АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Cправа № 2/2020/975/2012

Провадження №22ц/2090/6202/2012

Головуючий1 інстанції: Богдан М.В.

Категорія: договірні Доповідач: Гуцал Л.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -Гуцал Л.В.,

суддів -Коростійової В.І., Ізмайлової Г.Н.,

за участю секретаря - Чабан А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 23 липня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк»про визнання третейської угоди недійсною,

встановила:

14 лютого 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3. звернулись в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк»про визнання недійсними п.12 Кредитного договору №700004336 від 4 березня 2008 року та п.5.1 договору поруки №700004336 від 4 березня 2008 року.

Свої вимоги мотивували тим, що спірні пункти договорів обмежують права позивачів на звернення до суду за захистом своїх порушених прав споживачів банківських послуг, суперечать ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, що відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України є підставою недійсності правочину. На думку позивачів, третейські угоди, визначені кредитним договором та договором поруки в якості третейських застережень є неконкретними, не відповідають вимогам розумності, справедливості та вимогам встановленим цивільним законодавством України.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3. просять рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції підставно виходив з того, що третейські застереження в договорах кредиту та поруки, що є спірними, не є порушенням прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки угода про передання справи на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду в загальному порядку, а одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Судом установлено, що 4 березня 2008 року між ПАТ «Альфа-банк»та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір за умовами якого останній отримав кредитні кошти на умовах строковості та повернення зі сплатою процентів за користування коштами.

Того ж дня між ПАТ «Альфа-банк»та ОСОБА_3 було укладено договір поруки на забезпечення зобов'язань за вказаним вище кредитним договором.

У п.12 кредитного договору, який і є спірним, зазначено, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони в зв'язку з вказаним договором, в тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому Третейському суді.

Пункт 5.1 договору поруки, який є спірним, передбачає, що судовий захист прав та законних які мають сторони в зв'язку з договором, в тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому Третейському суді у відповідності до його регламенту.

Як вбачається з позовної заяви і доданих до неї матеріалів, позов стосується укладених між сторонами кредитного договору та договору поруки, що свідчить про існування між ними кредитних правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством в системі кредитування.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 ЦК України. Якщо недійсність правочину не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину за ч.1 ст.203,ч.1 ст.215 ЦК України є суперечність змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При вирішенні питання про недійсність правочину підлягає з'ясуванню наявність тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, а також відповідність умов договору законодавству, яке було чинним на час його укладення.

За твердженням позивачів, спірні пункти договорів кредиту та поруки, укладених між сторонами 4 березня 2008 року суперечать положенням ст.55 Конституції України, ч.1 ст.16 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів».

Такі твердження є голослівними.

Відповідно до статті 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди", оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абзаці 5 частини другої постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.

Отже, укладення між сторонами спірних третейських угод не є порушенням прав позивачів, оскільки угода про передачу справи на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист порушених прав та інтересів.

Крім того, Законом України «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди»щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам»від 3 лютого 2011 року N 2983-VI, внесені зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди», згідно з якими повноваження третейських судів не поширюються на справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). На час виникнення спірних правовідносин Закон не містив заборони на укладення третейської угоди.

Посилання позивачів на несправедливість умов спірних пунктів кредитного договору та договору іпотеки в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу визнання їх недійсними, є помилковим, оскільки відповідно до положень ст..6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на це, не можуть бути прийняті до уваги посилання апелянтів, що спірні пункти кредитного договору та договору поруки носять дискримінаційний характер і порушують їхні права споживачів за цими договорами.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права.

Доводи позивачів в апеляційній скарзі про неправильність рішення суду, у тому числі з посиланням на незастосування судом норм Закону України "Про захист прав споживачів" безпідставні, носять суб'єктивний характер, та зводяться лише до переоцінки доказів по справі, та непогодженням з їх оцінкою, тоді як колегія суддів вважає, що суд розглядаючи справу оцінив докази по справі у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, і встановивши обставини по справі у відповідності до норм права, яким регулюються виниклі між сторонами правовідносини обґрунтовано відмовив у задоволені позову.

Таким чином судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ч. 1 ст. 303, ст. 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315,317,319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 23 липня 2012 року

залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у

касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з

розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею

законної сили.

Головуючий

Судді