11.09.2012 Справа № 0309/7914/2012
11.09.2012 Провадження № 2/0309/223/2012
ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2012 року смт Любешів.
Любешівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого -судді Глинянчука В.Д.,
при секретареві Оласюк Л.П.,
з участю позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Маневицької селищної ради Волинської області про скасування рішення Маневицької селищної ради № 15/14 від 29 червня 2009 року, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та передачу права власності на земельну ділянку, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Маневицького районного суду Волинської області з позовом до Маневицької селищної ради, ОСОБА_2.
Свої вимоги мотивував тим, що 09 липня 2004 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір іпотеки. За умовами правочину ОСОБА_2 зобов'язувалась повернути до 09 липня 2005 року отримані від позивача 25 тисяч гривень. У зв'язку з невиконанням зобов'язання рішенням Маневицького районного суду від 19 грудня 2007 року, яке набрало законної сили згідно ухвали апеляційного суду Волинської області 02 квітня 2008 року, йому передано у власність заставлене та належне іпотекодавцю майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. Відповідно до пункту 3 укладеного між сторонами договору іпотеки ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання після оформлення права власності на земельну ділянку письмово повідомити про це ОСОБА_1 та укласти додаткову угоду до договору. 29 вересня 2004 року рішенням Маневицької селищної ради № 15/14 ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1. 11 березня 2008 року ОСОБА_2 було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 547409. Оскільки ОСОБА_2 не виконала свого зобов'язання просив скасувати рішення Маневицької селищної ради № 15/14 від 29 вересня 2004 року «Про надання і передачу у приватну власність земельних ділянок та затвердження технічної документації»у частині надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 547409 від 11 березня 2008 року; передати йому у приватну власність вказану земельну ділянку.
13 січня 2009 року Маневицьким районним судом Волинської позов ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Маневицької селищної ради від 29 вересня 2004 року № 15/14 в частині надання ОСОБА_2 в приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1022 га частково скасовано. Визнано частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 547409 від 11 березня 2008 року. Зобов'язано Маневицьку селищну раду надати ОСОБА_1 земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 площею 0,057 га.
Вказане рішення переглядалось судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 04 червня 2009 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд касаційної інстанції ухвалою від 28 березня 2012 року скасував судові рішення нижчих інстанцій та направив справу на новий розгляд.
У зв'язку з самовідводами суддів Маневицького районного суду Волинської області справу передано на розгляд Любешівського районного суду Волинської області.
В ході нового судового розгляду позивач змінював свої вимоги.
07 вересня 2012 року позивач подав уточнення до позовних вимог: просить визнати недійсним виданий 11 березня 2008 року ОСОБА_2 державний акт на право власності не земельну ділянку серії ЯГ № 547409, яка розташована по АДРЕСА_1.
За клопотанням ОСОБА_1 позов в частині вимог до Маневицької селищної ради залишено без розгляду.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги підтримав. Вказав, що 09 липня 2004 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки. На даний час він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. Вказане майно набув на підставі рішення Маневицького районного суду від 19 грудня 2007 року про передачу заставленого майна. Відповідно до пункту 3 договору іпотеки, що укладений 09 липня 2004 року між ним та ОСОБА_3, остання зобов'язувалась після оформлення права власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, письмово повідомити його про це та укласти додаткову угоду. Відповідач цього не зробила, для можливості реалізації його права на землю, на якій розміщене належне йому нерухоме майно, просить позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечила, вказала, що до оформлення договору іпотеки, який нібито укладений між нею та ОСОБА_1 ніякого відношення не має. Цим займався на той час її чоловік ОСОБА_4. Вважає, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4, оформивши без її відому іпотечний договір, грубо порушили її права як співвласника майна. З цього приводу вона неодноразово зверталась в правоохоронні органи. Про наявність виданого на її ім'я державного акту на право власності на земельну ділянку вона взнала у 2007 році. Оскільки оформленням документів про право власності на земельну ділянку вона також не займалась, а державного акту на руках не мала, в березні 2008 року вона виготовила його дублікат. Визнала, що не зверталась до ОСОБА_1 укласти додаткову угоду щодо земельної ділянки, адже вважає незаконними рішення судів про передачу йому нерухомого майна по АДРЕСА_1 та про відмову у її позові про визнання спірного договору іпотеки недійсним тощо.
Заслухавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши письмові докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно частини 1 статті 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частинами 1, 3 статті 61 ЦПК встановлено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Маневицького районного суду від 19 грудня 2007 року, яке набрало законної сили 02 квітня 2008 року, ОСОБА_1 передано право власності на нерухоме заставлене майно: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Вказане нерухоме майно у встановленому порядку зареєстроване за ОСОБА_1
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 укладеного 09 липня 2004 року між сторонами договору іпотеки ОСОБА_3 зобов'язувалась після оформлення права власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, письмово повідомити про це ОСОБА_1 та укласти додаткову угоду.
Отже, з тексту договору слідує, що ініціатива на укладення додаткової угоди щодо земельної ділянки мала б йти саме від ОСОБА_3
Відповідач не заперечує того факту, що з часу отримання державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 547409 у березні 2008 року вона не зверталася до ОСОБА_1 з пропозицією укласти додаткову угоду до договору іпотеки.
Суд відкидає як безпідставні твердження ОСОБА_3 про шахрайські дії ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_4 щодо укладання договору іпотеки, адже належних доказів з цього приводу відповідачем не подано.
Крім цього, обставини підписання договору іпотеки від 09 липня 2004 року досліджувались Маневицьким районним судом Волинської області при розгляді позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним. Згідно рішенням цього суду від 11 грудня 2006 року у позові відмовлено. Рішення набрало законної сили 14 лютого 2007 року.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі -- ЦК) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статей 525, 526 ЦК одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України (далі -- ЗК) право власності на землю посвідчується державним актом.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що для можливості реалізації передбачених статтею 377 ЦК, статтею 120 ЗК прав позивача на землю, на якій розміщене його нерухоме майно, виданий на ім'я відповідача державний акт на право власності на земельну ділянку слід скасувати.
Понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати відповідно до статті 88 ЦПК слід стягнути з відповідача.
Керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 217 ЦПК, на підставі статей 11, 509, 525, 526 ЦК, статті 126 ЗК суд, --
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним виданий 11 березня 2008 року ОСОБА_2 державний акт на право власності не земельну ділянку серії ЯГ № 547409, яка розташована по АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 30 (тридцять) гривень понесених та документально підтверджених судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення оскаржуваного судового рішення.
Головуючий: суддя В.Д. Глинянчук