Справа 22ц/0590/9404/12 Головуючий у 1 інстанції Іванов О.Г.
Категорія 5 Доповідач Агєєв О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2012 року м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Новікової Г.В., суддів Новосьолової Г.Г., Агєєва О.В.
при секретарі Стрижак О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 14 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири удаваним та визнання права власності на частину квартири, -
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2011 року позивач звернувся до суду з даним позовом в обґрунтування якого зазначив, що під час подружнього життя із відповідачкою ОСОБА_1 ними на підставі договору купівлі-продажу придбано квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, в якій вони спільно проживали до розлучення. Оформленням квартири займалася відповідачка. Однак, у період підготовки до розподілу майна після розлучення, позивач дізнався від відповідачки про те, що між нею та відповідачем по справі ОСОБА_3, було укладено не договір купівлі-продажу, а договір дарування, згідно якого останній передав відповідачці спірну квартиру в дар. Позивач вважає, що вказаний договір дарування вчинений сторонами для приховування договору купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили, тому просив суд визнати вказаний договір удаваним, визнати спірну квартиру об`єктом спільної сумісної власності та визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири (а.с.4-6).
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір дарування квартири, укладений 20.07.1994р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 удаваним, вчиненим для приховання іншого договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, та встановлено, що відносини сторін регулюються правилами щодо правочину купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили. Визнано спірну квартиру об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Визначено частки у даній квартирі, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках по 1/2 кожному.
Додатком рішенням від 24.05.12р. рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 14 травня 2012 року доповнено наступним: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та залишити позовну заяву без розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги поклав в основу рішення пояснення відповідача ОСОБА_3, згідно яких спірний договір не був безоплатний, оскільки він (ОСОБА_3) отримав за квартиру грошові кошти, а також не був відповідачці близьким родичем та не мав дружніх стосунків із ОСОБА_1 Між тим, на думку апелянта суд поверхнево підійшов для з`ясування обставин справи, не встановив яку суму отримав ОСОБА_3 та якими документами це підтверджується, чи була вказана сума спільною сумісною власністю подружжя чи приватною одного з них.
Крім того, апелянт зазначає, що судом було допущено порушення норм ст.ст.209, 215, 218 ЦПК України, а саме: вступна та резолютивна частина рішення не відповідають його повному тексту, повний текст рішення отримано нею з порушенням строку.
Також вважає, що судом було прийнято до провадження позовну заяву, яка не відповідає вимогам ст.ст.119, 120 ЦПК України та відповідно до п.8 ч.1 ст.207 ЦПК України вона підлягає залишенню без розгляду.
Представник відповідача в засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Позивач та його представник в засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не зявились, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував із відповідачкою ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі з 05.01.1974р. по 08.10.09р.
20.07.1994р. між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири, посвідчений державним нотаріусом Першої донецької державної нотаріальної контори ОСОБА_5, реєстр. № 4-3910.
Відповідно до вказаного договору ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар, квартиру №37, що складається з двох кімнат, загальною площею - 46.10 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 (а.с.27).
08.10.09р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 08.2009р., виданого відділом РАЦС Дружківського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис №199 (а.с.9).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що правочин, який вчинено сторонами при укладанні договору дарування, вчинено для приховування договору купівлі-продажу нерухомого майна, який сторони насправді вчинили, тому договір дарування є удаваним.
Однак погодитися з даним висновком суду неможна з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
У п.25 постанови Пленуму від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України роз'яснив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту такого правочину.
Частиною 3 ст.10 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
Згідно частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у частині першій статті 57 ЦПК України, частині першій статті 58 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Частиною 4 ст.60 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Визнаючи договір дарування удаваним суд послався на пояснення відповідача ОСОБА_3, згідно яких укладений договір дарування спірної квартири не був безоплатний, останній отримав гроші за вказану квартиру та вважав, що вона перейде у власність подружжя. Тобто, суд першої інстанції, вирішуючи спір виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 визнав позов, про що надав свою письмову заяву та підтримав її в судовому засіданні.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що іншій відповідач по справі ОСОБА_1 не визнала позов та заперечувала проти його задоволення. Тому, в даному випадку, суд повинен виходити з наявності по справі інших належних та допустимих доказів, які повинні надати сторони (в тому числі і позивач) на підтвердження своїх вимог та заперечень Висновок суду не може ґрунтуватись на припущеннях. В ході розгляду справи судом, позивачем та його представником не надано достатніх доказів на підтвердження своїх вимог. З пояснень відповідача ОСОБА_3, наданих в судовому засіданні, вбачається, що останній не пам'ятає розміру суми, яку він отримав за спірну квартиру. Інших даних, крім наведених пояснень останнього, та заяви про визнання ним (ОСОБА_3) позову позивачем не надано.
Таким чином рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.309 ЦПК України.
Крім того, відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення від 24.05.12р., яким рішення суду від 14 травня 2012 року доповнено та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 також підлягає скасуванню.
Інші доводи скарги, а саме клопотання апелянта про залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду відповідно до п.8 ч.1 ст.207 ЦПК України (через не зазначення позивачем у позовній заяві доказів, що підтверджують кожну обставину) задоволенню не підлягають, оскільки сама по собі відсутність у позовній заяві доказів на підтвердження позовних вимог в даному випадку не перешкоджає розгляду справи по суті.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим, тому відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.303, 307, п.3 ч.1 ст.309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 14 травня 2012 року та додаткове рішення від 24.05.12р. скасувати.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири удаваним та визнання права власності на частину квартири.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: