання відповідача на безпідставне небажання позивача забрати своє майно, а замість нього одержати його вартість, яка не відповідає фактичній вартості обладнання, оскільки оцінювалось воно заочно, є обґрунтованим.
На підставі викладеного та, приймаючи до уваги, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами як процесуального так і матеріального права, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 Господарського процесуального Кодексу України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Рішення господарського суду Одеської області від 22.09.2006р. у справі № 6/213-06-5667 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „Республіканський будинок моделей взуття” –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця.
Головуючий Е.І. Андрєєва
Судді: П.Ф. Мацюра
Н.В. Ліпчанська