ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
01.08.12 р. Справа № 5006/47/23/2012
Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,
при секретарі Васютіні О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі господарського суду справу за позовом Державного підприємства «Вугілля України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 4; код ЄДРПОУ - 32709929)
до Державного підприємства «Шахтарськантрацит» (86211, Донецька область, місто Шахтарськ, вулиця Крупської, будинок № 20; код ЄДРПОУ - 32299510)
про стягнення заборгованості у розмірі 3 979,52 гривень
за участю представників сторін:
від позивача: Загнітко Я.А., який діє на підставі довіреності № 30-12/126-Д від 30.12.2011
від відповідача: Дорогій Л.С., яка діє на підставі довіреності № 2 від 27.12.2011
С У Т Ь С П О Р У :
Державне підприємство «Вугілля України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства «Шахтарськантрацит» 3 979,52 гривень.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на отримання від відповідача вугілля, за результатами огляду якого було виявлено несиметричне (нерівномірне) розміщення маси вугілля по візках, та відповідно до Правил технічної експлуатації залізниць України вагон було затримано для проведення маневрових робіт по розрівнянню вугілля та надсиланню досилочною залізничною накладною, що засвідчено актом загальної форми.
Позивач зазначає, що за надання послуг з вище визначених обставин йому було пред'явлено плату за додаткові послуги на загальну суму 3 641,52 гривень. Так, рішенням господарського суду міста Києва від 20 грудня 2010 року присуджено до стягнення з Державного підприємства «Вугілля України» на користь ВАТ «ДЕК Центренерго» зазначені збитки у розмірі 3 641,52 гривень, державне мито у розмірі 102,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 гривень, а всього 3 979,52 гривень.
Стверджує, що вугілля постачалось відповідачем на виконання умов договору поставки № 17-10/1-ЕН від 01 лютого 2010 року, про що надав суду наступні копії документів: договір поставки вугілля № 17-10/1-ЕН від 01.02.2010 з додатком № 09/10-3 від 31.08.2010 та додатковою угодою № 01-02-10/1 до договору поставки; накладну № 52256520, № 47093886; акт загальної форми № 953 від 10.09.2010; накопичувальну картку № 1591403 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) від 15.09.2010; претензію надіслану на адресу відповідача від 19.11.2010.
Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги статтями 22, 526, 629 Цивільного кодексу України, статтями 193, 224, 225, 228, 231 Господарського кодексу України, пунктом 4 Правил приймання вантажів до перевезення, пунктом 1.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 07 червня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 21 червня 2012 року.
Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 21 червня 2012 року розгляд справи відкладено до 09 липня 2012 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням вимог ухвали суду від 07 червня 2012 року.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 09 липня 2012 року розгляд справи відкладено до 18 липня 2012 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та заявленим клопотанням про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 липня 2012 року розгляд справи відкладено до 01 серпня 2012 року, у зв'язку із витребуванням додаткових доказів.
Представник позивача Загнітко Я.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.
Представник відповідача Дорогій Л.С. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві.
Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -
В С Т А Н О В И В :
Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).
Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту сьомого статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Так, 01 лютого 2010 року між Державним підприємством «Вугілля України» (далі - позивач або покупець) та Державним підприємством «Шахтарськантрацит» (далі - відповідач або постачальник) було укладено договір поставки вугілля № 17-10/1-ЕН (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними в Договорі, а відповідач зобов'язався приймати вугілля, оплачувати його вартість на умовах, встановлених Договором, додатковими угодами та додатками до Договору, що є невід'ємними його частинами.
Відповідно до пункту 10.1 Договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до повного його виконання сторонами.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах, і вказаний договір був чинним.
В розділі 2 Договору, сторони за Договором визначили базові умови поставки вугілля.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станцію призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором, та за реквізитами покупця, вказаним в Додатках до Договору.
Пунктом 3.1.2 Договору передбачено, що постачальник (відповідач) зобов'язаний здійснювати завантаження вугілля однорідної якості всіх вагонів партії та по всій глибині вагону в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони та у відповідності до вимог завантаження, що ставляться залізницею.
Постачальник зобов'язаний в залежності від напрямків відвантаження вугілля забезпечити наявність в графі 4 «Особливі відмітки» залізничних накладних відмітку: «постачання за Договором № ____ у власність «_____» згідно з договором № _____ від _________, а також назву та місцезнаходження постачальника (пункт 3.1.5 Договору). Обов'язкові відомості, які вказуються в залізничній накладній узгоджені сторонами в п.2.7 Договору.
Кількість, якість і асортимент вугілля, визначені сторонами в розділі 4 Договору.
У вересні 2010 року за залізничною накладною № 52256520 (десять вагонів), поставлено на адресу одержувача вантажу - Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго» партію вугілля (антрацит).
В залізничній накладній № 52256520 міститься відмітка про те, що постава вугілля здійснена на виконання умов Договору № 01-10/1-ЕН від 01 лютого 2010 року, а також платником за вугілля є Державне підприємство «Вугілля України».
Під час слідування вагонів, на станції Нижньодніпровськ-вузол, при зважуванні вагону № 68772045 було виявлено нерівномірне завантаження маси вугілля по візках, у зв'язку з чим, вагон було затримано для проведення маневрових робіт по розрівнянню вугілля.
Про виявлення факту нерівномірного завантаження вугілля, залізницею було складено акт загальної форми № 4141 від 07 вересня 2010 року, а також акт загальної форми № 953 від 10 вересня 2010 року, в якому зазначено вартість наданих додаткових послуг на суму 3 641,52 гривень з ПДВ.
Після усунення порушень, вагон № 68772045 був відправлений на адресу вантажовідправника за досилочною накладною № 47093886.
Факт нерівномірного розподілу маси вантажу зазначеного вище вагону, встановлений рішенням господарського суду міста Києва № 1/432 від 20 грудня 2010 року, а отже, з огляду на приписи статті 35 ГПК України, не потребує повторного доказування при розгляді справи № 5006/47/23/2012.
Частина друга статті 35 ГПК України передбачає, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Внаслідок виявлення та усунення порушень (нерівномірне завантаження вугілля у вагоні № 68772045) ВАТ «ДЕК «Центренерго» як вантажоотримувачу за вищевказаною залізничною накладною, були завдані збитки в загальному розмірі 3 641,52 гривень.
В свою чергу, ВАТ «ДЕК «Центренерго» звернулось до господарського суду міста Києва про стягнення з Державного підприємства «Вугілля України» збитків у вигляді понесених витрат за усунення виявлених порушень.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20 грудня 2010 року № 1/432, яке набрало законної сили, було стягнуто з Державного підприємства «Вугілля України» (позивача по даній господарській справі) на користь ВАТ «ДЕК «Центренерго» (вантажоотримувач за вищевказаною залізничною накладною) збитки в сумі 3 641,52 гривень, державне мито у розмірі 102,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 236,00 гривень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто проти України» зазначено, що одним із основних елементів права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, що набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Позивач вважає, що відповідач по даній справі зобов'язаний відшкодувати понесені збитки, внаслідок того, що поставка нерівномірно завантаженого вугілля у вагоні № 68772045, на його думку, відбулась саме з вини Державного підприємства «Шахтарськантрацит».
З огляду на вищевикладене та посилаючись на порушення відповідачем умов Договору в частині поставки у вересні 2010 року вугілля нерівномірно розташованого у вагоні № 68772045, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача понесені збитки у розмірі 3979,52 гривень.
Згідно наданого позивачем розрахунку, складовими збитків є:
- 977,04 гривень з ПДВ - плата за користування вагоном;
- 1 404,48 гривень з ПДВ - плата за маневрову роботу;
- 993,60 гривень з ПДВ - збір за зберігання вантажу;
- 180,48 гривень з ПДВ - зважання на вагах залізниці;
- 63,60 гривень з ПДВ - плата за оперативне повідомлення;
- 19,08 гривень з ПДВ - плата за оформлення документів;
- 3,24 гривень з ПДВ - плата за бланк ГУ
відповідно до переліку ТЕХПД № 1509 від 15 вересня 2010 року, накопичувальної картки № 15091403 від 15 вересня 2010 року та акту загальної форм.
Крім того, позивач зазначає в загальну складову збитків, присуджене за рішенням господарського суду міста Києва державне мито у розмірі 102,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 236,00 гривень.
19 листопада 2010 року позивач звернувся до ДП «Шахтарськантрацит» з претензією № 3117/10 на суму 3641,52 гривень, в якій просив на підставі Договору № 17-10/1-ЕН від 01 лютого 2010 року, статті 224 ГК України відшкодувати збитки за порушення умов завантаження вугільної продукції у розмірі 3 641,52 гривень з ПДВ.
Листом № 11/463 від 20 грудня 2010 року відповідач відхилив претензію позивача № 3117/10 від 19 листопада 2010 року.
Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, якій підлягає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.
До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.
Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.
Статтею 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків. Вказана норма кореспондується статтею 16 ЦК України якою визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків підпункт четвертий пункту першого статті 611 ЦК України.
Частиною першою та другою статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Разом з цим, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки, у свою чергу, - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування.
Відповідно до положень чинного законодавства, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті невиконання (неналежного виконання) умов договору або внаслідок завдання шкоди без договірних відносин (позадоговірна відповідальність).
Пунктом першим статті 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, в тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Приписами статті 228 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
В контексті статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, з аналізу означених правових норм випливає, що відшкодування збитків, як міра відповідальності за завдану шкоду, можлива виключно за умови наявності факту порушення господарського зобов'язання внаслідок неправомірних дій або бездіяльності боржника, які утворюють склад його вини.
За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, тощо. У разі заподіяння збитків потерпіла сторона повинна довести наявність таких збитків, їх розмір, протиправну поведінку боржника у справі, що призвела до їх виникнення, та причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками.
Так, юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною- вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які створюють склад цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними та вина особи, що заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Отже, для розгляду спору по суті, господарському суду необхідно встановити факт наявності чи відсутності здійснення позивачем вказаних вище витрат, наявності чи відсутності вини відповідача, причино-наслідковий зв'язок між такими витратами та діями/бездіяльністю відповідача (його виною).
Як вже вказано вище, понесені витрати позивачем на суму 3 641,52 гривень, підтверджені матеріалами справи, зокрема рішенням господарського суду міста Києва № 1/432 від 20 грудня 2010 року.
При з'ясуванні питання щодо вини відповідача у справі, господарським судом встановлено наступне.
Спір між сторонами у даній справі виник стосовно обов'язку відповідача відшкодувати позивачу збитки, внаслідок нерівномірного завантаження маси вугілля за договором поставки № 17-10/1-ЕН від 01 лютого 2010 року.
Права та обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань, визначені Договором. Матеріалами справи підтверджений факт поставки нерівномірно завантаженої маси вугілля.
Відтак, протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні ним зобов'язань за договором, а саме нерівномірному завантаженні маси вугілля по візках, у зв'язку з чим, вагон було затримано для проведення маневрових робіт по розрівнянню вугілля. Наявність негативних наслідків полягає у додаткових витратах позивача.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та її наслідками, полягає в тому, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, позивач був змушений сплатити ВАТ «ДЕК «Центренерго» 3 641,52 гривень завданих збитків, які присуджені за рішенням господарського суду міста Києва від 20 грудня 2010 року у справі № 1/432.
Вина відповідача полягає в тому, що він не забезпечив поставку рівномірно завантаженої маси вугілля.
З урахуванням вищевикладеного, ДП «Вугілля України» зазнало збитків на загальну суму 3 641,52 гривень.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача в порядку регресу судових витрат, які були сплачені ДП «Вугілля України» на користь ВАТ «ДЕК «Центренерго» за виконання судового рішення по справі № 1/432 суд зазначає, що судові витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 22, 509, 525, 526, 610, 611, 614, 623, 629, 712, 1166 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 224, 225, 228, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -
В И Р I Ш И В :
Позовні вимоги Державного підприємства «Вугілля України», задовольнити у частково.
Стягнути з Державного підприємства «Шахтарськантрацит» (86211, Донецька область, місто Шахтарськ, вулиця Крупської, будинок № 20; код ЄДРПОУ - 32299510, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Державного підприємства «Вугілля України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 4; код ЄДРПОУ - 32709929, рахунок № 26000006557001 у АТ КБ «ТК Кредит» м. Київ, МФО 322830) понесені збитки у розмірі 3641,52 гривень, судовий збір у розмірі 1472,69 гривень, а всього 5 114 (п'ять тисяч сто чотирнадцять) гривень 21 копійка.
В іншій частині позову відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.
Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.
У судовому засіданні 01.08.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2012.
Суддя Фурсова С.М.