АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11-а-980

Головуючий по 1-й інстанції Бондаренко

Суддя-доповідач: Тараненко Ю. П.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2012 року м.Полтава

Головуючого-судді Тараненка Ю.П.

суддів Кожевнікова О.В. Ландаря О.В.

з участю секретаря Звігольської Н.К. Козин Н.В.

прокурора Попок О.В. Ситника Р.Г.

засудженого ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві 27 вересня 2012 р. кримінальну справу за апеляціями помічника прокурора м. Кременчука та засудженого ОСОБА_2 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 серпня 2011 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Кременчука Полтавської області, росіянин, громадянин України, з вищою освітою, пенсіонер, розлучений, працював старшим дільничним інспектором міліції СДІМ Автозаводського РВ КМУ УМВС України в Полтавській області, зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, проживає в АДРЕСА_3, раніше не судимий,

- засуджений за ч. 3 ст. 365 КК України на 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з службою в правоохоронних органах на 3 роки;

- за ч. 2 ст. 121 КК України на 8 років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно на 9 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із службою в правоохоронних органах на 3 роки.

По справі вирішено питання речових доказів.

У вироку суду зазначено про вчинення засудженим злочинів за наступних обставин.

«ОСОБА_2 перевищив свої владні повноваження, що спричинило тяжкі наслідки та умисно заподіяв тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

07.11.2010 року старший дільничний інспектор ВДІМ Автозаводського РВ КМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_2, будучи членом оперативної групи МВМ «Молодіжне» Автозаводського РВ безпідставно, не отримавши дозволу від оперативного чергового по МВМ Автозаводського РВ, перевищуючи свої владні повноваження, всупереч п.5.14 Наказу МВС України від 04.10.2003 року «Про затвердження Інструкції з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події », разом з міліціонером - водієм сектору ресурсного забезпечення Автозаводського РВ КМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_6 на службовому автомобілі УАЗ д/н НОМЕР_1 прибув за адресою АДРЕСА_1, за місцем мешкання ОСОБА_7 з метою доставки його до райвідділу міліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Зайшовши до помешкання потерпілого, ОСОБА_2 повідомив йому, щоб він поїхав з ним до райвідділу міліції.

Під час розмови між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 виник конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків.

В цей час у ОСОБА_2 виник злочинний намір, направлений на перевищення наданих йому прав та повноважень шляхом безпідставного застосування до ОСОБА_7 заходів фізичного впливу та спеціальних засобів (наручників) .

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_2 навмисно, явно виходячи за межі наданих йому повноважень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій й передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч ст.ст.12-14 ЗУ «Про міліцію», якими регламентовано:

-Стаття 12. Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.

Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом.

Застосування сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо позволяють обставини.

Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції.

У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший строк.

- Стаття 13. Застосування засобів впливу.

Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників та інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків.

- Стаття 14. Застосування спеціальних засобів.

Працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки у таких випадках:

4) для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоду оточуючим його собі.

6) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам. Які виконують службові або громадські обов'язки по охороні громадського порядку і боротьби із злочинністю;

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася та характеру правопорушення і особи правопорушника.

Розуміючи, що безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи його здоров'ю з боку ОСОБА_7 відсутня, не застосовуючи інші способи , не пов'язані із застосуванням спецзасобів і фізичного впливу, усвідомлюючи, що застосування сили не повинно перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків і має зводитися до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю, без відповідного попередження останнього про застосування заходів фізичного впливу та спеціальних засобів ( наручників), хоча обставини і дозволяли це зробити, ОСОБА_2 навмисне спричинив ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді двох ударів в область тулуба тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею та явно вираженим длинником , внаслідок чого потерпілий помер.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 780/1 від 25.01.2011 року на тілі ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді:

а) закритої травми грудей та живота, крововилив, садна в кількості двох на передній поверхні грудної клітини в проекції тіла грудини; крововилив на животі, прямий перелом грудини в області прикріплення 3-4 ребер справа та зліва; гематома м'яких тканин по задній поверхні грудини в місці перелому; крововиливи в м'які тканини в області сонячного сплетіння, головки підшлункової залози, яка призвела до рефлекторної зупинки серця.

Зазначені тілесні ушкодження по відношенню до живої людини носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою смерть.

б) циркулярно розташовані садна в нижній треті обох передпліч рук.

Зазначені тілесні ушкодження по відношенню до живої людини носять ознаки легких тілесних ушкоджень . »

Прокурор в поданій апеляції вважає, що додаткове покарання, передбачене ст.54 КК України засудженому місцевим судом не призначено безпідставно, а тому ставить питання про скасування вироку і постановлення нового вироку, яким просить визначити ОСОБА_2 покарання в розмірах, призначених місцевим судом та додаткове покарання у виді позбавлення спеціального звання, зарахувавши в строк відбування покарання час перебування засудженого під вартою на досудовому слідстві з 10.11.2010 р. по 19.11.2010 р.

Засуджений ОСОБА_2 в апеляції, яку змінив в апеляційному суді, просить його дії з ст.ст. 365 ч.3; 121 ч.2 КК перекваліфікувати на ст. 124 КК України з визначенням покарання, передбаченого санкцією цього Закону.

Інші учасники судового процесу вирок суду не оскаржили .

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримання апеляційного подання, міркування засудженого та його захисника на підтримання своєї апеляції, провівши часткове судове слідство, перевіривши матеріали справи і доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню, а апеляція засудженого задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Винуватість ОСОБА_2 у вчинених злочинах доведена перевіреними в судовому засіданні доказами .

Так, факт заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 своїми діями в результаті застосування фізичного насильства не заперечив в апеляційному суді сам засуджений, пояснивши, що прибув в квартиру потерпілого для здійснення його приводу в райвідділ міліції і послідуючого складення адміністративного протоколу по факту раніше вчиненого ОСОБА_7 правопорушення.

У зв'язку з нападом потерпілого, який раптово вдарив його по кулаком по спині та намагався заволодіти його пістолетом, застосовував до нього фізичну силу, зокрема вдаривши зігнутим ліктем руки в груди та зваливши на підлогу, з допомогою міліціонера ОСОБА_8 одягнув наручники.

Ствердив, що смертельне тілесне ушкодження ОСОБА_7 заподіяв ударом ліктя.

Обставини затримання і смерті потерпілого підтвердили суду свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, потерпіла ОСОБА_13

Свідок ОСОБА_14 засвідчив суду про перебування старшого дільничого інспектора ОСОБА_2 7.11.2010 р. в добовому наряді у складі оперативної групи Автозаводського РВ., якого разом з водієм ОСОБА_8 він направив за заявою гр-ки ОСОБА_15 на місце пригоди за адресою 50 років Жовтня, 36

Пізніше, приблизно об 11.30 го. ОСОБА_2 повідомив йому по мобільному телефону про смерть гр.ОСОБА_7 на АДРЕСА_1, виїзджати куди оперативній групі він розпорядження не давав.

Висновками судово-медичних експертиз визначена причина смерті ОСОБА_7 - в результаті закритої травми грудей і живота, яка привела до рефлекторної зупинки серця та виявлені тілесні ушкодження у вигляді повного поперечного перелому груднини в місці прикріплення 3-4 ребер з гематомою м»яких тканин, синцем та двома саднами в проекції перелому, крововиливів в черевне нервове сплетіння і головку підшлункової залози на синець на передній черевній стінці, які стосовно живої людини віднесені в своїй сукупності до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя як такі, що привели до настання смерті. (а.с.77-95 том 1; а.с. 158 том 4)

Твердження засудженого про заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ударом ліктя неспроможні, оскільки спростовуються висновками судово-медичних експертів, а тому до уваги прийнятими бути не можуть .

Так, згідно підсумків комісійної судово-медичної експертизи, травма грудей та живота утворилися від не менш, ніж двох ударів в ділянку пупка справа на тіло груднини тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, яким могла бути зовнішня частина кільця наручників, що підтверджується характером комплексу ушкоджень живота, морфологічними особливостями комплексу ушкоджень проекції груднини, співставленням розмірів, форми, характеру тілесних ушкоджень з параметрами наручників та наявність на обох передпліччях саден, які утворилися від циркулярного здавлення тупими предметами, якими, найбільш імовірно були наручники. (а.с. 157-158 том 4)

Визнавши факт заподіяння потерпілому смертельних тілесних ушкоджень, засуджений ОСОБА_2 водночас не вказав яким знаряддям злочину їх спричинив, приховуючи факт його застосування взагалі і органу досудового слідства його не надав.

Дана обставина вказує про нещирість пояснень засудженого та наміри приховати окремі фактичні обставини вчиненого злочину, що викривають його, намагання показати їх у вигідному для себе світлі, у зв»язку з чим об'єктивно підтверджувати доводи ОСОБА_2 про те, що він діяв у стані необхідної оборони, захищаючись від нападу ОСОБА_7, не може .

Ці ж доводи засудженого не можуть бути прийнятими до уваги, враховуючи й наступне.

ОСОБА_2 раніше був знайомий з ОСОБА_7 по службі, як з порушником правопорядку, був достовірно поінформованим про його схильність до вчинення правопорушень, у зв»язку з чим усвідомлював характер можливої непередбачуваної поведінки потерпілого при затриманні, у зв»язку з чим вважати, що протиправні дії останнього на місці пригоди, куди засуджений прибув не один, а вдвох з водієм-міліціонером ОСОБА_8 були для нього раптовими, неможливо .

За висновком судово-медичного експерта загиблий ОСОБА_7 перебував в тяжкій ступені алкогольного сп»яніння. Вчинення ним в такому стані реального дієвого нападу на двох працівників міліції, озброєних вогнепальною зброєю та спецзасобами є сумнівним, що беззаперечно повинен був усвідомлювати і сам засуджений.

За таких обставин вважати поведінку потерпілого, який вдарив засудженого в спину, дієвим та реальним нападом на працівників міліції, що вимусило ОСОБА_2 застосувати обраний ним спосіб та характер фізичного насильства, немає підстав.

Його ж твердження про протиправне посягання потерпілого на нього з метою заволодіння табельною зброєю непереконливе.

Показання ОСОБА_2 на досудовому слідстві з цього приводу не послідовні та суперечливі, а тому до уваги прийнятими бути не можуть також.

Так, в своєму первісному поясненні прокурору м.Кременчука від 8.11.2011р., викладеному власноручно, засуджений за такі обставини не зазначав зовсім. ( а.с.5 том 1)

Не вказував він про них і в письмовому поясненні, даному в цей же час начальнику УМВС України в Полтавській області. (а.с 188 том 1)

Пізніше, в повторних поясненнях - через день прокурору та через декілька днів начальнику УМВС вказав що після удару в спину відчув, як рука потерпілого лише «сповзала» по спині, не вказуючи, що ОСОБА_7 хапався й за кобуру з пістолетом . (а.с.8 ;190 том 1)

При допитах за підозрюваного 10.11.2010р. та в якості обвинуваченого 18.11.2010 р. і 4.02.2011 р. давати показання по справі відмовився і більше ніяких свідчень по суті справи, зокрема і за вигідні для нього обставини на досудовому слідстві не давав взагалі і лише в суді в липні 2011 р. ствердив, що потерпілий здійснив на нього напад з метою заволодіння його табельною зброєю - вдарив в спину та хапався за пістолет . (а.с.62-72; 116 том 1; а.с.89 том 3)

Необгрунтоване і твердження засудженого про те, що своїми діями він службового злочину не вчиняв.

По справі достовірно встановлено, що ОСОБА_2, будучи службовою особою без наявних до того законних підстав вчинив відносно потерпілого насильницькі дії, які явно виходили за межі наданих йому прав і повноважень, застосувавши фізичне насильно, що спричинило тяжкі наслідки.

За таких обставин дій засудженого за ст.365 ч. 3 КК України кваліфіковані правильно .

Твердження засудженого про відсутність в його діях даного складу злочину безпідставне, оскільки не ґрунтується на вимогах закону.

Правильною слід вважати і кваліфікацію дій засудженого за ст.121 ч.3 КК України, так як він своїми діями навмисне спричинив тяжкі тілесні ушкодження, що потягли смерть потерпілого .

Підстав для перекваліфікації дій засудженого на ст.124 КК України не вбачається .

Твердження засудженого в апеляції з цього приводу необгрунтоване.

З приводу відповідності призначеного засудженому покарання вимогам ст.65 КК України колегія суддів зауважує наступне.

Причиною конфлікту між ОСОБА_2 і потерпілим ОСОБА_7 були неправомірні дії останнього, який першим застосував насильство до працівника міліції, спровокувавши таким чином вчинення ним протиправних дій.

За час багаторічної зразкової та сумлінної служби в органах міліції ОСОБА_2 характеризується виключно позитивно, має професійні відзнаки і заохочення, страждає на численні захворювання, в тому числі тяжкі .

Ці обставини судом першої інстанції при вирішення питання про покарання не враховані безпідставно.

Приймаючи до уваги наведене, конкретні обставини вчинених злочинів та дані про особу ОСОБА_2, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому покарання в межах санкції законів, за якими він засуджений, але менш суворим, ніж визначив місцевий суд .

Водночас додаткове покарання, передбачене ст. 54 КК України у вигляді позбавлення спеціального звання, засудженому судом не призначено безпідставно, враховуючи те, що ОСОБА_2 вчинив злочини, пов»язані з його службовою діяльністю, у зв'язку з займаною ним посадою старшого дільничного інспектора міліції Автозаводського РВ КМУ України в Полтавській області, всупереч інтересам служби, маючи спеціальне звання капітана міліції .

Доводи апеляції прокурора з цього приводу обґрунтовані, а тому заслуговують на увагу, у зв'язку з чим вирок суду в частині призначення засудженому покарання за безпідставним незастосуванням кримінального закону, який підлягає застосуванню, необхідно скасувати з постановленням в цій частині нового вироку.

Обґрунтованим є і посилання прокурора в апеляції про необхідність зарахування в строк відбуття покарання час утримання засудженого під вартою на досудовому слідстві .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 323, 324, 365, 366, 378 КПК України колегія суддів апеляційного суду , -

З А С У Д И Л А :

апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляцію помічника прокурора м. Кременчука задовольнити частково .

Вирок Кременчуцького районного суду від 15 серпня 2011 р. відносно ОСОБА_2 в частині призначення покарання скасувати .

Призначити покарання ОСОБА_2 :

- за ст. 365 ч. 3 КК України (в редакції від 15.04.2008 р.) у виді 7 (семи) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов»язані зі службою в правоохоронних органах;

На підставі ст.54 КК України позбавити засудженого ОСОБА_2 спеціального звання - капітан міліції .

- за ст.121 ч.2 КК України (в редакції від 5.11.2009 р.) у виді 7 (семи) років позбавлення волі.

На підставі ст.70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно на 7 (сім) років 6 (шість) місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов»язані зі службою в правоохоронних органах .

В строк відбуття покарання зарахувати строк тримання ОСОБА_2 під вартою з 10 листопада по 19 листопада 2010 р.

В іншій частині вирок суду залишити без зміни .

Вирок суду може бути оскарженим в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ через апеляційний суд Полтавської області протягом одного місяця з моменту його проголошення, а засудженим - в той же термін з моменту отримання копії вироку.

Головуючий: Ю. П. Тараненко

Судді: