Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого -судді Бондаренко Н.В.

суддів: Боймиструка С.В., Буцяка З.І.

секретаря судового засідання Приходько Л.В.

з участю відповідачки ОСОБА_1

представника позивача -Гаврилюка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, третя особа -приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання права іпотекодержателя на домоволодіння, зобов'язання приватного нотаріуса вчинити дії

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2012 року позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено.

Визнано за Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" право іпотекодержателя на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_1.

Зобов'язано приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 внести відомості про домоволодіння, що складається з земельної ділянки площею 0,0771 га та будинку А-1, загальною площею 215, 6 мІ, житловою площею 101,0 мІ, котре знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру заборон та відчуження нерухомого майна та до Єдиного державного реєстру іпотек.

Вирішено питання, щодо судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вказане рішення суду є необґрунтованим, незаконним та таким, що не відповідає вимогам ст. 212, 213, 214, 215 ЦПК України.

Апелянт вказує, що судом не застосовано наслідків пропуску банком строку позовної давності без поважних причин. Суд, відповідно до ст. 42 Конституції України, враховуючи положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", повинен був виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі.

___________________________________________________________________________

Справа № 1715/8921/12 Головуючий у суді І інстанції -Доля В.А.

Провадження № 22-ц/1790/1437/2012 Доповідач -Бондаренко Н.В.

Твердження позивача про те, що він не знав про збудований на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, будинок в період з 07.11.2007 року по 16.06.2011 року повинно сприйматися критично, оскільки доказів вчинення перешкод у реалізації ним права щорічної перевірки стану предмету забезпечення до суду надано не було. Отже, перебіг строку позовної давності почався щонайменше 07.11.2008 року з моменту закінчення 12- місячного строку для здійснення позивачем щорічної перевірки стану предмету іпотеки, згідно п. 5.3.5 Кредитного договору, тобто з моменту коли він міг дізнатись про порушення свого права та закінчився 07.11.2011 року.

ОСОБА_1 зазначає, що визнання права іпотекодержателя є фактичним позбавленням її права власності на домоволодіння, яке є незаконним, оскільки суперечить ст. 64 Конституції України. Крім того, рішенням суду не має конкретного визначення змісту права іпотекодержателя, яке визначається судом.

Банк не навів жодного доказу того, що у нього виникли труднощі з реалізацією його права на задоволення його вимог та у чому це проявляється, дані обставини не досліджувались та не з'ясовувались судом взагалі.

Рішення є неспівмірним з розміром стягнення, так як вартість домоволодіння та земельної ділянки становить 821621,25 грн., а стягненню за виконавчим листом у справі за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1 підлягають кошти в розмірі 302748,9 грн.

З наведених підстав ОСОБА_1 просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 26 червня 2012 року та постановити нове рішення, яким відмовити ПАТ "Універсал Банк" у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до наступних висновків.

7.11.2007р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний»(правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк"(надалі - Банк)) укладений кредитний договір №019-2915/840-0436, відповідно до якого останній надав позичальнику споживчий кредит в розмірі 35 000 доларів США, зі сплатою 13,45 % річних, строком повернення -1.11.2027р.

З метою забезпечення умов даного кредитного договору, в цей же день. між ОСОБА_1 та Банком укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останньому позичальником передано в іпотеку земельну ділянку, за адресою АДРЕСА_1, яка належала відповідачці на праві власності на підставі Державного акту на право власності на землю серії АЕ №246455, виданому Рівненським міським управлінням земельних ресурсів на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2007р.№3706. Площа земельної ділянки становить 0,0981га, № 5610100000 : 01 : 066 : 0066., ринкова вартість 223 000грн., цільове використання-для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Після укладення зазначених договорів ОСОБА_1 на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки, без згоди іпетекодержателя, побудовано будинок, на який рішенням Рівненського міського суду від 16.06.2008р. за нею визнано право влас ності як на окремий об'єкт нерухомості.

Встановлено, що умови кредитного договору позикодавцем належним чином не виконувались. Рішенням Рівненського міського суду від 16 березня 2010року з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" стягнуто 300 796грн.90коп. заборгованості по ньому.

Відповідно до п.1.5 договору, іпотека розповсюджується на всі приналежності до договору іпотеки та на всі невід'ємні від майна поліпшення, складові частини, внутрішні системи, що існують на момент укладання договору та виникнуть у майбутньому. Всі зроблені іпотекодавцем в період дії договору всілякого роду поліпшення, реконструкційні роботи, зщипни, доробки, тощо автоматично стають предметом Договору-предметом іпотеки-і не потребують внесення змін до договору.

Згідно з ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека -це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Частина 4 ст.6 Закону України «Про іпотеку»встановлює, що якщо будівля (споруда), котра передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає переданню в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, котрим установлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, якщо в іпотеку передається будівля (споруда), розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю, то іпотека поширюється й на належну іпотекодавцю земельну ділянку або її частину, на котрій розташована відповідна будівля (споруда). І навпаки, у разі передачі в іпотеку земельної ділянки іпотека також поширюється на розташовані на ній будівлі (споруди) та об'єкти незавершеного будівництва, які належать іпотекодавцю на праві власності.

Статтею 3 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до стст.11, 15 ЦК цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Із матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист про стягнення заборгованості по кредитному договору перебуває на виконанні у ВДВС Рівненського міського управління юстиції з 2010року. В ході проведення виконавчих дій по примусовому виконанню рішення суду позивачу стало відомо, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на будинок, збудований без згоди Банку на земельній ділянці, що перебуває в іпотеці, це потягло за собою труднощі при реалізації даної земельної ділянки в межах процедури виконавчого провадження, в з в'язку з чим іпотекодержатель і звернувся до суду із даним позовом про визнання за ним права і на будинковолодіння.

Окрім цього, в судовому засіданні апеляційного суду відповідачка підтвердила наявність у неї боргових зобов'язань по інших кредитних договорах.

П.1 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту порушеного цивільного права та інтересу є визнання права.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що іпотека поширюється і на будинок, побудований ОСОБА_1 на земельній ділянці, що перебуває в іпотеці, є складовою частиною предмету іпотеки.

Твердження апелянта про те, що визнання права іпотекодержателя є фактичним позбавленням її права власності на домоволодіння та те, що рішенням не розкрито об'єму прав та не має конкретного визначення змісту права іпотекодержателя, яке визнається судом не ґрунтується на нормах Закону України «Про іпотеку»та ст.546,575 ЦК України, воно є способом забезпечення вимог Банку, як позикодавця та іпотекодержателя до ОСОБА_1, як позичальника та іпотекодавця. Визнання права по своїй суті - спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між сторонами правовідносин, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов'язку.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строків позовної давності є не обґрунтованими, оскільки вони не пропущені, так як кінцевий строк погашення кредиту визначений договором - 1 листопада 2027року, окрім цього, заборгованість по ньому вже стягнута зазначеним вище рішенням суду, тому строк давності споживчого кредиту не минув, а кошти підлягають поверненню. Посилання в скарзі також на те, що перебіг строку позовної давності за поданим позовом почався з 7.11.2008р., з моменту закінчення 12-місячного строку для здійснення іпотекодержателем щорічної перевірки стану предмету іпотеки, тобто з цього моменту відповідач повинен був дізнатися про порушення свого права, та закінчився 7.11.2011р. не заслуговують на увагу. Вони не ґрунтуються на нормах ч.1 ст.261 ЦК України та в сукупності умовах п.5.3.5 кредитного договору та п.2.1.6 договору іпотеки, відповідно до яких перевіряти стан предмету іпотеки є правом Банку, а не його обов'язком.

Не може бути підставою скасування рішення суду першої інстанції й те, що вартість домоволодіння та земельної ділянки є неспівмірною із розміром стягнень за виконавчими документами, оскільки предметом у даній справі не є звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише за Банком право іпотекодежателя на побудований відповідачкою будинок на земельній ділянці, що перебуває в іпотеці.

Однак, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення (ч.3 ст.303 ЦПК України).

Так, задовольняючи позов та зобов'язуючи приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 внести відомості до Єдиного державного реєстру заборон та відчуження нерухомого майна та до Єдиного державного реєстру іпотек про домоволодіння, що складається із земельної ділянки площею 0,0771 та будинку А-1, загальною площею 215,6м2, житловою площею 101,0 м2, що знаходяться в АДРЕСА_1, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що приватний нотаріус не залучений до справи як сторона, тоді як згідно норм ст.3,10,11,30 ЦПК України суд, ухваливши рішення, може зобов'язати до вчинення певних дій лише сторону. Відносно третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, таке рішення може лише вплинути на її права або обов'язки щодо однієї із сторін. Таким чином суд першої інстанції порушив вимоги щодо з'ясування обставин справи на засадах змагальності і ухвалив рішення з приводу прав та обов'язків цієї особи, яка не є стороною у даній справі.

Оскільки це є порушенням норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення, апеляційний суд змушений вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду частині зобов'язання приватного нотаріуса вчинити дії необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст. 307 , п. 4 ч.1 ст. 309, ст. 316, ст.317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2012 року в частині зобов'язання приватного нотаріуса вчинити дії скасувати.

Публічному акціонерному товариству "Універсал Банк" в позові до ОСОБА_1, третя особа -приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в частині зобов'язання приватного нотаріуса внести відомості до Єдиного державного реєстру заборон та відчуження нерухомого майна та до Єдиного державного реєстру іпотек про домоволодіння, що складається із земельної ділянки площею 0,0771 та будинку А-1, загальною площею 215,6м2, житловою площею 101,0 м2, що знаходяться в АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення проте, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : Бондаренко Н.В.

Судді : Боймиструк С.В.

Буцяк З.І.