УХВАЛА
Справа №: 22-ц/0190/5896/2012Головуючий суду першої інстанції:Цурцев В.М.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Макарчук Л. В.
"17" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіМакарчук Л.В.
СуддівКурської А.Г., Горбань В.В.
При секретаріТорєханові С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договорів дарування недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 19 червня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
18 січня 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договорів дарування недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачці на праві приватної власності належало домоволодіння НОМЕР_1 та земельна ділянка під ним, що розташовані по АДРЕСА_1. 12 квітня 2007 року позивачка та відповідачка уклали та нотаріально посвідчили договори дарування домоволодіння та земельної ділянки. Позивачка вказує на те, що відповідачка ввела в оману, роз'яснюючи їй, що вона підписує договір довічного утримання та буде користуватись будинком та земельною ділянкою довічно, але фактично було укладено договір дарування будинку та договір дарування земельної ділянки. Вважає, що відповідачка, яка є її рідною дочкою, ввела її в оману, користуючись її неграмотністю та похилим віком - 82 роки.
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 19 червня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вважає, що судом невірно встановлені фактичні обставини справи, тому висновок суду про те, що з боку позивачки мала місце помилка внаслідок власного недбальства та неправильного тлумачення правочину не відповідає дійсності.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачки, повідомленої про час та місце розгляду згідно з вимогами ст. 74 - 76 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
У відповідності до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання договорів дарування недійсними, суд першої інстанції виходив з не обґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів і вважає, що вони відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивачка була власницею домоволодіння НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 на підставі рішення Алуштинського міського суду АР Крим №2-2708/05 від 26 грудня 2005 року (а.с.6). За договором дарування №2-517 від 12 квітня 2007 року позивачка подарувала відповідачці, яка є її дочкою, будинок НОМЕР_1 з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та за договором дарування земельної ділянки від 12 квітня 2007 року подарувала земельну ділянку площею 0,2103 га, кадастровий номер 01 103 930 00: 01:003:0030, що розташована за тією ж адресою (а.с.7, 8). Зазначені договори посвідчено державним нотаріусом Алуштинської державної нотаріальної контори ОСОБА_8
У договорах дарування, а саме у п. 7, сторони підтвердили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено недієздатними, укладення цих договорів відповідає їхнім інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину, не носить характеру мнимої та удаваної угоди і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.
ОСОБА_7 прийняла в дар будинок та земельну ділянку, на якій він розміщений, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 травня 2007 року та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД №602557 від 15 жовтня 2007 року.
Відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатне майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, не встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Для визнання недійсним правочину на підставі ч.1 ст. 229 ЦК України, необхідно встановити факт наявності помилки щодо обставин, які мають істотне значення.
При цьому, істотне значення має помилка щодо природи угоди, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Тобто, помилка щодо мотивів угоди не має істотного значення.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, визнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини не вигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Заявляючи вимоги про визнання договорів дарування недійсними ОСОБА_6 посилалась у своєму позові на те, що її дочка ОСОБА_7 ввела її в оману, пояснюючи, що вона укладає договір довічного утримання з якоюсь жінкою, яка мала приїхати пізніше, та позивачка вважала, що саме договір довічного утримання вона підписує.
Між тим, позивачка не довела факту введення її в оману ОСОБА_7
А крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції державний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 спростовувала такі доводи пояснюючи, що при посвідченні договорів дарування нею було роз'яснено ОСОБА_6 про наслідки укладання договорів дарування та, що ОСОБА_6 наполягала на укладанні саме договорів дарування будинку та земельної ділянки своїй дочці ОСОБА_7
Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги позивачки про те, що вона укладаючи договори, вважала, що підписує договір довічного утримання, як необгрунтовані. Як пояснювала відповідачка у своїй заяві та це не спростувала позивачка ні в судовому засіданні суду першої інстанції, ні в апеляційному суді, ОСОБА_7 з 2005 року до 2011 року (поки в них не зіпсувалися стосунки) проживала разом із своєю матір'ю ОСОБА_6 у будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та здійснювала за нею догляд, вела спільне господарство. Тобто, підстав для укладання договору довічного утримання із будь-якою особою у 2007 році під час проживання у будинку разом із дочкою, позивачка не довела.
Таким чином, позивачка, яка користувалась у суді першої інстанції правовою допомогою свого представника - адвоката ОСОБА_9, а в апеляційному суді допомогою свого представника ОСОБА_10, який є її сином, не довела, що ОСОБА_7 увела її в оману, щодо природи договорів, які між ними було укладено та щодо фактів, які впливали на їх укладення.
Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, як безпідставні, оскільки фактичні обставини справи судом встановлені відповідно до вимог процесуального закону (ст.ст.212, 214 ЦПК України) та їм дана належна юридична оцінка.
Інші доводи, наведені у апеляційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одним доказам над іншими, що суперечить вимогам ст. 212 ЦПК України, і тому до уваги не беруться.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім наявним в справі доказам, згідно зі ст.212 ЦПК України, та постановив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 303, 305 ч.2, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 19 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
< Склад суду >