Справа №1490/3640/12 11.09.2012 11.09.2012 11.09.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-ц/1490/2456/12 Головуючий першої інстанції - Батченко О.В.
Категорія - 44 Суддя-доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
11вересня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,
із секретарем судового засідання - Орельською Н.М.,
за участю:
позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
третьої особи - ОСОБА_4,
представника третьої особи - виконкому Миколаївської міської ради - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 26 червня 2012 року, ухвалене за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 та виконком Миколаївської міської ради, - про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
В С Т А Н О В И Л А:
14 грудня 2010 року ОСОБА_2 пред'явила зазначений позов.
08 лютого 2012 року вона уточнила його та обґрунтувала наступним.
З 14 січня 1998 року їй та третій особі по справі - ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності (по Ѕ частині) належить квартира АДРЕСА_1.
06 липня 1999 року в зазначеній квартирі була зареєстрована її двоюрідна сестра ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - її новонароджений син ОСОБА_8
Посилаючись на те, що відповідач та її син з листопада 2009 року проживають за іншою адресою та витрат на утримання квартири не несуть, позивач просила визнати їх такими, що втратили право користування зазначеною квартирою.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказувала, що не мала змоги користуватись квартирою, оскільки позивач та третя особа - ОСОБА_4 чинили їй в цьому перешкоди, а саме 29 листопада 2010 року заборонили їй з сином вхід до квартири, а згодом змінили на дверях замки. Зазначене змусило її винаймати квартиру.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення її позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивачки не підтверджені доказами, а відповідачі не проживають в зазначеній квартирі з поважних причин, внаслідок порушення їх житлових прав.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно з ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: дружина, їх діти і батьки. Членами сім'ї може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство.
При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність позову є підставою для відмови у його задоволенні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 14 січня 1998 року є співвласницями квартири АДРЕСА_1, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло (а.с.4).
З 06 липня 1999 року в зазначеній квартирі зареєстрована двоюрідна сестра ОСОБА_2 - ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - її новонароджений син ОСОБА_8 (а.с.7).
Згідно з висновком Центрального РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 15 листопада 2010 року та поясненнями свідка ОСОБА_7 відповідачі більше року за зазначеною адресою не проживають (а.с.6).
Враховуючи викладене та вимоги законодавства, колегія суддів вважає, що висновок суду щодо не доведення позивачем заявлених позовних вимог не відповідає обставинам справи.
Надані позивачем на підтвердження своїх доводів висновок Центрального РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 15 листопада 2010 року та пояснення свідка ОСОБА_7 щодо не проживання відповідачів в спірній квартирі, узгоджуються з поясненнями самої відповідачки ОСОБА_3, яка пояснила, що вийшовши у 2000 році заміж вона добровільно виїхала з спірної квартири для проживання у квартиру батьків чоловіка. Після цього вона разом з своєю сім'єю винаймала житло. Тобто вона підтвердила, що вже більше року як вона, так і її син ОСОБА_8 не проживають у спірній квартирі.
Що ж стосується заперечень відповідачки про те, що позивачка та третя особа ОСОБА_4 чинили їй перешкоди у користуванні житлом, то як свідчать матеріали справи, вони належними та допустимими доказами, як того вимагають ст.ст.58-60 ЦПК України, не підтверджені.
За статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
За такого, воно на підставі п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі - про задоволення вимог ОСОБА_2
На підставі ч.5 ст.88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 99 грн.15 коп., понесені позивачкою при поданні позову та апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 26 червня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 99 грн.15 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий
Судді
< Текст >