Справа № 2-170/08
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 червня 2008
року
м. Дніпропетровськ
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі: судді Грищенко В. М.,
при секретарі Демченко О. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.
Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання договору дарування недійсним, визнання права
власності, -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2007р. позивачка звернулася до суду з позовом про визнання за нею
права власності за набувальною давністю на нерухоме майно (квартиру).
22 квітня 2008р. позивачка змінила свої вимоги відповідно до ст.31 ЦПК України
та пред'явила уточнений позов про визнання договору дарування квартири,
посвідченого нотаріально 30 серпня 1996р. - недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала, що спірна квартира АДРЕСА_1в м. Дніпропетровську належала їй на підставі свідоцтва про
право власності на житло, виданого 20 лютого 1995р. виконкомом міської ради
народних депутатів і зареєстрованого в МБТІ під № 163П-52. 30 серпня 1996р.
вона подарувала вказану квартиру відповідачу ОСОБА_2
Договір дарування був складений та завірений нотаріусом Шостої
Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 в трьох
примірниках. Після укладення договору дарування у позивачки залишилися всі
примірники договору та технічний паспорт на квартиру. З дня укладення договору
до теперішнього часу відповідач не сплачував за комунальні послуги, не
користувався квартирою, не робив в ній ремонт. Позивачка користується та несе
відповідні витрати по квартирі.
З відповіді МБТІ від 6 березня 2007р. їй стало відомо, що відповідач не
переоформив на себе право власності на квартиру. З залученого до матеріалів
справи витягу з Реєстру прав власності, їй стало відомо, що 25 вересня 2007р.
відповідач зареєстрував спірну квартиру на себе.
Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому і
підлягає реєстрації у виконавчому комітеті Місцевої ради.
Позивачка вказує, що жодних дій щодо узаконення своїх прав власника відповідач
більше 10 років не зробив та не виконав умови договору дарування та свій
обов'язок за договором дарування. Відповідач погодився на підписання договору
тому. Що вона його умовила. На той час позивачка мала смертельну хворобу і не
сподівалася на одужання. Відповідач не отримав дарунку, ключів або документів
на квартиру. Оскільки реальні правові наслідки договору дарування не настали,
право чин є недійсним.
Правовою підставою позову вказані ст.ст. 722, 538, 611. 203 ЦК України, ст.ст.
48, 58, 227, 243 ЦК УРСР.
У судовому засіданні 28 листопада 2007р. представник позивачки підтримав
позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.
У 1996р. позивачка ОСОБА_1 хворіла. Вона домовилась про дарування з
ОСОБА_2, що він її доглядав. Вона була смертельно хвора, але досить
жива. ОСОБА_2 не родич, не близький знайомий, не близька людина. Після
того, як вони підписали договір, ОСОБА_1 його не бачила. З відповіді МБТІ їй
стало відомо, що квартира не переоформлена на ім'я ОСОБА_2
Минуло 10 років з дня підписання договору, що дало їй право звернутися до суду
з цих підстав. Цей час фактично майно по договору дарування вийшло з власності
позивачки, а до власника не дійшло.
У судовому засіданні 19 червня 2008р. представник позивачки підтримав уточнену
позовну заяву, просив її задовольнити у повному обсязі та пояснив:
В уточненій позовній заяві позивачка посилається як на ЦК УРСР так і на ЦК
України, яким можливо користуватися в даній справі. Відповідач ніяких дій, щодо
визнання за ним права власності на квартиру не зробив. Він не виконав умови та
обов'язок по договору дарування і не зареєстрував квартиру у виконкомі
місцевої ради.
Відповідач не отримав договір на рухи, не утримував квартиру, не прийняв в дар
квартиру.
Представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та в судовому
засіданні 19 червня 2008р. пояснив по уточненій позовній заяві:
Відповідач вважає позов безпідставним, необґрунтованим та не визнає позов з
наступних підстав.
Ініціатива укласти договір дарування була ОСОБА_1 Це була її добра воля і
бажання передати йому в дар квартиру. ОСОБА_1 дійсно умовила та переконала
його прийняти в дар спірну квартиру і він погодився.
Ні позивач, ні відповідач не мали наміру і не укладали угоду про людське око,
для виду (мниму угоду).
Приблизно за 2 місяця до укладення договору дарування позивачка і відповідач
замовили в БТІ технічний паспорт і довідку-характеристику на квартиру. Всі
витрати сплатив ОСОБА_2
30 серпня 1996р. в 6 держнотконторі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був
укладений договір дарування, згідно п.1 якого ОСОБА_1 подарувала, а
ОСОБА_2 прийняв в дар спірну квартиру. Договір був підписаний сторонами
.Дієздатність сторін перевірена. Договір дарування квартири - це
правовстановлюючий документ. В договорі немає пункту, згідно з яким відповідач
зобов'язаний зареєструвати договір в БТІ. В договорі є посилання на те. що
договір підлягає реєстрації в БТІ. Конкретний строк реєстрації договору в БТІ
не передбачений ні договором, ні Цивільним кодексом.
Нереєстрація договору в БТІ не є підставою для визнання договору дарування
мнимою угодою.
Згідно з п.5 договору дарування, відповідач сплатив всі витрати по оформленню
та складанню договору (в т.ч. держмито).
Вказані вище дії як позивачки, так і відповідача свідчать про їх наміри,
свідчать про те, що вони уклали реальний дійсний договір дарування, а не мниму
угоду. Власником спірної квартири став відповідач.
Приблизно з 1992р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом. Однією сім'єю,
без реєстрації шлюбу, в спірній квартирі. Між ними були добрі відносини.
Відповідач завжди турбувався та піклувався про ОСОБА_1 Коли вона хворіла,
відповідач робив все, щоб її вилікувати, возив на машині до поліклініки,
влаштовував в лікарню, сплачував за лікування, купував ліки, продукти,
відвідував її.
ОСОБА_1 хворіла, але не смертельною хворобою. Вона працювала на той час.
Позивачка юридично і фактично передала спірну квартиру у власність відповідача.
Після укладення договору за позивачкою збереглося право користуватися квартирою
Після укладення договору вони продовжували проживати разом у спірній квартирі і
вдома знаходилися договір дарування і техпаспорт на квартиру.
Для позивачки в нот конторі був отриманий ще один примірник договору дарування.
Відповідач проживав та сплачував за квартиру. У позивачки була невеличка
пенсія. Позивачка передала, а він прийняв в дар квартиру. У відповідача були
ключі від квартири, поки у 2007р. ОСОБА_1 не замінила вхідні двері.
З 2001р. відповідач працює у Німеччині за трудовим договором і до теперішнього
часу.
Перебуваючи за кордоном відповідач неодноразово переказував через «Вестерн-
Юніон» гроші на ім'я ОСОБА_1 для сплати за квартиру. Збереглися перекази за
6 січня та 2 лютого 2003р. на 120 та 320 доларів США. Позивачка також визнала,
що отримувала перекази від ОСОБА_2 Перебуваючи за кордоном відповідач
неодноразово дзвонив позивачці на домашній телефон НОМЕР_1, що
підтверджується роздруківкою телефонних переговорів, залученою до матеріалів
справи.
Раз на рік відповідач приїжджає у відпустку та користується квартирою.
25 вересня 2007р. відповідач зареєстрував договір дарування в БТІ і отримав
витяг із Реєстру на своє призвіще.
5 листопада 2007р. відповідач зареєструвався в спірній квартирі.
30 жовтня 2007р. відповідач переоформив на себе особистий рахунок по квартирі і
уклав з КЖЄП №53 договір про надання послуг з утримання будинку.
1.12.2007р. та 13 грудня 2007р. відповідач уклав договори за всіма
комунальними службами.
Все це відповідач зробив до пред'явлення ОСОБА_1 позову про визнання
договору дарування недійсним.
Договір дарування від 30 вересня 1996р. укладений у письмовій формі, та
нотаріально посвідчений, тобто відповідає вимогам закону і не порушує
встановлений порядок вчинення таких угод. Договір дарування був спрямований на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і ці реальні наслідки
настали. Відповідач вважає, що угода є дійсною. Відповідно до ст. ст.. 71, 76,
80 ЦК (в ред..1963р.) сплив трирічного строку позовної давності до пред'явлення
позову є підставою для відмови ОСОБА_1 в позові. Заява про застосування
строку позовної давності суду подана.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що знає ОСОБА_2 з 1985р. Він допомагав ОСОБА_1 коли вона хворіла. Двічі влаштовував її в
лікарню. ОСОБА_1 отримувала від відповідача грошові перекази в банку. ОСОБА_2
не проживає у спірній квартирі. Коли його мати хворіла, ОСОБА_1 за нею
доглядала.
ОСОБА_1 подарувала квартиру ОСОБА_2, щоб вона не дісталась державі.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що знає ОСОБА_2 та бачила його коли він приїхав до ОСОБА_1 у 2002 та 2007 р.р., але він
в квартирі не ночував. Позивачка просила її сказати в суді, що вона не бачила
ОСОБА_2, так як часто буває в неї у квартирі. Про договір дарування
узнала від ОСОБА_1
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що знає ОСОБА_2, який у 1992р. брав біля них земельну ділянку. Огород садила ОСОБА_1
ОСОБА_2 на машині вивозив врожай. Позивачка та відповідач спільно не
проживали. Відповідач двічі переказував гроші ОСОБА_1 через банк.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що останні 10 років
з ОСОБА_1 не бачилась і стосунки були між ними відновлені після 2005р.
ОСОБА_2 вона не бачила. ОСОБА_1 просила її сказати в суді, що останні
роки вона не бачила у неї коханця.
Допитана в судовому засіданні свідок відповідача - ОСОБА_8 пояснила,
що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю з 1992р. у спірній
квартирі. Вони разом приходили до неї додому, бували на днях народженнях. Вона
разом з чоловіком також бувала у ОСОБА_1 вдома ОСОБА_2 Відповідач
познайомив з ОСОБА_1 свою доньку, коли їй було 10 років. ОСОБА_1
доглядала за нею в лікарні. У 2001р. син поїхав працювати по договору у
Німеччину. Він допомагає ОСОБА_1 матеріально і переказує їй гроші, щоб
вона сплачувала за квартиру. ОСОБА_1 отримувала гроші в банку, але їй їх не
віддавала. Свідок давала позивачці 250 грн., а також двічі по сто доларів.
ОСОБА_2 позив позивачку по лікарням. Вона подарувала квартиру ОСОБА_2. Кожний рік син приїжджає у відпустку і приходить у квартиру, від якої в
нього були ключі, доки ОСОБА_1 не замінила вхідні двері.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, покази свідків, дослідивши
матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з
наступних підстав. На день виникнення спірних правовідносин діяв Цивільний
кодекс України (в редакції 1963р.).
Відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції
2004р.) до договорів, що були укладені до 1 січня 2004р. і продовжують діяти
після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила
цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів
окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Відповідно до п.5 ПП ВС України №1 від 28.04.1978р. «Про судову практику у
справах про визнання угод недійсним» ст.48 ЦК України (в редакції 1963р.)
застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами дій,
спрямованих на встановлення, зміну, чи припинення цивільних прав і
обов'язків.., а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного
законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод
недійсними (ст.ст. 45-47, 49-58 ЦК).
Суд вважає, що договір дарування спірної квартири, який був укладений у
письмовій формі та нотаріально посвідчений, відповідає вимогам чинного
законодавства і не порушує встановленого порядку вчинення угод.
Відповідно до п.13 ПП ВС України №3 від 28.04.1978р. «Мнима угода… на підставі
ч.1 ст.58 ЦК є недійсною незалежно від мети її укладення.
Оскільки сторони ніяких дій по здійсненню мнимої угоди не вчиняли, суд у таких
випадках постановляє рішення тільки про визнання угоди недійсною…». В судовому
засіданні встановлено наступне.
Як вказано в позовній заяві ОСОБА_1 і як в судовому засіданні пояснював її
представник, ОСОБА_1 подарувала спірну квартиру відповідачу і фактично майно
по договору дарування вийшло з її власності.
Доводи позивачки про те, що відповідач не прийняв в дар спірну квартиру не
найшли свого підтвердження і спростовуються поясненням відповідача, показами
свідків, та письмовими доказами.
Свідки зі сторони позивачки пояснили, що знають особисто ОСОБА_2, який
піклувався про ОСОБА_1, коли вона хворіла, брав у 1992р. земельну ділянку для
спільного використання, переказував ОСОБА_1 гроші, приїжджав раз на рік в
квартиру, яку ОСОБА_1 йому подарувала.
Свідок зі сторони відповідача пояснила, що з 1992р. знає ОСОБА_1, з якою її
син ОСОБА_2 проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу в спірній
квартирі. ОСОБА_1 подарувала квартиру ОСОБА_2, у якого були ключі від
вхідної двері квартири. Відповідач піклувався про ОСОБА_1, переказував їй
гроші для сплати за квартиру.
Суд, оцінюючи досліджені в судовому засіданні письмові докази прийшов до
висновку, що договір дарування, укладений з наміром передати право власності
іншій особі, не є мнимим. Позивачка передала, а відповідач прийняв в дар
спірну квартиру.
Договором дарування та ЦК не передбачений строк реєстрації зазначеного
договору в МБТІ.
До пред'явлення позову про визнання угоди недійсною, 25 вересня 2007р.
відповідач зареєстрував договір дарування в МБТІ та отримав витяг з Реєстру.
30 жовтня 2007р. відповідач переоформив на себе особистий рахунок по
квартирі та уклав договір з КЖЕП № 53 про надання послуг з утримання будинку, а
також договори з комунальними службами.
З 5 листопада 2007р. відповідач перебуває на реєстраційному обліку в спірній
квартирі.
Збереження за ОСОБА_1 права користування спірною квартирою не суперечить
поняттю договору дарування.
При укладенні зазначеного договору були дотримані вимоги ст..203 ЦК України (в
ред..2004р.).
З обставин, якими сама позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги, суд дійшов до
висновку, що позивачці стало відомо, що її право порушено, після укладення
договору дарування від 30 серпня 1996р. З дня укладення договору дарування
пройшло більш трьох років.
Відповідач подав заяву про застосування по справі позовної давності.
Поважних причин для поновлення строку позовної давності немає.
Відповідно до ст.ст. 71, 75, 76, 80 ЦК України (в ред.. 1963р.) позовні вимоги
не підлягають задоволенню також внаслідок спливу трирічного строку позовної
давності до пред'явлення позову.
Відповідно до ст.267 ч.4 ЦК України (в ред..2004р.) сплив позовної давності про
застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність по справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 42, 44, 47, 71, 75, 76, 80 ч.1,
227, 243 ЦК України (в редакції 1963р.), ст.ст. 10, 11, 57, 60, 209, 212-215
ЦПК України, -
В И Р І Ш И В :
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування
квартири АДРЕСА_1, посвідченого 30
серпня 1996р. державним нотаріусом Шостої державної нотаріальної контори
ОСОБА_3, та зареєстрованого в реєстрі № 2-9066 - відмовити в повному
обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Індустріальний
районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня
проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього
протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної
інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя:
В. М. Грищенко