ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
"23" жовтня 2006 р. |
Справа № 14/271-3630 |
15 год. 15 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Михайлишин Л.М.
Розглянув справу
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Тернопільській області, вул. Довга, 7, м. Тернопіль, 46002
про скасування постанови державної інспекції на автомобільному транспортів Тернопільській області НОМЕР_1.
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 - паспорт №080771 від 28.06.96р.;
відповідача: Сенчишин В.Я. - довіреність №1/2-1325 від 04.10.06р.;
Білоус О.Ф. - довіреність №1/2-1326 від 04.10.06р.;
Суть справи:
Приватний підприємець ОСОБА_1, смт. Козова, Тернопільська область звернувся в господарський суд Тернопільської області з адміністративним позовом до Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Тернопільській області про скасування постанови суб'єкта владних повноважень НОМЕР_1.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує безпідставністю прийняття відповідачем спірної постанови, згідно з якою до суб'єкта господарювання застосовано фінансові санкції у розмірі 1700 грн., посилаючись на відсутність у його діях порушень правових норм, що регламентують спірні правовідносини.
У запереченнях на позов, та згідно з поясненнями повноважних представників, відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на їхню безпідставність, зазначивши при цьому, що оскаржуваний правовий акт індивідуальної дії, винесений контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин, та досліджених в процесі перевірки документів.
Представникам сторін роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.49, 51, 130 КАС України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи позивача, заперечення відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності господарський суд встановив :
Посадовими особами Головдержавтоінспекції 28.07.2006 року на підставі завдання НОМЕР_2 проведено перевірку приватного підприємця ОСОБА_1 за результатами якої складено акт НОМЕР_3 та протокол НОМЕР_4.
У наведених документах перевіряючими констатовано, що при перевезенні шести пасажирів суб'єктом господарювання не дотримано вимоги нормативно - правових актів з питань автомобільного транспорту. Порушення вимог законодавства полягало у відсутності цілого ряду документів, що слугують підставою для надання послуг з перевезення пасажирів, в тому числі: ліцензії на право перевезення пасажирів, списку пасажирів, ліцензійної картки та договору на право перевезення.
Зважаючи на з'ясовані в процесі перевірки обставини, 08.08.2006 року відповідачем прийнята постановаНОМЕР_1, якою, на підставі абзацу 2 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" ( далі - Закон) до приватного підприємця застосовано фінансові санкції в розмірі 1700 грн.
Наведений правовий акт індивідуальної дії і оспорюється позивачем у судовому порядку.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
В розумінні Закону ( стаття 1 ) автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Частиною 2 статті 60 Закону обумовлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В розумінні Закону ( стаття 1 ) послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Положення вказаної статті кореспондуються із приписами статті 910 ЦК України. якою обумовлено, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
При цьому суд констатує, що наведені вище вимоги Закону, залишені відповідачем поза увагою. Зокрема із матеріалів перевірки не вбачається що позивач від пасажирів отримував плату за проїзд; із пояснень представників Головдеравтоінспекції у судовому засіданні, які безпосередньо брали участь у перевірці, слідує що вказане питання в ході її проведення не з'ясовувалось, незважаючи на те що згідно до статті 9 Закону, ліцензія видається на господарську діяльність саме на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, а не просто їх перевезення, як хибно вважає відповідач.
Так, у статті 39 Закону визначено, що необхідними документами для фізичної особи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб є посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
І тільки у разі надання фізичною особою послуг з перевезення пасажирів на замовлення ( із визначенням вартості послуги - стаття 1 Закону) необхідним є ліцензія, ліцензійна картка, список пасажирів, тощо.
При цьому вказана стаття Закону обумовлює, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Право контролюючого органу на перевірку наявності у пасажирів квитків та з'ясування вартості проїзду, визначене і пунктом 21 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті загального користування, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 143.
З наведеного в сукупності суд констатує, що нез"ясувавши в процесі проведеної перевірки чи надавались позивачем послуги з перевезення пасажирів і вантажів, Головдержавтоінспекція безпідставно притягнула останнього до відповідальності у вигляді фінансових санкцій згідно з оспорюваною постановою.
При цьому, судом враховано і положення статті 71 КАС України, згідно із якою в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог Закону зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги, як обґрунтовані та належним чином доведені слід задовольнити в повному обсязі.
У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 7, 86, 89, 94 - 98, 156, 162, 163 КАС України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Скасувати постанову Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Тернопільській області НОМЕР_1.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємця ОСОБА_1 (ідент. НОМЕР_5, АДРЕСА_1 ) - 85 (вісімдесять п'ять ) грн. 00 коп. державного мита.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі “01” листопада 2006р. до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя О.В. Руденко