Справа  № 2-181/08

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

11 квітня 2008

року                                                                           

м. Дніпропетровськ

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді

Грищенко В.М., при секретарі: Демченко О. Г., розглянувши у відкритому судовому

засіданні в залі суду в м.  Дніпропетровську цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення

перешкод в користуванні житловим будинком шляхом вселення, -

В С Т А Н О В И В:

В липні  2007 року ОСОБА_1  звернувся до  суду  з зазначеним позовом. В

обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що в будинку АДРЕСА_1, який був наданий його прадіду з

сім'єю в 1955 році,  постійно проживав з дня свого народження разом з батьками

в квартирі АДРЕСА_1 В  2000 році його батьки тимчасово перейшли проживати в будинок

АДРЕСА_2, з якого їх за рішенням суду від

3.09.2003 року було виселено, на цей час його батько помер, а мати покинула

його. Після чого його взяв до себе хрещений батько і він тимчасово проживав у

нього за адресою вул.АДРЕСА_3. Ще до цього  в жовтні

2002 року за рішенням суду батьки позивача визнані особами, які втратила право

на проживання в будинку АДРЕСА_1, відносно нього таке рішення

не приймалось. Після досягнення ним 16 - річчя  за клопотанням органів опіки та

піклування йому 05 серпня 2005 року видали паспорт за адресою спірного будинку

з реєстрацією за вказаною адресою, оскільки він, як неповнолітня дитина, був

включений в картку прописки матері і до 2005 року не був з неї виключений.

Після отримання паспорту позивач намагався вселитися до спірного будинку за

місцем своєї реєстрації, але відповідач його не впустив, тому  після досягнення

повноліття він звернувся з позовом до суду. Просить усунути йому перешкоди в

користуванні житловим будинком шляхом вселення його в будинок АДРЕСА_1.В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з

вищенаведених підстав, вказавши, що перепони у вселенні йому чинить лише

відповідач, томі він і звернувся до нього з позовом. В 2006 році з таким же

позовом в його інтересах до суду зверталися органи опіки та піклування, але до

досягнення ним повноліття справа не була розглянута і в лютому 2007 року була

припинена провадженням в зв'язку з тим, що після 24 січня 2007 року органи

опіки та піклування не могли представляти його інтереси, а йому було

рекомендовано звернутися до суду самостійно.

Відповідач позов не визнав, пояснивши, що він є наймачем будинку АДРЕСА_1, який в 1955 році був наданий його діду з

сім'єю. В цьому будинку разом з ним та його сім'єю постійно до 2000 року

проживали батьки позивача та сам позивач, рішенням суду батьки позивача  в 2002

році були позбавлені права на проживання в спірному будинку, тому це рішення

автоматично поширюється й на позивача.  Зараз в будинку позивач зареєстрований

без його згоди, тому права на проживання він не набув і він не дозволяє

позивачу вселитися в будинок. Позивач повинен оформити право на спадщину на

частину будинку АДРЕСА_2 після  смерті батька, а він не може

дозволити позивачу проживати в спірному будинку ще й тому, що позивач хворіє на

туберкульоз, що створює загрозу здоров'ю  іншим особам, які проживають з ним в

одній квартирі.

В судовому засіданні за ініціативою суду до справи в якості третіх осіб були

залучені житлово-експлуатаційне підприємство “Лівобережжя” та ВГІРФО

Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області.

Представник третьої  особи  ВГІРФО Індустріального РВ ДМУ УМВС України в

Дніпропетровській області в судовому засіданні позов визнала, пояснивши, що

видача паспорту та реєстрація позивача ОСОБА_1 була проведена в

відповідності з вимогами закону, позивач в 1989 році був включений в картку

прописки його матері за адресою вул.АДРЕСА_1,

19.12.2002 року за рішенням суду мати була виписана з спірного будинку, а

ОСОБА_1 залишився числитися за вказаною адресою, 

відносно нього рішення суду не приймалось. На підставі даних картки прописки та

свідоцтва про народження йому 05.08.2005 року було видано паспорт та проведено

реєстрацію за вказаною адресою. Отримання згоди осіб, які проживали  в будинку,

на реєстрацію ОСОБА_1 в цьому випадку законодавством  не передбачено.

Представник третьої особи житлово-експлуатаційного підприємства “Лівобережжя”,

будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи,  до

судового засідання не з'явився, тому суд на підставі ст. 169 ЦПК України вважає

можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Суд, вислухавши позивача, відповідача, представника третьої особи ВГІРФО

Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, дослідивши

матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає

задоволенню в повному обсязі.

Як встановлено в судовому засіданні будинок АДРЕСА_1 в м.

Дніпропетровську, власником якого був ДВРЗ ім. Кірова, зараз знаходиться в

віданні комунального житлово-експлуатаційного підприємства “Лівобережжя”

Дніпропетровської міської ради.

Згідно технічного паспорту вказаний будинок складається з двох квартир:

квартири № 1, в яку входять веранда, два коридара, кухня і житлова кімната

площею 12,5 кв.м, та квартири № 2, в яку входять кухня та житлова кімната

площею 16,8 кв.м.

Мати позивача ОСОБА_3 постійно

проживала та була зареєстрована в спірному будинку 21.08.1987 року, його батько

ОСОБА_4 - з 03.05.1990 року після реєстрації шлюбу, позивач

ОСОБА_1 був записаний до картки прописки матері в 1989

році (а.с. 12 зворот, 52). В цьому ж будинку проживали відповідач з своєю

сім'єю.

В 2002 році згідно рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 

у справі № 2-1321/02 батьки позивача за позовом відповідача ОСОБА_2 були

визнані особами, які в зв'язку з тимчасови непроживанням втратили право

користування приміщеннями будинку АДРЕСА_1, відносно позивача

рішення суду не приймалось (а.с. 23).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 3 вересня 2003

року батьки позивача разом з неповнолітнім сином були виселені з будинку АДРЕСА_2, який належав брату батька позивача

ОСОБА_5, у якого вони тимчасово проживали, (а.с. 48-49).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року батько позивача помер, мати його покинула, тому він став

тимчасово проживати в будинку його хрещеного батька за адресою вул. АДРЕСА_3, а після досягнення повноліття - за договором піднайму в

кв. АДРЕСА_4.

Після досягнення позивачем ОСОБА_1 шістнадцяти років працівниками ВГІРФО

Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області за клопотанням

органів опіки та піклування йому було видано паспорт та проведено реєстрацію в

будинку АДРЕСА_1, оскільки за ним

зберігалось право на проживання за вказаною адресою (а.с. 11, 12 зворот,  53).

Згідно довідок ЖЕП “Лівобережжя”  позивач включений до складу сім'ї наймача

будинку ОСОБА_2, як його племінник (а.с. 9, 12).

В 2005 році після отримання паспорту позивач намагався вселитися в спірний

будинок за місцем реєстрації, але відповідач не впустив його, створюючи йому 

тим самим перешкоди в користуванні житловим приміщенням.

Викладене свідчить, що позивач ОСОБА_1 постійно проживаючи в будинку АДРЕСА_1 з дня свого народження разом з

батьками та іншими родичами, відповідно до ст. 64 ЖК України набув право на

проживання у вказаному будинку.

Його тимчасове непроживання у вказаному будинку в період з 2000 року по 2005

рік було викликане поважними причинами  -  будучи неповнолітнім, він спочатку

тимчасово  проживав у свого дядька ,  потім, будучи покинутим матір'ю

напризволяще, у хрещеного батька, а з 2005 року відповідач не впускає його в

квартиру, створюючи йому перешкоди в користуванні спірним житловим приміщнням.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 71 ЖК України житлове приміщення зберігається за

тимчасово відсутньою дитиною більше шести місяців в випадку поміщення дитини на

виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника протягом

усього часу їх перебуання в цьому закладі, у родичів, опікуна чи

піклувальників, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишились проживати інші

члени сім'ї.  

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦК України позивач досяг повної цивільної

дієздатності та права на самостійне звернення за судовим захистом 24 січня 2007

року, з позовом до суду звернувся 23 липня 2007 року (а.с. 4), тобто до

закінчення шестимісячного строку, протягом якого за ним зберігалось право на

користування житловою площею після досягнення ним повноліття, тому суд

приходить до висновку, що позивач не втратив право на користування житловим

приміщенням  та підлягає вселенню в спірний будинок.

Посилання відповідача на те, що рішення суду, яким батьки позивача позбавлені

права на проживання в будинку автоматично поширюється і на позивача, та на те,

що позивач хворів на туберкульоз не відповідає  вимогам закону, оскільки права

неповнолітнього на проживання в житловому приміщенні захищаються самостійно,

незалежно від прав його батьків, а захворювання не позбавляє позивача права на

користування житловою площею.

Не приймає суд до уваги і посилання відповідача на те, що позивач має право на

частину спадкового будинку після смерті батька, оскільки рішенням суду батькові

позивача було відмовлено в визнанні права власності в порядку спадкування на ?

частку будинку АДРЕСА_2  (а.с. 48-49).

Іншого житла позивач не має.

Керуючись  ст.ст. 10, 11, 61, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 64,

71 ЖК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2,

треті особи були житлово-експлуатаційне підприємство “Лівобережжя”, ВГІРФО

Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, про усунення

перешкод в користуванні житловим будинком шляхом вселення задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1

перешкоди в користуванні житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1, вселивши ОСОБА_1 у

вказаний будинок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Дніпропетровської області через

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання заяви про

апеляційне оскарження протягом десяти днів із дня проголошення рішення та

апеляційної скарги протягом двадцяти днів із дня подачі заяви про апеляційне

оскарження або подачі апеляційної скарги протягом десяти днів із дня

проголошення рішення.

Суддя:                                                                         

                 В. М. Грищенко