Справа № 2607/4353/12

Категорія 51

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2012 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Гребенюк В. В. ,

при секретарі - Литовченко Д. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Житній ринок», про поновлення на роботі, виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Житній ринок» (надалі за текстом - відповідач), про поновлення на роботі, виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працювала в КП «Житній ринок» на посаді інспектора по кадрах.

28 грудня 2010 року за допомогою озброєних охоронців відбувся захват приміщення адміністрації ринку та заміна його керівника. При цьому, керівництвом приватної профспілкової організації було заявлено, що всі працівники підприємства звільнені.

Завдяки натовпу народу та охоронцям за наказом Начальника Головного Управління з питань торгівлі та побуту КМДА ОСОБА_7 було зламано дверні замки до приміщень бухгалтерії, директора та каси підприємства, а всіх працівників виштовхували з цих приміщень, до дверей яких згодом була поставлена охорона.

У відповідності до Наказу по підприємству від 28.12.2010 року за вих. № 43/ОД, позивач написав заяву про залишення ринку.

29.12.2010 року позивач спробував потрапити на своє робоче місце, але не зміг цього зробити, оскільки дверні замки було змінено, а невідомі особи та їх охоронці застосовуючи фізичну силу чинили опір та не давали можливість потрапити на своє робоче місце. Всі намагання позивача отримати копію наказу про звільнення та отримати розрахунок при звільненні були марними.

Посилаючись на те, що звільнення позивача відбулося без ознайомлення з наказом про звільнення, без видачі трудової книжки позивачу та проведення розрахунку при звільненні, без згоди профспілкового органу на його звільнення як голови первинної профспілкової організації, позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просила поновити її в КП «Житній ринок» на посаді інспектора по кадрах, скасувати запис у трудовій книжці про звільнення з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України, визнати недійсним наказ в частині звільнення позивача з роботи, зобов'язати відповідача виплатити їй заробітну плату, починаючи з грудня 2010 року по день ухвалення рішення, стягнути з відповідача 20 000 грн. моральної шкоди.

У подальшому, позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги з урахуванням остаточної редакції уточнень позивач просила поновити її на роботі на посаді інспектора відділу кадрів КП «Житній ринок» з 28.02.2011 року, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час вимушеного прогулу з грудня 2010 р. по день ухвалення судового рішення у розмірі 67 274 грн. 79 коп., стягнути з відповідача 5000 грн. моральної шкоди, заподіяної позивачу у зв'язку з незаконним звільненням.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав його необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, надала до суду письмові пояснення.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову у зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що позивач працювала з 01.01.2007 року в КП «Житній ринок» на посаді інспектора відділу кадрів (а.с. 85), що не заперечується сторонами.

Згідно з актами, складеними комісією КП «Житній ринок», позивач у період з 31 грудня 2010 року по 28 лютого 2011 року була відсутня на робочому місці та на території підприємства. Вхід на підприємство протягом всього був вільний (а.с. 91-111). Доказів про поважність причин своєї відсутності на робочому місці позивачем до суду не подано

28 лютого 2011 року наказом № 88-к позивача було звільнено, у зв'язку з прогулом без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за невикористану відпустку за 46 календарних днів (а.с. 76).

Позивач вважає своє звільнення незаконним у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

На обґрунтування незаконності свого звільнення позивач посилається на те, що він був позбавлений робочого місця та умов праці, звільнення відбувалось без згоди профспілкового комітету, без вручення позивачу наказу про звільнення, без видачі трудової книжки та виплати всіх належних сум при звільненні.

З таким твердженням погодитися не можна, у зв'язку з наступним.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

З огляду на те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження тих обставин, що починаючи з 31 грудня 2010 року до дня звільнення вона з'являлася на роботу, або ж не з'являлася на роботу з поважних причин, суд приходить до висновку про вчинення позивачем прогулу.

Посилання позивача та його представника на ті обставини, що позивачу чинились перешкоди у доступі на роботу, не доведені належними та допустимими доказами та не спростовують надані відповідачем Акти про відсутність на роботі, які стали підставою для її звільнення.

Посилання позивача та її представника на ті обставини, що її не було ознайомлено з наказом про звільнення, не вручено трудову книжку та не проведено розрахунок при звільненні, висновків суду про правомірність звільнення не спростовують, оскільки позивач в день звільнення була відсутня на роботі, а допустимих доказів на підтвердження факту звернення до відповідача із вимогою про видачу трудової книжки чи її дублікату та проведення з нею розрахунку при звільненні як це передбачено ст. ст. 47, 116 КЗпП України, позивач не надала.

При звільненні позивач не була ознайомлена з наказом про її звільнення, не отримала відповідного наказу, трудової книжки та всіх сум, що належать їй до виплати. Вищезазначені обставини визнані сторонами у судовому засіданні, а тому доказуванню у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають. Однак, надаючи пояснення суду представник відповідача зазначили, що це сталося з вини позивача, оскільки остання з 31.12.2010 року була відсутня на робочому місці без поважних причин, станом на 28.02.2011 року трудова книжка позивача була відсутня у відділі кадрів відповідача, на підтвердження зазначеного факту представником відповідача надано постанову Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві про порушення кримінальної справи № 07-11457 від 27.01.2011 року по факту заволодіння документами підприємства та печаткою (а.с. 112) та доповненнями до заяву директора КП «Житній ринок» до міліції щодо відсутності трудових книжок на підприємстві (а.с. 113 - 114).

Суд також критично ставиться до пояснень представника позивача, що акти про відсутність на робочому місці є сфабрикованими та складалися після звільнення позивача, оскільки такі пояснення представника не підтверджені належними доказами по справі.

Посилання позивача на ті обставини, що її звільнення як голови профспілки є незаконним з підстав відсутності згоди на її звільнення профспілкової організації відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України та вищестоящої профспілкової організації Київської міської профспілки працівників, підприємців торгівлі, ресторанного господарства, послуг та суміжних сфер діяльності відповідно до ст. 41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» є безпідставними, оскільки, як пояснила представник відповідача згода на звільнення позивача від профспілки була отримана, що підтверджується копією протоколу засідання профспілки відповідача від 20 травня 2011 р. (а.с. 117 - 119). За правилами ст. 43 КЗпП України п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», час одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації - попередньо чи потім / до чи після звільнення/ є елементом порядку звільнення, порушення якого не тягне поновлення працівника на роботі.

Відповідно до протоколу звітно виборних зборів профспілкової організації відповідача (а.с. 115 - 116), на момент звільнення позивач головою та членом профспілкової організації вже не була.

Незаконність звільнення позивача, представник позивача також обґрунтовував тим, що позивача було обрано головою профспілкового комітету КП «Житній ринок», а відповідно до ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, не допускається протягом року після закінчення терміну, на який він обирався. Звільнивши позивача під час строку, на який її було обрано головою профспілки, відповідач порушив вимоги Закону, а тому звільнення позивача є незаконним. Разом з тим, у ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» містяться певні винятки, зокрема правило про неможливість звільнення колишнього члена профспілки протягом року після закінчення терміну, на який він обирався, не поширюється на випадки повної ліквідації підприємства, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення з роботи чи зі служби.

З огляду на те, що позивач вчинила прогул на роботі, її можливо було звільнити відповідно до ст. 41 вказаного Закону у зв'язку з вчиненням дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення з роботи.

Покази свідка ОСОБА_5 судом оцінюються критично, оскільки свідок сама була звільнена з роботи на підставі наказу № 88-к від 28.02.2011 року та на час розгляду справи в суді використовує своє право в судовому порядку. Покази свідка ОСОБА_1 - позивача по справі судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів щодо неможливості потрапити до свого робочого місця, а позивач по справі є зацікавленою особою.

Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу з грудня 2010 р. по день ухвалення судового рішення у розмірі 67 274 грн. 79 коп., то вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч. 1 ст. 116 КЗпП України).

Як вбачається з довідки про заробітну плату позивача середньомісячна заробітна плата склала 3 355 грн. 98 коп. (а.с. 85).

Відповідно до довідки КП «Житній ринок» від 14 вересня 2012 року № 294 позивачу за грудень 2010 року було нараховано 3 156 грн. 45 коп., з яких належало до виплати 2 554 грн. 84 коп., з них було виплачено 1 800 грн. та депоновано невиплачену заробітну плату у розмірі 754 грн. 84 коп. (а.с. 147 - 152, 162).

Відповідно до довідки КП «Житній ринок» від 14 вересня 2012 року № 294 позивачу грошова компенсація за невикористану відпустку за 46 календарних днів було нараховано у розмірі 5 210 грн. 54 коп., з них належало до виплати 4 217 грн. 41 коп., дану суму відповідачем будо депоновано (а.с. 153, 162).

Відповідачем не заперечувалось, що позивач у грудні 2010 року працював на ринку, однак не надано доказів того, що заробітна плата за грудень 2010 року була виплачена позивачу у повному обсязі, а тому вона підлягає стягненню на користь позивача судовим рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази повинні бути належними та допустимими (ст. ст. 58-59 ЦПК України).

Належних та допустимих доказів того, що зазначені суми були виплачені позивачу відповідачем не надано, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за грудень 2010 року у розмірі 754 гривні 84 копійки та грошову компенсацію за невикористану відпустку за 46 календарних днів у розмірі 4 217 гривень 41 копійка.

Щодо заробітної плати за січень та лютий 2011 року, з огляду на те, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач стверджувала, що з 29 грудня 2010 року трудові обов'язки на ринку не виконувала, суд приходить до висновку про відсутність підстав стягувати на її користь будь-яку заробітну плату за цей період, оскільки заробітна плата є платою за виконану роботу.

Разом з тим, не підлягає задоволенню позов в частині відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначав, що внаслідок незаконних дій відповідача їй було завдано моральну шкоду. З огляду на те, що вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимоги про поновлення на роботі у зв'язку з незаконним звільненням, у задоволенні якої судом відмовлено, то у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачу слід відмовити. Крім того, до суду не надано доказів того, що діями відповідача були порушені законні права позивача, що призвело до її моральних страждань, то підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, судом не вбачається.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за грудень 2010 року у розмірі 754 гривні 84 копійки та грошову компенсацію за невикористану відпустку за 46 календарних днів у розмірі 4 217 гривень 41 копійка. В решті позовних вимог позивачу слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з урахуванням того факту, що відповідач звільнений від сплати судового збору, з відповідача підлягає стягненню на користь держави 214 грн. 60 коп. судового збору.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення про стягнення заробітної плати у розмірі 754 грн. 84 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 40 - 41, 43, 47, 115 - 117, 141, 233, 237 - 1 КЗпП України, ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», положенями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 3, 10, 11, 58 - 60, 88, 212 - 215, 294, 367 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Житній ринок», про поновлення на роботі, виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково;

Стягнути з комунального підприємства «Житній ринок» (Код ЄДРПОУ 05587843) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі за грудень 2010 року у розмірі 754 (сімсот п'ятдесят чотири) гривні 84 копійки та грошову компенсацію за невикористану відпустку за 46 календарних днів у розмірі 4 217 (чотири тисячі двісті сімнадцять) гривень 41 копійка, а також в дохід держави 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок - судового збору;

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити;

Допустити негайне виконання рішення суду про про стягнення заробітної плати у розмірі 754 гривні 84 копійки;

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Гребенюк