УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/1117/2012Головуючий суду першої інстанції:Белоусов Е.Ф.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Притуленко О.
"19" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПритуленко О.В.,
СуддівЛоманової Л.О., Кустової І.В.,
При секретаріШиловій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 21 травня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про виселення ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 АР Крим без надання іншого жилого приміщення.
У позові зазначила, що з 23 березня 1988 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох дітей, і з 16 лютого 2001 року проживала з ним в квартирі АДРЕСА_1, придбаній нею за договором купівлі-продажу. Сумісне проживання з відповідачем є неможливим в зв'язку з тим, що ОСОБА_7 систематично вчиняє сварки, скандали, ображає та б'є її, чим створює умови, які унеможливлюють їх спільне проживання. З підстав наведеного позивачка вважає, що відповідач підлягає виселенню з квартири з підстав, передбачених ст. 116 ЖК України.
У квітні 2012 року ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6, в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки АДРЕСА_2 мотивуючи тим, що зазначене майно було придбане на спільні кошти подружжя і є спільним сумісним майном.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 21 травня 2012 року в позові ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволений повністю. Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким її позов задовольнити, в задоволенні зустрічного позову - відмовити.
Оскаржуючи рішення, апелянт посилається на те, що висновок суду про відсутність підстав для виселення відповідача суперечить матеріалам справи.
Також, на думку апелянт, суд неправомірно задовольнив вимоги ОСОБА_7 за зустрічним позовом, оскільки ОСОБА_7 пропущений строк давності, встановлений законом для захисту порушених прав. Крім того, спірна земельна ділянка не є не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя тому, що придбана нею за особисті кошти після розірвання шлюбу.
Згідно частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в період з 23 березня 1988 року по 21 червня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, а з 21 червня 2006 року до грудня 2011 року проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою.
За час спільного проживання у сторін народилося троє дочок (Зарема, ІНФОРМАЦІЯ_1, Зера, ІНФОРМАЦІЯ_2, та Аіша, ІНФОРМАЦІЯ_3); сумісно було придбане майно - квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка по АДРЕСА_2
Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що майно, набуте ними за весь час спільного проживання (зокрема і під час перебування у шлюбі) належить їм на праві спільної сумісної власності і відповідно до положень ст.60, 61, 70, 74 відповідач має право на його половину. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідача із вказаної квартири.
Оскаржуючи рішення в частині визнання за ОСОБА_7 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та відмови в задоволенні вимог стосовно його виселення із вказаного житла, апелянт зазначає, що вона декілька раз (у 2006 та 2011 роках) зверталася до суду з позовами про виселення ОСОБА_7 в зв'язку з неможливістю спільного проживання, і саме з цього часу (з вересня 2006 року) він був обізнаний про порушення його майнових прав, проте з позовом про поділ майна не звертався, внаслідок чого пропустив передбачений частиною 2 статті 72 Сімейного кодексу України строк позовної давності.
Також, на думку апелянта, суд не дав належну правову оцінку наведеним нею доказам неправомірної поведінки ОСОБА_7, який неодноразово безпричинно ображав і бив її та дітей, створює умови, неможливі для спільного проживання.
Доводи апелянта не можна визнати підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч.1 ст.68 СК України). Позовна давність у три роки, згідно (ч.2 ст.72 СК України, ст.29 КпШС УРСР) застосовується до вимог про поділ майна, що не має місця у даному випадку.
Враховуючи, що спірна квартира придбана сторонами під час шлюбу, отже є об'єктом права спільної сумісної власності, суд обґрунтовано дійшов висновку про право відповідача на 1/2 її частини і відсутність правових підстав для виселення власника із належного йому житла.
Відсутні також правові підстави для скасування рішення в частині визнання за ОСОБА_7 права власності на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_2
Згідно доводів апелянта вказана земельна ділянка належить їй на праві власності, оскільки придбана нею за особисті кошти після розірвання шлюбу.
Проте, як випливає з матеріалів справи, вказана земельна ділянка придбана за договором купівлі-продажу 10 липня 2009 року (тобто під час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу), за письмовою згодою ОСОБА_7 (п.7 договору), при одночасному продажу позивачкою земельної ділянки в с.Новомиколаївка Сімферопольського району (договір купівлі-продажу від 10.07.2009 року - а.с.39), продаж якої вчинений також за згодою відповідача.
Посилання апелянта на те, що нею була продана належна саме їй земельна ділянка, яку вона приватизувала, матеріалами справи не підтверджено. Не надано таких доказів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Отже вказані доводи не можна визнати підставою для скасування рішення.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування оскарженого рішення.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 21 травня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
О.В. Притуленко Л.О. Ломанова І.В. Кустова