Справа № 2-1327/08 р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
«20» травня 2008 року м.
Дніпропетровськ
Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі головуючого судді
Грищенка В.М., при секретарі Демченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому
засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Комунальне
підприємство Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації, про
укладення договору оренди та визнання права власності, -
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2008 року позивач ОСОБА_1. звернулася з позовом про визнання права
власності на нежитлове приміщення № 23 (магазин) (поз. 1?4), загальною площею
73,6 м2, в тому числі вітрина літ. а-1; сходи літ. а, що розташоване за
адресою: АДРЕСА_1.
Між позивачем і відповідачем 14 лютого 2008 року був укладений попередній
договір оренди нежитлового приміщення АДРЕСА_1. На умовах, встановлених цим договором, позивач та
відповідач погодили до 14 березня 2008 року укласти основний договір оренди
приміщення. Основний договір мав бути укладений строком на 5 років з орендною
платою 2500,00 грн. на місяць. Незважаючи на погодження сторонами всіх істотних
умов укладення основного договору, Відповідач листом від 04 березня 2008 року
повідомив про свою відмову від укладення основного договору оренди, мотивуючи
відмову тим, що нерухоме майно, яке є предметом попереднього договору, не
переведено до нежитлового фонду, і не зареєстровано в БТІ як нежитлове
приміщення, тому він не вважає позивача власником даного приміщення.
Позивач вважає дії Відповідача такими, що не відповідають вимогам чинного
законодавства, просить суд визнати за Позивачем право власності на вказане
приміщення та зобов'язати Відповідача укласти з ним основний договір оренди.
У судовому засіданні Позивач підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі,
просив суд їх задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з тих підстав, що
Позивач не надав жодних документів, які б підтверджували його право власності
на дане нежитлове приміщення, у зв'язку з чим не вважав за можливе укласти
основний договір оренди та просив суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін,
суд встановив.
Між позивачем і відповідачем 14 лютого 2008 року був укладений попередній
договір оренди нежитлового приміщення АДРЕСА_1.
Відповідно до п.1.1. попереднього договору, позивач та відповідач зобов'
язалися до 14 березня 2008 року укласти основний договір оренди нежитлового
приміщення АДРЕСА_1.
Однак договір не був укладений, оскільки Відповідач відмовився від його
підписання у зв'язку з тим, що Позивач не надав жодних документів, які б
підтверджували його право власності на дане нежитлове приміщення, а також дане
приміщення не переведено до нежитлового фонду, і не зареєстровано в БТІ як
нежитлове.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в
якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони
(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу,
сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право
вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'
язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією
породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та
обов'язків, у тому числі є договори та інші правочини.
Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на
набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються
протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому
(основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 635 ЦК України, попередній договір укладається у формі,
встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не
встановлена, - у письмовій формі.
Згідно ч. 2 ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної
споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає
нотаріальному посвідченню.
Договір оренди між Позивачем та Відповідачем мав бути укладений строком на 5
років, а отже і підлягав нотаріальному посвідченню.
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій
законом.
Таким чином вказаний попередній договір оренди між Позивачем та Відповідачем є
недійсним, жодна зі Сторін не заявляла вимог про визнання зазначеного правочину
дійним.
Згідно договору купівлі-продажу від 07.12.2007 р. (посвідчений приватним
нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. та
зареєстрованим в реєстрі за №4895) позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_1
Позивач, користуючись своїми правами власника Об'єкту, здійснив його
реконструкцію, переобладнавши квартиру у нежитлове приміщення та провів
будівництво вітрини та сходів, без отримання на це належного дозволу.
У відповідності до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок,
будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо
вони збудовані або будуються без належного дозволу або певним чином
затвердженого проекту.
Частиною 5 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу
власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право
власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує
права інших осіб. Враховуючи той факт, що Об'єкт розташований у
багатоквартирному житловому будинку, питання земельних відносин розглядатися у
цьому судовому спорі не повинні.
Самовільна перебудова Позивачем належної йому квартири не викликала будь-яких
порушень прав інших осіб з огляду на наступне.
Згідно ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власнику майна належить право
володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом,
та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
З викладеного вбачається, що здійснивши переобладнання квартири у нежитлове
приміщення, Позивач здійснив лише розпорядження своєю приватною власністю за
власним розсудом і ніяким чином не порушила права інших осіб, у тому числі
мешканців суміжних квартир буд. 46 на прос. ім. газети «Правда» у м.
Дніпропетровську.
ТОВ фірма „Технологія” (ліц. серія АВ № 195627 дійсна до 28.12.2011р.)
27.03.2008 було проведено обслідування і оцінку технічного стану будівельних
конструкцій нежитлового приміщення АДРЕСА_1. Згідно даного обслідування та висновку основні
несучі конструкції (фундаменти, стіни, перегородки, перекриття) знаходяться в
нормальному і задовільному стані, придатні для подальшої експлуатації за
функціональним призначенням та відповідають категорії К-1.
Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на
підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності
вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або
незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає за
можливе задовольнити позовну заяву з наступних підстав.
Кожна сторона має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або
майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може
бути визнання права (ст. 16 ЦК України).
У відповідності до цивільного законодавства України однією з умов виникнення
прав та обов'язків учасників цивільних правовідносин є рішення суду. Право
власності в Україні повинно спиратися на певний титул (правовстановлюючий
документ), для того щоб бути доведеним перед іншими особами. З аналізу статей
15, 16 ЦК України (в редакції від 16.10.2003 р.) вбачається, що захист
цивільних прав шляхом визнання права власності наряду із судами належить і
третейському суду.
Статтею 392 ЦК України встановлено - власник майна може пред'явити позов про
визнання його права власності, якщо це право оскаржується або не визнається
іншою особою.
При урахуванні судом експертного та технічного висновку за результатами
обстеження вищевказаних будівельних конструкцій позивача за зустрічним позовом
на підставі ч.2 ст. 8 Цивільного кодексу України у відповідності до загальних
засад цивільного законодавства (аналогія права) встановлено, що прийняття в
експлуатацію об'єкта полягає у визначенні готовності об'єкта, закінченого
будівництвом, будівельним і іншим нормам і правилам, необхідним при прийнятті в
експлуатацію. Готовність приміщень до експлуатації у всіх аспектах визначена
будівельно-технічним висновком. Таким чином, дані приміщення з усіма їх
складовими частинами є прийнятими до експлуатації та не потребують іншого
проведення дослідження готовності до експлуатації - прийняття до експлуатації,
в тому числі складання актів прийняття до експлуатації.
Відповідно до п.10 Переліку правовстановлюваних документів, на підставі яких
проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, Тимчасового
положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно,
затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5,
рішення суду про визнання права власності є правовстановлюваним документом і
підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське
бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК
України, ст. ст. 316, 331 ЦК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги задовольнити частково - щодо зобов'язання Болжеларської Валерії
Миколаївни укласти з ОСОБА_1 договір оренди нежитлового
приміщення АДРЕСА_1, відмовити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлове
приміщення № 23 (магазин) (поз. 1?4), загальною площею 73,6 м2, в тому числі
вітрина літ. а-1; сходи літ. а, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ,
прос. газ. «Правда», буд. 107, без додаткового акту введення в експлуатацію.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області
шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної
скарги. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом
десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду
подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Апеляційному
суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд м.
Дніпропетровська.
Суддя:
В. М. Грищенко