У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Шигірта Ф.С.

при секретарі Забавіній М.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16 серпня 2012 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_6) про встановлення фактів, що мають юридичне значення і стосуються права, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Суддею Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16 серпня 2012 року постановлена ухвала про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення фактів, що мають юридичне значення і стосуються права, визнання права власності та стягнення коштів (а.с. 12).

На зазначену ухвалу позивачем ОСОБА_1 подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати ухвалу судді від 16 серпня 2012 року, як таку, що постановлена з порушенням ст. 16, частини 4 ст. 256 ЦПК України та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 88-90).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 28 березня 2011 року (а.с. 98), проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2, дослідивши матеріали позовної заяви, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що 25 липня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення фактів, що мають юридичне значення і стосуються права, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення коштів.

Зазначав, що 06 березня 1982 року він уклав шлюб з відповідачем ОСОБА_3, з якою проживав спільно однією сім'єю до 29 січня 2007 року. Вони вели спільне господарство, виконували права та обов'язки як один до одного, разом виховували і утримували їх сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, придбали майно, спільно займалися бізнесом, отримували доходи, які використовували в спільному сімейному бюджеті. 24 серпня 2004 року вони спільно однією сім'єю виїхали на постійне проживання до Канади, де також спільно проживали однією сім'єю.

З 29 січня 2007 року вони спільно не проживають, оскільки він повернувся на постійне проживання на Україну.

Після припинення спільного проживання йому стало відомо, що рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28 квітня 1992 року шлюб між ним та відповідачем було розірвано. В теперішній час ним приймаються заходи, спрямовані на скасування зазначеного судового рішення.

Взимку 2004 року за пропозицією відповідача ОСОБА_3 по обставинам, що склалися під час їх проживання в Канаді, він звернувся до відділу ЗАГС за фіктивним розірванням шлюбу і йому в паспорті зробили відмітку про розірвання шлюбу 09 грудня 2004 року.

Під час їхнього спільного з ОСОБА_3 проживання однією сім'єю з 06 березня 1982 року по 29 січня 2007 року вони набули, як він вважав, у спільну власність багато рухомого та нерухомого майна як на території України, та і на території Канади.

На теперішній час на території України залишилися неврегульованими їх майнові права стосовно двох об'єктів нерухомості та отриманих від їх використання доходів:

- трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, яка була придбана за спільні кошти за договором купівлі-продажу від 17 березня 2006 року на ім'я відповідача ОСОБА_8;

- вбудованого нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 літера А-5, яке було придбано за спільні кошти за договором міни від 24 березня 2000 року (60/100 приміщення) та за договором купівлі-продажу від 01 червня 2002 року (40/100 приміщення) на ім'я відповідача ОСОБА_8

Посилаючись на те, що обидва об'єкти нерухомості ними здавалися в оренду, що подальше спільне володіння квартирою та нежитловим приміщенням є неможливим через недобросовісну поведінку відповідача ОСОБА_8, яка з серпня 2008 року припинила віддавати йому частку орендної плати та без його згоди розпорядилася вбудованим нежилим приміщенням, просив:

1) встановити факти, що мають юридичне значення і пов'язані з правом, а саме:

- факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з 06 березня 1982 року по 31 грудня 2004 року;

- факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без укладення шлюбу з 01 січня 2004 року по 29 січня 2007 року;

- факт спільного придбання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 і вбудованого нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 літера А-5;

2) визнати спільною частковою власністю його та ОСОБА_3 з рівними частками у об'єктах нерухомості:

- трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_1

- вбудоване нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 літера А-5;

3) стягнути з ОСОБА_3 на його користь 2 400 000 грн., у тому числі:

- дохід від розподілу отриманої плати за оренду трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 в сумі 96 000 грн. еквівалентній 12 000 доларів США;

- дохід від розподілу плати за оренду вбудованого нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 літера А-5, за період з 01 вересня 2008 року по 31 липня 2012 року в сумі 2 304 000 грн. еквівалентній 288 000 доларів США;

4) визнати недійсними договори дарування, як такі що не відповідають вимогам закону про розпорядження спільним майном:

- 1/3 вбудованого нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 літера А-5, укладеного 31 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1;

- 1/3 вбудованого нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 літера А-5, укладеного 31 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5;

- 1/3 вбудованого нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 літера А-5, укладеного 05 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

5) припинити право власності ОСОБА_3 у спільній з ним власності на об'єкти нерухомості:

- трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 з виплатою ОСОБА_3 грошової компенсації в сумі 400 000 грн. і зарахуванням цієї суми у зменшення боргу ОСОБА_3, який підлягає стягненню з неї на його користь за рішенням суду за цим позовом;

- вбудоване нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 літера А-5, з виплатою ОСОБА_3 грошової компенсації в сумі 300 000 грн. і зарахуванням цієї суми у зменшення боргу ОСОБА_3, який підлягає стягненню з неї на його користь за рішенням суду за цим позовом;

6) зарахувати 700 000 грн., які складають вартість майна щодо якого він просить припинити право власності у п. 5 вимог, у зменшення боргу ОСОБА_3 перед ним в сумі 2 400 000 грн., остаточно стягнувши з неї на його користь 1 700 000 грн. (а.с. 1-10).

Ухвалою судді Ворошиловського районного суду м. Донецька від 30 липня 2012 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, йому був наданий строк для усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня отримання ним копії ухвали суду.

Залишаючи позовну заяву без руху, суддя виходив з того, що вона не відповідає вимогам ст.ст. 15, 16, 119, 258 ЦПК України, а саме, позовна заява ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення і стосуються права, про право власності та про стягнення коштів не може бути розглянута в межах тільки позовного провадження, з одночасним пред'явленням позовних вимог, які не пов'язані між собою і підлягають розгляду в порядку різних проваджень. Позивачу було запропоновано уточнити свої позовні вимоги шляхом вірного складання позовної заяви, розмежувавши свої вимоги в окремі позовні заяви та заяви (а.с. 11-12).

Ухвалою судді Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16 серпня 2012 року позовна заява ОСОБА_1 визнана неподаною та повернута позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суддя виходив з того, що у наданий строк позивач недоліки позовної заяви не усунув (а.с. 17-18).

Не погоджуючись з судовим рішенням про повернення позовної заяви, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що суд помилково дійшов висновку, що в його позовній заяві в порушення вимог ст. 16 ЦПК України об'єднані вимоги, які мають бути розглянуті за різними видами судочинства. Всі заявлені ним вимоги підлягають розгляду в порядку ЦПК України.

Посилаючись на вимоги частини 5 ст. 234 ЦПК України, суд не врахував, що встановлення зазначених в позовній заяві юридичних фактів йому потрібно для вирішення спору про право, про що він зазначав в позовній заяві, і тому відповідно до частини 4 ст. 256 ЦПК України їх встановлення має відбуватися саме в позовному провадженні. Вважає, що підстави для повернення позовної заяви відсутні (а.с. 88-90).

Апеляційний суд вважає, щодо висновку про повернення позовної заяви суддя дійшов внаслідок порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що всі заявлені ним вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, про що свідчить суб'єктний склад сторін по справі (фізичні особи) та предмет позову (визнання права на майно, нажите під час перебування у шлюбі та під час спільного проживання без укладення шлюбу, визнання права на отримання доходів від цього майна), а тому обґрунтованими є доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд дійшов помилкового висновку про об'єднання позивачем в позовній заяві вимог, які мають бути розглянуті за різними видами судочинства.

Відповідно до частини 3 ст. 15 ЦПК України суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Залишаючи позовну заяву без руху, суддя послався на те, що відповідно до п. 5 частини 2 ст. 234 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд розглядає в порядку окремого провадження.

Відповідно до частини 1 ст. 258 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено який факт заявник просить встановити та з якою метою.

З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення юридичних фактів спільного проживання ним однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_3 в період з 06 березня 1982 року по 31 грудня 2004 року та без укладення шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 29 січня 2007 року, спільного придбання ними трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 і вбудованого нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 позивачу потрібно з метою вирішення спору про право на ці два об'єкти нерухомого майна та в цій же позовній заяві заявляє вимоги щодо цього спірного нерухомого майна (а.с. 1-10).

Відповідно до частини 6 ст. 235 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини 4 ст. 256 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до п. 3 Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Ці вимоги суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 не можуть бути розглянуті в межах тільки позовного провадження, з одночасним пред'явленням позовних вимог, які підлягають розгляду в порядку різних проваджень, про необхідність уточнення позовних вимог шляхом розмежування вимог в окремі позовні заяви та заяви, тобто, що вимоги про встановлення юридичних фактів ОСОБА_1 повинні бути заявлені в порядку окремого провадження шляхом подання заяви, зміст якої повинен відповідати ст. 258 ЦПК України. Оскільки в позовній заяві ОСОБА_1 прямо зазначено, що встановлення юридичних фактів пов'язане з вирішенням спору про право, то позивач обґрунтовано звернувся до суду за встановленням цих фактів саме в порядку позовного провадження.

Виходячи з наведеного, судом першої інстанції порушений порядок, встановлений для повернення позовної заяви, тому відповідно до п. 3 частини 1 ст. 312 ЦПК України ухвала судді від 16 серпня 2012 року про повернення позивачу позовної заяви підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 307, ст. 312, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16 серпня 2012 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви скасувати і передати питання на новий розгляд до Ворошиловського районного суду м. Донецька.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Ф.С. Шигірт