Справа № 2-2012/1433/2012

Провадження 22ц/2090/6254/2012 Головуючий 1 інстанції: Іванова І.В.

Категорія: трудові Доповідач: Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2012 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого Гуцал Л.В.,

суддів Ізмайлової Г.Н., Коростійової В.І.,

за участю секретаря Чабан А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 25 липня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім.Т.Г.Шевченка»про стягнення заборгованності по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, -

встановила:

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім.Т.Г.Шевченко»(далі -ДП ХПЗ ім.Т.Г.Шевченко) заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Посилалась на те, що з відповідачем перебувала у трудових правовідносинах до 29 серпня 2011 року та звільнилася з підприємства за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням роботодавцем умов колективного та трудового договору. В день звільнення і по час її звернення до суду із позовом роботодавець не провів з нею остаточного розрахунку, а тому у відповідності до вимог ст.ст.116, 117, ст.237.1 КЗпП України повинен сплатити їй заборгованість по заробітній платі, середню заробітну плату за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні та моральну шкоду, спричинену їй внаслідок порушення відповідачем трудового законодавства.

В результаті моральних страждань пов'язаних з неправомірними діями відповідача вона отримала інсульт та втратила працездатність. На придбання медичних препаратів для лікування їй необхідні були значні суми коштів. Внаслідок відмови відповідача виплатити належні їй кошти вона знову отримала стрес, стан здоров'я знову погіршився і 2 листопада 2011 року вона була змушена пройти стаціонарний курс лікування. Вона не змогла оздоровити себе та членів сім'ї, провідати своїх рідних у Росії, провести ремонт своєї квартири, працевлаштувати себе та інших. Моральну шкоду, яка їй була завдана відповідачем, вона оцінює в 25000 грн..

Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 10567 грн. 07 коп., середню заробітну плату за весь час затримки остаточного розрахунку у розмірі 4912 грн. 71 коп. та моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.

Відповідач надав суду письмові заперечення за змістом яких позов визнав частково, не заперечував проти стягнення на користь позивачки заборгованості по заробітній платі у розмірі 10 567 грн. 07 коп. та стягнення середнього заробітку в розмірі 3241 грн. 39 коп., та вважав необгрунирваними позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки ухвалою Господарського суду Харківської області від 5 серпня 2009 року порушено провадження у справі про банкротство ДП ХПЗ ім.Т.Г.Шевченка та запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів, яким заборонено нарахування фінансових санкцій за невиконання грошових зобов'язань, отже вина підприємсива відсутня (а.с.47,70).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 25 липня 2012 року позов задоволено частково, на користь позивачки стягнута заборгованість по заробітній платі у розмірі 10 576 грн. 07 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 3241 грн. 39 коп., в іншій частині позову відмовлено.

В апеляційнй скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, стягнувши з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4055 грн. 55 коп. та 25 000 грн моральної шкоди, в частині стягнення заборгованості по заробітній платі рішення суду залишити без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України -в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції -судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У п.6 постанови зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 працювала в ДП ХПЗ ім.Т.Г. Шевченко.

29 серпня 2011 року звільнилася за власним бажанням. В день звільнення відповідач не провів з позивачкою повного розрахунку.

Із довідки ДП ХПЗ ім.Т.Г.Шевченко від 10 липня 2012 року за №014-2113 про розмір заборгованості по заробітній платі вбачається що заборгованість по заробітній платі за час з березня 2010 року по серпень 2011 року в загальній сумі складає 10 567 грн. 07 коп. Спору щодо розміру заборгованості між сторонами немає.

Відповідно до Порядку нарахування середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100, середньоденна заробітна плата позивачки складає 60 грн. 53 коп. /довідка від 10 липня 2012 року №014-2112/. Ця сума сторонами не оспорюється.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції виходив з того, що згідно довідки від 10 липня 2012 року №014-2112, виданої відповідачем стосовно графіка роботи Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка», з серпня 2011 року по 10 липня 2012 року було 63 робочих дня. При цьому судом було зроблено наступний розрахунок: 60 грн. 53 коп. х 63 дні = 3813 грн. 39 коп. Разом з тим, суд стягнув на користь позивачки не 3813 грн. 39 коп., а 3241 грн. 39 коп. з відрахуванням прибуткового податку (довідка №014-2112), що є помилковим (п.6 зазначеної вище постанови ПВСУ).

Крім того, суд безпідставнно зазначив, що стягненню підлягає середній заробіток за 63 робочих дні, а не за 67 робочих днів, що відповідає наявним у справі доказам.

Так, суд зазначив, що у липні 2012 року підприємство працювало лише 4 дні. Тоді як згідно наданої відповідачем довідки (а.с.71) в період з 18 травня 2012 року по 31 липня 2012 року був встановлений 2-х денний робочий тиждень з робочими днями понеділок та вівторок. Отже, станом на день ухвалення судового рішення -25 липня 2012 року, в липні 2012 року підприємство працювало не 4, а 8 днів (2,3,9,10,16,17,23,24 липня) Такий розрахунок узгоджується з викладеними вище роз'ясненнями п.20 пленуму ВСУ, де зазначено що розрахунок проводиться по день постановлення рішення.

Отже сума, яка підлягає стягненню 4055 грн. 51 коп. (60,53 грн.х 67 робочих днів).

В цій частині доводи апеляційної скарги є обгрутованими і такими що підлягають задоволенню.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судова колегія погодується з висновками суду щодо відсутності підстав для стягнення моральної шкоди, проте виходить з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Саме по собі порушення трудових прав не є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Пленум Верховного суду України у п.13 постанови від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Згідно ж ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, за змістом закону обов'язок довести факт спричинення моральної шкоди лежить на позивачеві, а факт відсутності вини в спричиненні такої шкоди -на відповідачеві.

Як на підставу для відшкодування моральної шкоди, позивачка посилалась на те, що внаслідок порушення відповідачем встановлених законом строків виплати заробітної плати вона отримала інсульт і втратила працездатність (отримала ІІ групу інвалідності), була вимущена тривалий час лікуватися, витрачати значні кошти на лікування, для чого була вимушена звертатися за матеріальної допомогою до сторонніх осіб, не змогла оздоровити себе та членів сім'ї, працевлаштувати себе та інш.

На підтвердження саме цих вимог ОСОБА_1 надала суду копії медичних документів: довідки про інвалідність, лікарняних листків, виписок з медичної картки стаціонарного хворого, чеків про придбання ліків (а.с.5,24-41). Разом з тим, причинно-наслідковий зв'язок між обставинами на які посилається ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог та порушенням державним підприємством строків виплати заробітної плати, позивачкою не доведений.

Сам факт захворювання не може свідчити про те, що інвалідність та погіршення стану здоров'я ОСОБА_1, 1949 року народження, є наслідком дій відповідача.

З інших підстав позов ОСОБА_1 не заявлявся, докази не надавались.

Позивачка не позбавлена права пред'явлення таких позовних вимог з інших підстав, з дотриманням тримісячного строку на звернення до суду, який обчислюється з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/201.

Керуючись ст. ст. 303, п. 3 ч.1 ст.309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 25 липня 2012 року змінити, збільшивши розмір стягнення з Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім.Т.Г.Шевченка»на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 3241 грн. до 4055 грн. 51 коп.

В іншій частині це ж рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді