АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/8147/12 Справа № 2-73/11 Головуючий у 1 й інстанції - Спаї В.В. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2012 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого -Куценко Т.Р.

суддів -Рудь В.В., Повєткіна В.В.

при секретарі -Качур Л.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

Колективного підприємства «Дніпроуніверсал»,

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2012 року, по справі за позовом ОСОБА_2 до Колективного підприємства «Дніпроуніверсал»про стягнення частки майна, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 21.03.2005 року звернулася до суду з позовом до КП «Дніпроуніверсал»про стягнення залишку несплаченої відповідачем частки в загальному майні підприємства в грошовому еквіваленті.

В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що вона була членом КП «Дніпроунівесал»з моменту його утворення, а саме з 10.08.1993 року, та з цього ж моменту приймала участь в діяльності підприємства своєю особистою працею займаючи посаду заступника директора. Членство ОСОБА_2 в КП «Дніпроунівесал»підтверджується наявністю долі (вкладу) в майно підприємства в розмірі 11.345% статутного фонду.

У серпні 2002 року позивачка виявила бажання припинити трудові правовідносини з відповідачем та подала заяву про звільнення за власним бажанням. У зв'язку з цим відповідач, відповідно до п.4 ст. 23 Закону України «Про власність»почав виплату вкладу шляхом безготівкового перерахування коштів на її рахунок. Розмір вкладу в майні підприємства який підлягав виплаті, був встановлений адміністрацією підприємства в сумі 75425 грн. 02 коп. та згідно гарантійного листа відповідача від 29.07.2002 року № 117 виплата була проведена частками поетапно.

Однак, в порушення вимог діючого законодавства, вартість належного позивачці вкладу була встановлена відповідачем не на момент виходу та припинення правовідносин з підприємством, а на дату складення балансу підприємства на 01.01.2001 року за підсумками роботи підприємства за 2000 рік.

Позивачка посилається на те, що відповідач свідомо приховав розмір статутного фонду підприємства, який з моменту утворення КП «Дніпроунівесал»значно збільшився, що пов'язано з діяльністю підприємства, направлене на якісне збільшення основних фондів в 2001, 2002 роках та будівництвом нових, реконструкцією та капітальним ремонтом старих об'єктів, які проводилися як за рахунок прямих вкладів КП «Дніпроунівесал», так і шляхом орендних відносин, крім того, підприємство проводило значні витрати на оргтехніку.

З цих підстав, позивачка вважає, що це свідчить про збільшення статутного фонду підприємства, а відповідно і її долі в майні підприємства, однак відповідач навмисно приховував збільшення статутного фонду, що також вплинуло на розмір виплачених дивідендів, що призвело до порушення прав позивачки.

Після неодноразового уточнення своїх позовних вимог, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на її користь 214450 грн. як недоплачену суму частки майна з урахуванням трьох відсотків річних та індексу інфляції, судові витрати в сумі 1777,50 грн., витрати на проведення судових експертиз в сумі 6465, 00 грн. та виплати за надання правової допомоги в сумі 5000 грн. /т.3 а.с. 154-155/.

Рішенням АНД районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено в повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивачки недоплачену суму частки майна з урахуванням трьох відсотків річних та індексу інфляції в розмірі 214450 грн., судові витрати в сумі 1777,50 грн., витрати на оплату проведення судових експертиз в сумі 6465 грн. та витрати за надання правової допомоги в розмірі 5000 грн. /т.3 а.с. 220-223/.

З рішенням суду не погодився відповідач КП «Дніпроунівесал»і звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі /т.3 а.с. 229-236/.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню відповідно до п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Судом встановлено, що КП «Дніпроуніверсал» було утворено рішенням загальних зборів від 10.08.1993 року, статут якого було зареєстровано виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів, свідоцтво № 0075 від 08.09.1993 року, реєстраційний номер 6666-КП. /том 1 а.с. /.

Відповідно до п.11.1 Статуту КП «Дніпроуніверсал»вищим органом самоуправління підприємства є загальні збори. В період між загальними зборами управління справами підприємства виконує Рада, а в період між засіданнями Ради -генеральний директор /т.1 а.с. 6-21/.

Позивачка ОСОБА_2 працювала на підприємстві з дня його утворення і наказом № 70-к від 30.07.2002 року була звільнена з роботи з 31.07.2002 року за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням численності робітників /т.1 а.с. 116/.

На підставі цього наказу їй була нарахована загальна сума частки в майні КП «Дніпроуніверсал»яка склала 75425, 02 грн./т.1 а.с. 121/.

На засіданні ради власників КП «Дніпроуніверсал»17.07.2002 року протокол № 19, на підставі Положення про вихід працівників підприємства зі складу власників, було постановлено виключити ОСОБА_2 зі складу власників та виплати їй частку у грошовому виразі в сумі 75425,02 грн. /т.1 а.с. 130-131/.

Згідно зі ст. 4 чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про підприємства в Україні»відносини, пов'язані з підприємствами в Україні, регулювалися цим Законом та іншим законодавством, що визначає окремі особливості, сторони й види діяльності підприємств в Україні.

Право колективної власності та його здійснення на час виникнення спірних правовідносин врегульовувалися Законом України «Про власність», згідно з ч.1 ст. 20 якого суб'єктом цього права є, серед іншого, колективні підприємства. Згідно ст. 21 Закону України «Про власність»право колективної власності виникає на підставі передачі державних підприємств в оренду, викуп трудовими колективами державного майна.

Встановлюючи, що у власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також майно, придбане на підставах, не заборонених законодавством, стаття 23 Закону України «Про власність»передбачала, що в цьому майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника визначається залежно від його трудової участі у діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством виплачується вартість вкладу.

Отже, відповідно до законодавства ОСОБА_2, як член колективного підприємства, яка припинила трудові відносини з ним, має право на одержання вартості визначеного вкладу, а не частки в майні підприємства.

Оскільки, відповідно до ст. 30 Закону України «Про власність», право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди, тощо), які можуть покладати окремі функції по управлінню колективним майном на створені ним органи, встановлення засад визначення розміру вкладу працівника

колективного підприємства у майні підприємства належить до компетенції зазначених органів.

Як за Законом України «Про підприємства в Україні», так і Законом України «Про власність»визначення розміру вкладу працівника колективного підприємства (члена підприємства) не пов'язувалося з певними межами або з відповідністю суми вкладів працівників вартості всього майна підприємства чи розміру статутного фонду.

Таким чином, суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, помилково прийшов до висновку, що при виході члена трудового колективу з цього колективу він має право на одержання частки в майні підприємства, а не на одержання вартості вкладу.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2012 року підлягає скасуванню

Керуючись ст.ст. 303, ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Колективного підприємства «Дніпроуніверсал»- задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2012 року -скасувати.

ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до Колективного підприємства «Дніпроуніверсал»про стягнення частки майна -відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді