16.08.2012

Справа №22ц-2790/357/2012р. Головуючий в першій інстанції Фисюк О.І.

Категорія 57 Головуючий в апеляційній інстанції Лівінський С.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Лівінського С.В.,

суддів - Алєєвої Н.Г., Єфімової В.О.,

при секретарі - Івченку М.О.,

за участю - представника позивача ОСОБА_3, та представника відповідача

ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційні скарги ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 червня 2011 року, а також апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу того ж суду від 05 жовтня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним та анулювання запису про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5, просив визнати недійсним з моменту складання заповіт від 22 вересня 2003 року, складений його батьком ОСОБА_7 на користь відповідача та анулювати запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5

Вимоги мотивовані тим, що за життя його батько завжди говорив про те, що усе майно, що залишиться після його смерті, буде належати синові. Але після смерті батька він звернувся до 6-ої Севастопольської державної нотаріальної контори і йому стало відомо про те, що у 2003 році його батько склав заповіт на користь своєї сестри ОСОБА_5 Коли позивач дізнався про дату складення його батьком заповіту, йому стало зрозуміло, що батько складав заповіт не за власним бажанням, оскільки на той час він зловживав спиртними напоями та страждав на алкоголізм, у зв'язку із чим не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 червня 2011 року позов задоволений частково. Визнано недійсним заповіт, складеній 22 вересня 2003 року ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 та посвідченій державним нотаріусом 6-ої державної нотаріальної контори Севастопольського міського нотаріального округу Шагаровою І.В., з моменту його складення. Розподілено судові витрати.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_5, та її представник ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

На думку апелянтів по справі не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими і висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення постановлене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Севастополя від 5 жовтня 2011 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 про надання технічного роздрукування аудіо-записів судових засідань по справі та проведення перекладу рішення суду на іврит відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу про її скасування через порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно вимог ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

В силу ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, а в разі її смерті - за позовом осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до пункту 16 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 є батьком позивача по справі ОСОБА_6 та рідним братом відповідача по справі ОСОБА_5 і цей факт у повному обсязі визнається сторонами.

З 2002 року ОСОБА_7 перебував на диспансерному обліку у нарколога з приводу хронічного алкоголізму (а.с.а.с. 47, 212).

З обставин справи вбачається, що за життя ОСОБА_7 страждав хронічним алкоголізмом, якій є за характером психічним розладом.

22 вересня 2003 року ОСОБА_7, за життя, склав заповіт, яким заповів належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_5 Цей заповіт був посвідченій державним нотаріусом 6-ої державної нотаріальної контори Севастопольського міського нотаріального округу Шагаровою І.В. (а.с. 110).

У періоди часу, як до складання, на час складання, так після складання заповіту, ОСОБА_7 неодноразово проходив амбулаторне та стаціонарне лікування від алкоголізму.

За висновками посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 176 від 5 листопада 2009 року, ОСОБА_7 на період часу 22 вересня 2003 року виявляв психотичний розлад внаслідок вживання алкоголю поліморфного типу(F 10,53), внаслідок чого за своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. З врахуванням розумового розвитку, індивідуально-психологічних особливостей (елементів деградації особистості за алкогольним типом зі слабкістю вольового компоненту) у ОСОБА_7 не можна виключити порушення властивості у повної мірі усвідомлювати характер та значення своїх дій та керувати ними. Оскільки, в означений період, у нього були констатовані вищевказані психічні розлади, його поведінка визначалася хворобливим станом свідомості, що повністю порушило можливість здійснювати фактичний характер своїх дій та керувати ними(а.с.а.с. 116-120).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер (а.с.а.с. 4, 18).

За наведених обставин, суд першої інстанції, всупереч твердженням обох апелянтів, ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права, повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

З матеріалів справи видно, що протягом розгляду справи по суті у суді першої інстанції представниками відповідача були заявлені клопотання про призначення повторної посмертної судової психіатричної експертизи з мотивів того, що при проведенні експертизи були допущені істотні недоліки та порушення, які ставлять під сумнів достовірність експертного висновку та його допустимість як доказу у цивільній справі, а також у експертному висновку істотно порушені принципи законності, об'єктивності та повноти дослідження.

Оскільки, суперечностей між висновками експертів, які проводили експертизу, судом встановлено не було, та представниками відповідача не було наведено жодного доказу з посиланням на фактичні дані, з яких би вбачалося, що які-небудь певні висновки експертизи є такими, що суперечать один одному або є незаконними, в задоволенні зазначених клопотань було відмовлено.

З даними висновками місцевого суду погоджується колегія суддів, оскільки ч. 2 ст. 150 ЦПК України передбачено, що повторна експертиза може бути призначена судом у разі, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вищезазначеного Закону, проведення судової експертизи може бути доручено тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених ч. 4 ст. 7 цього Закону, - іншим фахівцям з відповідних галузей знань.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності повноважень на проведення експертизи у експертів, які її проводили, оскільки останні, внесені до Реєстру атестованих судових експертів.

Доводи апелянтів щодо порушення судом норм ст.ст. 15, 16 ЗУ «Про судову експертизу» при проведені експертизи колегія суддів вважає неспроможними, оскільки зі вказаних норм слідує, що вони регулюють питання фінансування судово-експертної діяльності та порядок і умови проведення атестації судових експертів.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розгляд вимог про визнання правочину недійсним здійснюється з урахуванням як висновку судової-психіатричної експертизи, так й доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладання особа не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними. В будь-якому випадку експертний висновок є не беззаперечним фактом, а одним із доказів, якій оцінюється у сукупності з іншими доказами у справі.

Колегією суддів, не приймається до уваги висновок фахівця Каніщева А.В. №3 від 27.04.2010 року (а.с.а.с. 160-166), оскільки не відповідає як доказ вимогам, встановленим ст.ст. 58, 59 ЦПК України, аналогічні висновки зробив і місцевий суд.

Крім того, як вбачається з висновку Каніщева А.В., його твердження про те, що досліджуваний склав заповіт усвідомлено, намагаючись повернути матеріальний борг своїй сестрі, а також про те, що протягом більш ніж трьох років після складення заповіту ОСОБА_7 працював головою гаражного кооперативу, у нього в цей період часу не описувались ознаки деградації особистості та за цей період часу він не змінив змісту заповіту, носять вірогідний характер та засновані на припущеннях.

З огляду вищенаведеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволення вказаного позову в частині визнання заповіту недійсним.

Також, колегія суддів погоджується з висновками районного суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині анулювання запису про реєстрацію права власності на вищезазначену квартиру, оскільки вирішення даного питання не входить до юрисдикції суду.

Доводи апелянта щодо того, що судом не зроблена оцінка висновку посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 176 від 5 листопада 2009 року не є обґрунтованими, та спростовуються матеріалами справи.

Стосовно висновків місцевого суду щодо відмови в задоволенні клопотання представника відповідача про надання технічного роздрукування аудіо записів судових засідань по справі та проведення перекладу рішення суду на іврит, колегія суддів вважає їх правильними та зробленими з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до пункту b) ст. 5 Конвенції „Про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 15.11.1965р. (далі - Конвенція) Центральний орган запитуючої держави вручає або доставляє документ самостійно або іншим способом забезпечує його вручення за клопотанням заявника, в особовому порядку, якщо такий порядок не являється несумісним з законодавством запитуючої держави.

За винятком випадку, передбаченого пунктом b) частини першої даної статті документ може завжди бути безпосередньо доставлений такому адресату, який згоден його добровільно прийняти.

Якщо документ підлягає врученню відповідно до частини першої даної статті, Центральний орган може вимагати щоб документ був складений або переведений на офіційну мову або одну з офіційних мов запитуючої держави.

Відповідно ч. 3 ст. 7 ЦПК України судові документи складаються державною мовою.

Інші доводи апелянтів також не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення та ухвали.

З наведених обставин, судова колегія вважає, що місцевий суд повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в останній доказам, і ухвалив правильне рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись викладеним, ст. ст. 303, 304, п. 1 ч.ч. 1,2 ст.307, ч. 1 ст. 308, ст.ст. 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 червня 2011 року та ухвалу того ж суду від 05 жовтня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: С.В. Лівінський

Судді Н.Г. Алєєва

В.О. Єфімова