Категорія №10.3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
31 серпня 2012 року Справа № 2а/1270/5866/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Кортикова С.К.,
при секретарі судового засідання - Шматковій Д.О.,
за участю представників сторін:
від позивача - провідний юрисконсульт відділу правової роботи
Захарова Т.І., довіреність №04-05/138-04 від 17.01.2012,
від відповідача - Нескородов A.M., довіреність №06/03 від 29.08.2012,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Луганську справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Лисичанське спеціалізоване будівельно-монтажне управління» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році у розмірі 12452,78 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 258,96 грн., а всього в сумі 12711,74 грн., -
ВСТАНОВИВ:
31 липня 2012 року позивач, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з Приватного підприємства «Лисичанське спеціалізоване будівельно-монтажне управління» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році у розмірі 12452,78 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 258,96 грн., а всього в сумі 12711,74 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач послався на те, що згідно із ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (надалі-Закон №875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим законом. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому статтею 18 Закону №875-ХІІ. Частиною 1 ст.20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Відповідно до ч.2 ст.20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи зі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь строк.
Так, у порушення вимог ст.19 Закону№875-ХІІ на підприємстві відповідача у 2011 році замість 3 (трьох) інвалідів працювало лише 2 (два) інваліда. Таким чином, за 1 (одне) робоче місце на Приватному підприємстві «Лисичанське спеціалізоване будівельно-монтажне управління», призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач, у строк до 15 квітня 2012 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Державного бюджету в сумі 12452,78 грн. Факт того, що на підприємстві відповідача у 2011 році не були працевлаштовані у необхідній кількості інваліди підтверджується, зокрема, звітом форми №10-ПІ за 2011 рік від 28.02.2012 року. За порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 12452,78 грн. відповідачу нарахована пеня, розмір якої становить 258,96 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості підприємства відповідача перед Державним бюджетом складає 12711,74 грн. та до цього часу залишається несплаченою. Несплата адміністративно-господарських санкцій до Державного бюджету України в особі Фонду соціального захисту інвалідів завдає значної шкоди державним інтересах та не дозволяє в повній мірі здійснювати фінансування заходів по соціально-трудовій та професійній реабілітації інвалідів, що передбачено ч. б ст.20 Закону №875-XII. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з Приватного підприємства «Лисичанське спеціалізоване будівельно-монтажне управління»адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році у розмірі 12452,78 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 258,96 грн., а всього в сумі 12711,74 грн. на користь Державного бюджету в судовому порядку.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні, дав суду пояснення, аналогічні викладеному в адміністративному позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, у письмових запереченнях проти позову від 29.08.2012 (а.с.27-28), зокрема, посилався на наступне. Частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ для підприємств, об'єднань, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Частиною першою ст.18 цього передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів. Відповідно до п.5 Положення про робочі місця інвалідів та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995 №314, підприємства здійснюють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць. Згідно з даними звіту ПП «Лисспецбудмонтаж» про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ за 2011 рік, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 3 (три) особи. У підприємства за даними звітів у 2011 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 2 (дві) особи. Згідно з п.14 Положення
про робочі місця інвалідів та про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства в межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. Так, протягом 2011 року, ПП «Лисспецбудмонтаж» інформувало органи працевлаштування інвалідів, визначені у ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», про наявність вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, передбачені законом звіти форми №3-ПН надавалися кожного місяця. У кожному звіті щомісяця у 2011 році повідомлялося про наявність вакантних місць на підприємстві ПП «Лисспецбудмонтаж». Крім того, разом зі звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік, на адресу позивача було направлено лист, яким було проінформовано про те, що на підприємстві створено 3 (три) робочих місця для працевлаштування інвалідів, були забезпечені інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, регулярно надавалися звіти до служби зайнятості населення, що є доказом того, що підприємство виконало усі необхідні дії щодо працевлаштування необхідної кількості інвалідів. Відповідно до ч. 1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним порушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Таким чином, ПП «Лисспецбудмонтаж» на виконання вимог діючого законодавства здійснило всі залежні від нього заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватися. На підставі викладеного, представник відповідача просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв'язку з необґрунтованістю.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають повністю, з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.
Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього . Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону. У відповідності до покладених на Фонд завдань, останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).
Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.
Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
З огляду на викладене та відповідно до ст.ст.3,17 Кодексу адміністративного судочинства України справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ:
- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;
- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Аналіз зазначених положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Згідно із ч. 1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ).
У судовому засіданні встановлено, підтверджується матеріалами справи, що 28.02.2012 Приватне підприємство «Лисичанське спеціалізоване будівельно-монтажне управління» на виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування,-затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, подало до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, в якому зазначило середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 2 (дві) особи (а.с.8).
На виконання вимог п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70, щодо надання до центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, Приватне підприємство «Лисичанське спеціалізоване будівельно-монтажне управління» протягом 2011 року у відповідності до вимог Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, подавало до Лисичанського міського центру зайнятості Луганської області протягом 2011 року звіти форми №3-ПН про наявність вакансій за січень-грудень 2011 року (а.с.31-44), які були отримані останнім, що підтверджується відбитком штампу державної служби зайнятості на цих звітах.
Крім того, листом №58 від 28.02.2012 Приватне підприємство «Лисичанське спеціалізоване будівельно-монтажне управління» інформувало Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих трьох місць для працевлаштування інвалідів та наявність одного вільного робочого місця та вакантної посади, на яких може використовуватися праця інвалідів (а.с.30).
Вищезазначене свідчить, що відповідачем приймалися усі необхідні заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади на підприємстві.
Фактів відмови у працевлаштуванні інвалідам, які направлялися центром зайнятості чи зверталися безпосередньо до підприємства відповідача, при розгляді справи судом не встановлено.
Суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Згідно із ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приписів ст.ст.71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Представником відповідача в судовому засіданні надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 12452,78 за невиконання у 2011 році 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 258,96 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 31 серпня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено на 05 вересня 2012 року, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Лисичанське спеціалізоване будівельно-монтажне управління» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році у розмірі 12452,78 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 258,96 грн., а всього в сумі 12711,74 грн. відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками" апеляційного провадження.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 05 вересня 2012 року.
Суддя С.К. Коршиков