Справа № 2-1785/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2012 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Жураковського А.І.

при секретарі Пилипів В.І.

з участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Червонограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з участю третьої особи ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення зобов'язання у зв'язку з його виконанням та позовом третьої особи яка заявляє самостійні вимоги до предмету спору ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачки про стягнення боргу за договором позики.

Свій позов мотивує тим, що 23.12.2009 р. між нею та відповідачкою було укладено договір позики, згідно якого остання взяла у неї в борг 34800 грн. і згідно наданої розписки зобов'язалась повернути кошти по спільній домовленості.

На її неодноразові звернення до ОСОБА_3 щодо повернення коштів, вона відповідала відмовою. Згодом, відповідачкою було частково повернуто борг та на сьогоднішній день його сума складає 12000 грн. Просить позов задовольнити та стягнути з відповідачки вказану суму та судові витрати по справі.

Відповідачка ОСОБА_3 подала до суду зустрічний позов про припинення зобов'язання у зв'язку з належним його виконанням, мотивуючи тим, що вона займалась торгівлею промислових товарів на Червоноградському міському ринку. У 2004 році, керівництво ринку де вона здійснювала реалізацію товарів, прийняло рішення щоб робочі місця обладнати контейнерами. Оскільки, для цього їй не вистарчало коштів, змушена була звертатись за фінансовою допомогою до людей у тому числі до позивачки. Окрім того, вона неодноразово позичала у ОСОБА_1 гроші, які повертала разом із відсотками. 23.12.2009 р. разом із позивачкою вона склала розписку про її зобов'язання перед нею проте кошти позичались значно раніше. В день складання розписки кошти не передавались. Вказала, що гроші які позичала у позивачки в повній мірі їй повернула. Тому, просить визнати усі зобов'язання перед позивачкою виконаними, а від так припиненими.

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_5, подав до суду зустрічний позов про визнання договору позики недійсним, покликаючись на те, що в період коли відповідачка по справі ОСОБА_3 надавала розписку про позику грошей у позивачки, а саме 23.12.2009 р., він перебував з нею у зареєстрованому шлюбі та про зазначену позику йому не було нічого відомо. Окрім того, кошти позичались дружиною для вирішення особистих потреб, а не в інтересах їх сім'ї. Тому, просить визнати угоди з позики такими, що укладались не в інтересах сім'ї і не створювали для нього юридичних наслідків, а також, визнати недійсними угоди з позики, оскільки такі суперечать чинному законодавству.

Позивачка у судовому засіданні позов підтримала, пояснила, що її мама ОСОБА_6 висилала їй гроші з Ірландії та у 2009 році, сказала, що вона може ними розпоряджатись на власний розсуд, тобто подарувала ці гроші. В грудні 2009 року, зустрілась з відповідачкою в себе вдома та надала їй у борг кошти, про що вона написала розписку 23.12.2009 р. Неповернута сума становить 12000 грн. Текст розписки складений відповідачкою власноручно, крім суми боргу, яку вона вивела своєю рукою. 160 євро ОСОБА_3 була винна за оренду квартири. Із загальної суми 34800 грн., 4000 грн. станом на 23.12.2009 р. відповідачка їй віддала. Доказів того, що вона передавала відповідачці гроші у неї немає, гроші надавала без відсотків. Крім зазначених коштів, надавала їй в борг гроші приблизно з 2007 року. Спірна сума це залишок, який ОСОБА_3 їй не повернула.

Зустрічні позови відповідачки та третьої особи ОСОБА_5 не визнає, оскільки вони не підтверджені жодними доказами та є безпідставними, тому в задоволенні таких просить відмовити.

Пояснення позивачки підтримав і її представник ОСОБА_2

Відповідачка у судовому засіданні позов не визнала, зустрічний позов підтримала, пояснила, що у неї немає ніякого боргу перед позивачкою, яку знає понад 20 років. Гроші у неї вона позичала з 2004 року по 30.05.2010 р. У 2004 році, позичила 1600 дол. США, у квітні 2008 р. - 3500 дол. США, в травні 2010 р. -30000 грн. Також, у період 2007-2008 років, вона позичила -13800 грн. та 21000 грн. Кошти в сумі 160 євро, згідно п.1 розписки це плата за оренду квартири, а не позика. Гроші віддавала частинами, кожного місяця. Усі розписки зберігались в ОСОБА_1, яка вела облік повернутих грошей у своєму блокноті, в якому вона також розписувалась. У розписці від слова «Я»до підпису, вона писала власноручно, однак, писала під тиском позивачки. В кінці грудня 2010 року, позивачка написала на неї заяву в міліцію, що ніби то вона винна їй гроші. Окрім того, розписка датована 2009 роком, була складена у 2010 році. Позивачка її постійно шантажувала, тим що розповість про її фінансове становище чоловікові та мамі. Вони постійно переписували розписки. У розписці де зазначено ОСОБА_6, ці гроші належали мамі позивачки, яка мала дозвіл від неї користуватись цими коштами. Залишок у сумі 12000 грн. ОСОБА_1 дописала самостійно, без її відома. Додала, що 31.05.2010 р., повернула останню частину боргу. Визнає, що у неї дійсно були грошові зобов'язання перед позивачкою, проте такі, на даний час, відсутні, оскільки вона повністю, почастинно повернула їй позичені кошти. Вказала, що доказів про повернення коштів у неї немає так як вона не вела обліку повернення грошей, а такий вела лише позивачка. Її колишній чоловік ОСОБА_5, нічого не знав про позичені кошти, про це йому розповіла у червні 2010 року, тому вважає, що його зустрічний позов є підставним.

Пояснення відповідачки підтримав і її представник ОСОБА_4

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_5, в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову, зустрічні позови підтримав. Пояснив, що з 2008 р. по 1.02.2011 р. перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. Будучи в шлюбі, він не знав, про те, що вона позичала гроші, якщо б він знав, сам позичав би їй кошти. Йому невідомо, на що його дружина витрачала позичені кошти. Додав, що коли ОСОБА_3 розповіла йому про позику, він дав їй 15000 дол. США, щоб вона віддала борги. Кому саме, вона віддавала борги йому не відомо. Що стосується боргу перед позивачкою то про такий йому було відомо.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась. Надала письмові пояснення, згідно яких, пояснила, що позивачка є її дочкою. Гроші, які відповідачка позичала в ОСОБА_1 належали останній, оскільки, були їй нею подаровані, тому вона мала право ними розпоряджатись на власний розсуд, без її згоди. Зустрічні позови відповідачки та третьої особи ОСОБА_5 вважає безпідставними.

Заслухавши пояснення, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підставний, зустрічний позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню а позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги до предмету спору ОСОБА_5 слід задовольнити частково з наступних підстав.

З показів ОСОБА_3 даних нею в судовому засіданні в якості свідка, вбачається, що вона неодноразово позичала у позивачки ОСОБА_1 гроші на розвиток підприємницької діяльності та задоволення власних потреб. Крім того свідок підтвердила, що сторонами складались розписки як підтвердження укладених позик. Також вказала, що дійсно позичала у позивачки кошти про які зазначено в розписці від 23.12.2009 року в пункті 4, 5 в сумі 13800 та 21000 гривень. Додала що у розписці власноручно викладала та підтвердила про наявність зобов'язань та зобов'язалась такі повернути. Вважає, що нею повністю повернуті позичені кошти, однак документального підтвердження немає так як віддавала кошти по частинах, а облік повернутих коштів вела лише ОСОБА_1 у своєму блокноті.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Із встановлених судом обставин справи, суд приходить до висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З оглянутої в судовому засіданні розписки від 23.12.2009 р., вбачається, що позивачка взяла а відповідачка отримала в позику грошові кошти, які визначені в шести пунктах розписки. Виходячи з принципу диспозитивності судового процесу, суд приймає до уваги лише суми які вказані в пунктах 4 та 5, згідно яких відповідач ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 кошти в сумі: 13800 грн. та 21000 грн.

Отримання зазначених сум від позивачки, відповідач підтвердила будучи допитаною в якості свідка та підтвердила, що саме її рукою зазначений наступний текст у розписці: «Я, ОСОБА_3 підтверджую, що вище вказаних 6 пунктів боргових зобов'язань вірні. Зобов'язуюсь повернути по спільній згоді 23.12.2009 року підпис».

Проводячи розрахунок повернутих коштів, визнаючи часткове їх повернення, позивач зазначає, що залишається неповернутою сума в розмірі 12000 гривень.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Виходячи з вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання.

Зустрічний позов відповідачки ОСОБА_3 про визнання зобов'язання виконаними та її заперечення щодо безпідставності позову ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження вході судового розгляду справи.

На думку суду наявність у позивачки оригіналу розписки свідчить про неповернення відповідачкою боргу. Такі висновки відповідач не спростувала належними та допустимими доказами.

При поверненні коштів відповідачка могла вимагати від позивачки повернення їй розписки чи надання їй нової, складеної позивачкою про повне повернення грошей та виконання зобов'язань.

Крім того відповідачкою не здійснено повернення коштів і відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України, згідно якої: позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Пояснення відповідачки ОСОБА_3, в тому числі в якості свідка щодо того, що вона повністю повернула борг, суд прийняти до уваги не може так як такі не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджені іншими допустимими доказами, а отже подані з метою ухилення від виконання цивільно-правових зобов'язань перед позивачкою.

Що стосується показів третьої особи ОСОБА_5 що він давав своїй колишній дружині ОСОБА_3 кошти для погашення її боргів то такі приймаються судом, відповідають фактичним обставинам справи проте не вказують та не підтверджують факт повного погашення заборгованості перед позивачкою.

Наявність в матеріалах справи розписки від 23.12.2009 року в двох варіантах, із виведеною сумую боргу в сумі 12000 грн. і без такої, на думку суду свідчить лише про виведення такої суми та зазначення її, після складання розписки, самою позивачкою, що нею підтверджено в судовому засіданні.

Заперечення представника відповідача ОСОБА_4, щодо неналежності позивача, оскільки навпроти позичених сум в розписці вказано прізвище ОСОБА_6, є безпідставними так як остання була залучена судом в якості третьої особи та в письмовому поясненні вказала, що позичені кошти належали її дочці ОСОБА_1, оскільки, були їй нею подаровані, тому вона мала право ними розпоряджатись на власний розсуд, без її згоди.

Позов третьої особи яка заявляє самостійні вимоги до предмету позову ОСОБА_5, на думку суду є частково обґрунтованим.

На підставі свідоцтва про шлюб, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31.01.2008 р., та такий було розірвано 1.02.2011 р., що стверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1

Як встановлено судом, кошти ОСОБА_3 позичала для розвитку підприємницької діяльності та на власні потреби, які не були пов'язані з потребами її сім'ї, що існувала на той час.

Вимоги про визнання угоди про позику недійсними не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, передбачених ст.61 ЦПК України.

Договір позики не був укладений в інтересах сім'ї, а тому в силу ст. 61 ч. 2 СК України не є договором щодо розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

Також суд вважає, що до даних правовідносин не можна застосовувати ст. 65 СК України, згідно з якою згода подружжя вимагається у разі розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Приймаючи до уваги наведене суд приходить до остаточного висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю, відповідно в зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення зобов'язання у зв'язку з належним його виконанням слід відмовити, а позов третьої особи яка заявляє самостійні вимоги до предмету спору ОСОБА_5 -задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 10, 30, 60, 209, 212, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 12000 (дванадцять тисяч) гривень заборгованості за договором позики та 197 (сто дев'яносто сім) гривень понесених судових витрат.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 з участю третьої особи ОСОБА_5 про припинення зобов'язання у зв'язку з належним його виконанням -відмовити.

Позов третьої особи яка заявляє самостійні вимоги до предмету спору ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати угоди з позики щодо грошових коштів за розпискою від 23.12.2009 р., що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що укладалися не в інтересах сім'ї та не створюють для ОСОБА_5 юридичних наслідків.

В решті вимог - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області протягом 10 - ти днів з дня його проголошення, а особами які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: А. І. Жураковський