Справа № 0308/6893/12 Головуючий у 1 інстанції:Плахтій І.Б.
Провадження № 22-ц/0390/1595/2012 Категорія:27 Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді - Лівандовської-Кочури Т.В.
суддів -Свистун О.В., Овсієнка А.А.
при секретарі -Черняк О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»(далі ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Луцької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 17 липня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 17 липня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Луцької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором VOZ0GA0000000026 від 17 липня 2008 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк»та ОСОБА_1 в розмірі 96935, 25 доларів США, в тому числі: заборгованості за кредитом-60915,87 доларів США, заборгованості за відсотками-19013, 66 доларів США, заборгованості з комісії-4989, 03 доларів США, заборгованості з пені-12016, 69 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, відповідно до Договору іпотеки квартири від 15 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк»та ОСОБА_1, а саме на належну ОСОБА_1 квартиру загальною площею 51,60 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу квартири Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк»з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням всіх повноважень необхідних для здійснення продажу, з початковою ціною продажу квартири в м.Луцьку, вул.Коперніка, 36/14 на рівні 484149, 10 грн.
В решті позову відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове про відмову у позові.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, тому суд здійснює розгляд справи за відсутності осіб, які беруть участь в справі.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи із наступного.
Задовольняючи позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, місцевий суд виходив із того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого, утворилась заборгованість по сплаті отриманого ним кредиту, а в установи Банку, як іпотекодержателя, виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до укладеного між сторонами договору іпотеки. Порядок звернення стягнення Банком було дотримано, письмову вимогу про усунення порушень надіслано відповідачу ОСОБА_1, а тому наявні передбачені законом правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду, оскільки вони грунтуються на нормах матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, і це відповідає дійсним обставинам справи, що 17 липня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк»та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір VOZ0GA0000000026, відповідно до якого, відповідач отримав кредит в розмірі 69868, 72 доларів США із сплатою 15 % річних з кінцевим терміном повернення 17.07.2018 року. (а.с.8-10).
В забезпечення зобов'язань позичальника за кредитною угодою було укладено договір іпотеки №б/н від 17 липня 2008 року за умовами якого, відповідач ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 51,60 кв.м., яка знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 (а.с.11-13).
Правовідносини з приводу звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки, врегульовано нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про іпотеку».
Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
За змістом ст.ст.589, 590 ЦК України, ст.33 Закону України «Про іпотеку (далі Закон) - звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на підставі рішення суду, а право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону на іпотекодержателя покладається обов'язок надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору встановленої форми із зазначенням строку, протягом якого боржнику слід усунути порушення і який не повинен бути меншим ніж тридцять днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Надіслання такого повідомлення є обов'язковою передумовою для початку звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зазначені положення закону кореспондуються із умовами укладеного між Банком та ОСОБА_1 договору іпотеки, а саме: п. 22 договору передбачено, що у випадку порушення позичальником кредитного договору або договору іпотеки іпотекодержатель направляє іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку зазначена вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
З наведених положень договору іпотеки вбачається, що для початку процедури звернення стягнення необхідна наявність самого факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, що є обов'язковою умовою, за якої суд має право звернути стягнення на предмет іпотеки, та надіслання боржнику повідомлення про усунення порушення основного зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_1 06 червня 2011 року Банком було надіслано повідомлення про необхідність сплатити заборгованість по кредиту у тридцятиденний строк з дати отримання цього повідомлення та попереджено про намір Банку звернути стягнення на предмет іпотеки у разі незадоволення цієї вимоги (а.с.6).
За таких обставин справи та відповідно до зазначених норм матеріального права і положень договору іпотеки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у даному випадку у позивача права на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконав належним чином взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, що виразилося у неповерненні кредитних коштів, згідно з умовами договору та графіку платежу та призвело до утворення заборгованості і порушення прав позивача як кредитора.
Згідно ч.6 ст. 38 Закону ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Є вірним висновок суду в частині відмови у задоволенні вимоги про виселення із наступних підстав.
Аналіз правових норм ЖК України та закону України «Про іпотеку»дає підстави для висновку, що для виселення мешканців у судовому порядку на підставі рішення суду із житлового будинку чи іншого житлового приміщення, що є предметом іпотеки і на яке звернуто стягнення, обов'язковою передумовою є надіслання іпотекодержателем таким мешканцям письмової вимоги про необхідність добровільного звільнення житлового будинку чи іншого житлового приміщення і лише у разі відмови мешканців добровільно звільнити у вказаний місячний або інший погоджений між сторонами строк житловий будинок чи інше житлове приміщення примусове виселення таких мешканців може бути здійснене на підставі рішення суду за зверненням іпотекодержателя.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутня письмова вимога Банку про добровільне звільнення відповідачем ОСОБА_1 квартири, колегія суддів вважає, що в даному випадку позивачем не було дотримано вищевказаної процедури виселення мешканців житлового будинку, що є предметом іпотеки і на який звертається стягнення, а тому і відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів існування заборгованості по кредиту у розмірі, вказаному у позовній заяві не заслуговують на увагу та спростовуються розрахунком заборгованості, представленим Банком, що міститься у матеріалах справи. У разі оспорювання суми боргу, відповідач ОСОБА_1 не був позбавлений можливості у суді першої інстанції заявити клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи, проте такого клопотання не заявляв.
Покликання апелянта на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки позбавить його дітей житла не заслуговують на увагу та не спростовують висновків суду із тих підстав, що предметом даного позову є звернення стягнення на предмет іпотеки. В суді першої інстанції відповідач не був позбавлений можливості оспорити договір іпотеки із підстав порушення майнових прав його малолітніх дітей, проте такий правочин не оспорив, не звернувся в межах даного судового провадження із зустрічним позовом про визнання такого договору недійсним.
ОСОБА_1 повідомлявся про час і місце розгляду справи Луцьким міськрайонним судом 17 липня 2012 року, проте письмове повідомлення про вручення повернулося без вручення «за закінченням терміну зберігання». Із матеріалів справи вбачається, що відповідачу було відомо про судове провадження у даній справі, оскільки за його заявою скасовувалось заочне рішення від 11 жовтня 2011 року. У рішенні Європейського Суду від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України»зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, однак відповідач рухом справи не цікавився. Вищенаведені обставини свідчать, що ОСОБА_1 вважається повідомленим відповідно до п. 8 ст. 76 ЦПК України.
З огляну на таке, доводи апелянта щодо позбавлення його можливості скористатись правами у наданні заперечень та отримання правової допомоги не заслуговують на увагу.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду і не вбачає підстав для скасування рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 17 липня 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: