УХВАЛА
Іменем України
10 жовтня 2007 року
Колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Широкової Л.В.
суддів Малахової Н.М., Худякова A.M.
при секретарі судового Забеліній О.О.
засідання з участю
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від ЗО травня 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання 55/100 частин будинковолодіння спільною власністю подружжя, визнання права власності на будинковолодіння, визнання недійсним договору дарування 55/100 частин житлового будинку від 16.01.2003 p., визнання права власності на земельну ділянку, -
встановила:
У лютому 2003 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом, просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину спільного майна подружжя, а саме на частку будинку, пропорційно до 1/2 суми коштів, на яку збільшилась його вартість з 1986 p.; визнати недійсним договір дарування 55/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 та 0,0976 га земельної ділянки для його обслуговування від 16.01.2003 р., в частині, що стосується майна, яке належить їй на праві власності. Крім того, з метою забезпечення позову просила накласти арешт на 55/100 частин жилого будинку по вказаній адресі. Позивач посилалась на те, що з 28 жовтня 1986 р. перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2. На момент реєстрації шлюбу відповідачу ОСОБА_2. на підставі рішення Новоград-Волинського суду від 27 серпня 1980 р. належало 55/100 частин житлового будинку по вказаній адресі, інвентарною вартістю 3438 крб. Під час шлюбу вони з відповідачем за рахунок спільних коштів та праці здійснили ряд ремонтно-будівельних робіт в його частині домоволодіння, в результаті яких вартість частини житлового будинку належної ОСОБА_2 істотно збільшилась, а тому дане майно може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя. 15 січня 2003 р. від імені ОСОБА_2. ОСОБА_3 було видано нотаріально посвідчене доручення на право розпорядження належним йому майном. 16 січня 2003 р. ОСОБА_3 в порушення її інтересів як співвласника майна, без її
Справа № 22ц/1798 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гичко М.Г.
Категорія 5 Суддя-доповідач Широкова Л.В.
2 дозволу та згоди подарував АДРЕСА_2 *ОСОБА_4. Позивач зазначає, що ОСОБА_2. через тривалу тяжку хронічну хворобу, на протязі останніх двох років систематично вживає за призначенням лікаря для обезболювання наркотичні засоби, тому вона вважає, що в силу цих обставин він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент видачі доручення ОСОБА_3
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 квітня 2003 року з метою забезпечення позову накладено арешт на АДРЕСА_2 зареєстрованого на ОСОБА_4. в м.Новоград-Волинському.
В процесі розгляду справи позивач уточнила та збільшила позовні вимоги, просила суд визнати недійсними доручення ОСОБА_2., виданого ОСОБА_3 15.01.2003 р. та укладений договір дарування 55/100 частин жилого будинку по вказаній адресі та земельної ділянки розміром 0,0976 га від 16.01.2003 p., визнати за нею право власності на 55/100 частин житлового будинку та на земельну ділянку для його обслуговування. Крім того, позивач зазначила, що відповідач ОСОБА_2. помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті вона є єдиним спадкоємцем за законом (а.с.53).
24 лютого 2007 р. позивач змінила позовні вимоги, просила суд визнати 55/100 частин домоволодіння, розташованого за вказаною адресою спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2., який помер 30 травня 2003 p., визнати недійсним договір дарування від 16 січня 2003 p., визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0976 га, розташованої по АДРЕСА_1 (а.с.246-247).
В подальшому позивач доповнила позовні вимоги, крім вимог, зазначених в заяві від 24 лютого 2007 p., позивач просила визнати за нею право власності на 55/100 частин домоволодіння по вище вказаній адресі (а.с.272).
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від ЗО травня 2007 р. ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю в задоволенні позову до ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Скасовано ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 квітня 2003 р. про забезпечення позову.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.
Апелянт зазначає, що в порушення вимог ст.ст.214-215 ЦПК України суд не визначив, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та які норми права необхідно застосовувати до даних правовідносин.
В рішенні, на думку апелянта, неправильно відображені результати експертного дослідження від 07.06.2006 р. щодо вартості домоволодіння і вартості ремонтних робіт. Судом неправильно здійснив порівняльну характеристику вартості будівельних робіт.
Суд, зазначає апелянт, не викликав в судове засідання експерта ОСОБА_5, хоча клопотання про її виклик було задоволено і в подальшому від цього клопотання заявник не відмовлявся.. Суд не порівняв вартість домоволодіння ОСОБА_2. до вступу з нею в шлюб з вартістю домоволодіння після проведення спільних будівельних і ремонтних робіт.
Суд не звернув уваги на те, що в заяві про зміну позовних вимог вона просила визнати договір дарування 55/100 частин домоволодіння та земельної ділянки не у зв'язку з тим, що ОСОБА_2. не міг розуміти значення своїх дій в момент підписання довіреності, а на інших підставах. Суд не розглянув її позовну вимогу про визнання недійсним договору дарування у зв'язку з порушенням ст.65 Сімейного кодексу України так, як домоволодіння та земельна ділянка були відчужені без її письмової згоди.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення - скасуванню з передачею справи на новий розгляд з таких підстав.
3
Відповідно до ч.1 ст.201 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Частиною 1 статті 203 ЦПК України передбачено, що провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п.п.1,2 і 5 ч.1 ст.201 цього Кодексу - до залучення до участі у справі правонаступника.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 22 квітня 2003 р. суду стало відомо про смерть відповідача ОСОБА_2., що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.58, 150).
Правовідносини, що виникли між сторонами допускають правонаступництво, проте суд першої інстанції не виконав вимоги, передбачені ч.1 ст.201 ЦК України, і 13 травня 2003 р. продовжив та закінчив розгляд справи без сторони.(а.с.58).
21 грудня 2006 р. в судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 заявив клопотання про виклик до суду експерта, суд задовольнив дане клопотання (а.с.226). Проте, як вбачається з матеріалів справи, експерт в судові засідання не викликався, хоча від клопотання заявник не відмовлявся.
Крім того, судом першої інстанції неправильно застосовано норми Сімейного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 p., оскільки правовідносини, що склалися між сторонами ,виникли у 2003 р., тобто до набрання чинності СК.
Суд також не виконав вимог ст.ст.214,215 ЦПК, складаючи рішення за результатами розгляду справи.
За таких обставин, які свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд на підставі п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307, 311,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 травня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду іншим суддею.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.