ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.09.2012Справа №5002-34/2190-2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат Масандра"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія Серія"

про стягнення 2 500 000,00 грн.

Суддя А.Р. Ейвазова

п р е д с т а в н и к и :

від позивача - Умєров С.У. за довіреністю б/н від 05.04.2012;

від відповідача - Мананкова В.В. за довіреністю №б/н від 10.07.2012

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Пансіонат Масандра" (далі - ТОВ "Пансіонат Масандра") звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом та просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична компанія Серія" (далі - ТОВ "Туристична компанія Серія") 2 500 000,00 грн. заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором доручення №12/01-11 від 12.01.2011 в частині сплати послуг у встановлений строк (т.1 а.с.2-3. т.6 а.с.1-2).

Відповідач у справі - ТОВ "Туристична компанія Серія" у відзиві на позов просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що:

- позивач не виконував умови укладеного договору та самостійно використовував номери квоти місць;

- порушення зобов'язань відповідачем стало підставою для направлення повідомлення про розірвання договору 23.03.2012 .

Також, відповідач зазначив, що позивач не надав ніяких доказів у підтвердження виконання ним зобов'язань за договором (т.1 а.с.28-29, т.6 а.с.29-30).

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача - щодо заявленого позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві та поясненнях.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2011 року між сторонами у справі - ТОВ «Пансіонат «Масандра» та ТОВ «Туристична компанія «Серія» укладено договір-доручення №12/01-11 про надання послуг.

Сторонами не надано доказів, що відповідний договір визнано недійсним, а ст.204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, вказаною нормою встановлюється презумпція правомірності правочину. При цьому, договір, як вбачається із змісту ч.2 ст.202 ЦК України, є двостороннім правочином.

Таким чином, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

За умовами договору, позивач доручив відповідачу свої права з організації відпочинку, оздоровлення та заходів ділового туризму в пансіонаті, який розташований за адресою: м. Ялта, вул. Дражинського, 46. Відповідно до договору, відповідачу переходять права на розселення кількості місць корпусу №1 відповідно до квоти на період, у номерах категоріях та вартості, узгодженій відповідно до додатку № 1 до договору, а також права на використання конференц-залів, холів, загальних балконів та прилеглої територіях на час проведення групових заходів при організації мандрівок та ділового туризму (п.1.1 договору).

Як визначено п.2.1 договору, вартість відповідних послуг визначається на підставі додатку №1 до договору, як і порядок розрахунків (п.2.2 договору). При цьому, оплата за надані послуги здійснюється у національній валюті України на підставі рахунку (п.2.3 договору).

Укладеним сторонами договором визначені наступні обов'язки замовника - ТОВ «Туристична компанія «Серія» (п.3.1 договору):

- виконати надане йому доручення у відповідності з умовами такого договору та вказівкам виконавця - ТОВ «Пансіонат «Масандра»;

- виконати відповідне доручення особисто або передати виконання доручення третій особі, разом з тим, у такому випадку за дії третьої особи перед позивачем відповідає відповідач;

- оплатити згідно виставленого рахунку надані послуги відповідно до п.2.3 договору;

- дотримуватись при встановленні розрахункового часу обов'язкового розриву між заїздом та виїздом відпочиваючих тривалістю не менше двох годин.

До прав відповідача, як вбачається з п.3.2 договору, належать наступні:

- самостійно встановлювати роздрібну вартість розміщення на період у номерах, категорій, узгоджених даним договором;

- самостійно встановлювати розрахунковий час, строки заїздів та перебування своїх відпочиваючих та туристів;

- використовувати додатково своє обладнання для проведення заходів ділового туризму;

- залучати свій персонал для виконання доручення відповідно до умов такого договору;

надавати свої інформаційні матеріали, сувеніри, конференц-набори відпочиваючим та туристам;

- пропонувати відпочиваючим та туристам, включаючи у вартість свого турпакету додаткові послуги виконавця.

При цьому, як вбачається з умов договору (п.3.3 договору), до обов'язків позивача - ТОВ «Пансіонат «Масандра» належать наступні обов'язки:

- організовувати приймання та розміщення відпочиваючих та туристів у пансіонаті згідно часу та строків заїзду, встановлених відповідачем;

- не займати квоту місць замовника - відповідача у справі для розміщення своїх клієнтів без узгодження з замовником - відповідачем у справі;

- утримувати надані місця у належному порядку;

- інформувати замовника про перелік та вартість своїх додаткових послуг;

- не менше ніж за 30 днів інформувати замовника про зміну роздрібних цін на свої основні та додаткові послуги;

- надавати додаткові послуги згідно заявок відповідача;

- виставляти відповідачу рахунок на оплату послуг згідно з п.2.3 договору у узгоджених обсягах та строках заповнення пансіонату.

До прав виконавця - ТОВ «Пансіонат «Масандра» згідно п.3.4 договору належать наступні права:

- контролювати оплату рахунків, завантаження електромереж;

- не надавати без оплати додаткові послуги відпочиваючим та туристам замовника без узгодженого замовлення з відповідачем;

- інформувати своїх клієнтів про роздрібну вартість обслуговування, встановлену ТОВ "Туристична компанія "Сергія";

- замовлення на обслуговування направити до представника ТОВ "Туристична компанія "Серія".

Аналізуючи права та обов'язки сторін, що виникають з відповідного договору, суд приходить до висновку, що відповідний договір за своєю правовою природою не є виключно ані договором найму, ані виключно договором про надання послуг, як вважає позивач, а містить у собі елементи, характерні для різних видів договорів.

Так, в силу ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічно визначає правову природу договору оренди і ч. 1 ст.283 ГК України, в силу якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Виходячи з положень наведених норм, характерним для такого виду договору є передача майна у користування наймачеві (орендареві), тобто за таким договором саме орендар набуває прав користування майном.

Однак, виходячи з умов договору, відповідачу не передаються у користування саме ним місця у корпусі №1 згідно додатку, а, як вказано у п.1.1 договору, - право на розселення у відповідних номерах інших осіб. При цьому, у відповідному пункті договору некоректно вжито термін "передоручає", оскільки із подальшої конструкції вказаного речення вбачається, що фактично мається на увазі "передає", зважаючи на те, що передоручити можливо лише здійснення певних дій, однак, у згаданому реченні відповідного пункту не вказано, які саме дії здійснити доручає позивач відповідачу, а мова йде про право на розселення, яке можливо лише передати. Отже, предметом такого договору не є оплатне користування певним майном.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму можуть бути також майнові права.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач у спірний період володів та користувався домоволодінням, розташованим у м. Ялті по вул. Дражинського, 46 і яке є власністю громадянки Немної Д.С., на підставі договорів майнового найму від 01.03.2010, що укладений строком до 03.03.2011 (п.6.1 договору), та від 01.03.2011, що діяв до 03.03.2012. (т.6 а.с.15-18).

У відповідності з вказаними договорами, у позивача виникли майнові права щодо експлуатації найманого майна у режимі пансіонату з правом довгострокового проживання та отримання підприємницького доходу від відповідного виду діяльності (п.1.5 договорів).

Вказані майнові права включають право на розселення у відповідних приміщеннях відпочиваючих та туристів, оскільки це випливає із мети використання майна, встановленого вищевказаними договорами майнового найму - експлуатація у режимі пансіонату (п.1.5 договорів найму).

Також, даний договір містить елементи договору про надання послуг та попереднього договору про надання послуг.

Так, згідно ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. При цьому, ч.1 ст.902 ЦК України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто, а ч.1 ст.903 ЦК України вказано, що, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Умови укладеного договору передбачають обов'язок позивача по прийманню та розміщенню відпочиваючих, а такою утриманню наданих місць у належному порядку (п.3.3 договору).

Крім того, вказаний договір містить елементи договору, який містить загальні умови, якими будуть врегульовані зобов'язання сторін, у разі їх виникнення, а саме у випадку замовлення відповідачем додаткових послуг шляхом надання позивачу заявок (п.3.3).

Отже, вищевказаний договір, окрім оплатної передачі відповідачу права розміщення відпочиваючих у визначених у додатку місцях, передбачає надання відповідачу позивачем послуг з утримання місць у належному порядку, а також встановлює обов'язок позивача по наданню послуг, обсяг яких визначається заявкою відповідача, тобто передбачає виникнення відповідного обов'язку у позивача за наявності волевиявлення у відповідача на отримання таких послуг (особисто або на користь третіх осіб) у майбутньому.

Встановлення у договорі зобов'язань, характерних для різних видів правочинів (договорів), визначення змістом договору інших прав та обов'язків сторін, встановлення яких прямо не суперечить чинному законодавству є правомірним з огляду на наступне.

Пунктом 4 ст.179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Таким чином, встановлення у договорі інших умов, ніж ті, що визначені диспозитивними нормами, не породжують недійсність зобов'язань за цим договором, за умови, якщо вони прямо не суперечать чинному законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст.627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст.628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 ЦК України).

Також, в силу ч.2 ст.628 ЦК України, сторонам надається право укласти договір, який містить елементи різних договорів (змішаний договір).

Отже, зважаючи на презумпцію правомірності правочину та вищевказані положення норм матеріального права, у суду відсутні підстави вважати, що укладений договір не є підставою для набуття сторонами прав та обов'язків, визначених таким договором.

Предметом спору у даній справі є право позивача вимагати від відповідача оплати, що передбачена як мінімальна сума договору у додатковій угоді до такого договору від 21.02.2011.

Так, як вказано у такій додатковій угоді від 21.02.2011, розрахунок суми договору здійснюється із розрахунку фактичного заселення пансіонату у період з 01.09 по 31.05 та 100% заповнення номерів у період з 01.05 по 31.08, тобто мінімальна сума договору становить 2 544 500грн. (п.2 додаткової угоди). Такою додатковою угодою також визначені (конкретизовані) виділені відповідачу місця, право на заселення яких йому передано відповідно до умов вищевказаного договору.

Відповідною додатковою угодою, крім вказаного, також визначено право відповідача на контролювання розселення кількості місць, відповідно до узгодженої квоти.

Вказані умови договору, які встановлюють квоту місць та визначають мінімальну суму договору у період з 01.05 по 31.08 не залежно від фактичного заселення номерів квоти місць, визначають обов'язок відповідача, який у нього настає не залежно від того чи використав він своє право на заселення таких номерів у зазначений період (01.05 по 31.08), оплатити мінімальну суму договору, тому до предмету доказування у даній справі не входить встановлення чи розселив у відповідні номери у вказаний період відповідач відпочиваючих. Виключення з цього правила міг становити випадок, коли реалізація відповідного права на розселення була унеможливлена у зв'язку з чиненням перешкод позивачем у реалізації такого права відповідачем.

Під час розгляду справи по суті заявлених вимог, відповідач посилався на те, що він фактично не міг використати свої право на розселення відповідних номерів, оскільки позивач самостійно, без узгодження з ним їх заселив. На підтвердження відповідної обставини, відповідачем надані доповідні (т.1 а.с.30-32), а також факсокопія листа від 13.05.2011 (т.1 а.с.31).

Разом з тим, вказані доповідні оцінені судом критично, оскільки складені працівниками відповідача, який зацікавлений у відповідних обставинах; двосторонніх документів на підтвердження обставин, викладених у доповідних записках, не надано. Факсокопія листа відхилена як доказ продажу номерів з тих підстав, що: відповідний лист не підписаний повноважними представниками позивача, а позивач заперечує факт направлення такого листа; у відповідному листі не вказано кому продані номери, що не виключає можливості того, що вони продані третім особам саме відповідачем.

Також, слід зазначити, що доповідні записки складені у період березень - квітень 2011, тобто до настання періоду, за який відповідач здійснює оплату не залежно від факту заселення, отже, зважаючи на умови договору, відповідач міг, у випадку наявності фактів порушення його права на заселення відповідних номерів, що виникло в силу укладення вищевказаного договору, в односторонньому порядку відмовитись від відповідного договору (п.6.2 договору). Разом з тим, відповідна заява направлена лише у березні 2012 (т.1 а.с.35,36) і не підтверджує порушення права відповідача, що полягає у вчиненні йому перешкод у розселенні третіх осіб у номера квоти місць у спірний період.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 2.3 договору оплата здійснюється на підставі рахунку і у відповідності з п.3 додатку до договору (т.1 а.с.9) - здійснюється щорічно після 31 жовтня та не пізніше 20 грудня поточного року.

Однак, як встановлено під час розгляду даної справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо сплати мінімальної суми договору за 2011 рік не здійснив у встановлений строк.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, відповідач під час розгляду спору у даній справі не спростував шляхом надання доказів оплати заборгованості доводів позивача щодо наявності заборгованості.

У позовні заяві позивач просить стягнути з відповідача суму, яка менше ніж мінімальна, що визначена додатковою угодою до договору, однак, у суду відсутні підставі виходити за межі заявлених вимог.

За таких обставин, заявлені вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 500 000грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором у розмірі 50 000грн., підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення; повне рішення складено 24.09.2012.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична компанія «Серія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Масандра» 2 500 000грн. основної заборгованості та 50 000грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Р. Ейвазова