РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2007  року  вересня   місяця  „24"  дня   колегія  суддів  судової  палати  у  цивільних  справах

Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді:    Курської А.Г.

Суддів:                                                  Горбань В.В., Шаповалової О.А.

       При секретарі:                               Гончарук В.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1,  ОСОБА_2  ОСОБА_3 до ОСОБА_4,  третя особа - Відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб /далі - ВПРФО/ Центрального РВ СГУ МВС України в Криму про усунення перешкод у користуванні власністю,  відміну реєстрації місця мешкання і за зустрічним позовом ОСОБА_5 в інтересах малолітніх ОСОБА_6,  ОСОБА_7 до ОСОБА_1,  3 особи - Орган опіки і піклування Сімферопольського міськвиконкома,  ОСОБА_8,  ОСОБА_3,  про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення і стягнення моральної шкоди,  за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м.  Сімферополя від 23 січня 2007 року,

ВСТАНОВИЛА:

13 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю. Вимоги мотивовані тим,  що йому та його батькам - ОСОБА_2.,  ОСОБА_3. на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. В 2001 році він зареєстрував шлюб з ОСОБА_8 Від шлюбу мають дочку ОСОБА_9,  ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. 15.11.2005 року шлюб з відповідачкою був розірваний. ОСОБА_8. виселилася з квартири,  але знятися з реєстрації відмовляється,  чим порушує його права як власника. Просить усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виписки з квартириОСОБА_8

Не погодившись з позовом ОСОБА_8 02.03.2006 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою і стягнення моральної шкоди,  мотивуючі свої вимоги тим,  що в квартиріАДРЕСА_1і фактично проживали вона,  чоловік,  її син від першого шлюбу та дочка ОСОБА_9. Батьки ОСОБА_1  мешкають в Росії. 08.11.2005 року відповідач її побив та вигнав з дітьми з квартири,  в зв'язку з чим вона була вимушена поїхати до своїх батьків у м.  Керч,  де проходила курс лікування на стаціонарному відділенні міської лікарні від отриманих травм,  а батьки доглядали за її дітьми. Після закінчення лікування вона повернулася до м.  Сімферополя,  але попасти в квартиру не змогла,  оскільки відповідач змінив замки,  встановив грати та сігналізацію. Позивачка звернулася до дільничого,  в присутності якого ОСОБА_1 не впустив її до квартири,  витовкав за двері,  спричинив фізичну біль та моральні страждання. В позові зазначає,  що вимушена жити у знайомих,  діти проживають у батьків у м.  Керч і вона не може з ними спілкуватися та доглядати за ними,  син поміняв школу,  що негативно відобразилося на успішності навчання.

Справа № 22-ц-3023/2007 р                                                 Головуючий в 1 інстанції Гулевич Ю.Г.

Доповідач Горбань В.В.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги,  зазначивши позивачами також своїх батьків - власників квартири - ОСОБА_2,  ОСОБА_3. В доповненнях до позовної заяви вказав,  що ОСОБА_8. має на праві власності в квартирі 44 будинку 52 по вул.  Г. Сталінграда в м.  Керч частку,  таким чином відповідачка забезпечена житлом,  інтереси малолітніх дітей не порушені і тому вона не має підстав претендувати на квартиру. Вони мають намір продати квартиру,  але у зв'язку з тим,  що ОСОБА_8. не знята з реєстрації,  вони не мають можливості розпорядитися власністю.

ОСОБА_8. уточнила позовні вимоги і зазначила відповідачами ОСОБА_1,  ОСОБА_2,  ОСОБА_3. Вважає,  що суд має вселити її з дітьми в квартиру і встановити порядок користування кімнатами,  посилаючись на  ст.  405 ЦК України,  згідно з якою члени сім'ї власника втрачають право на користування житлом при відсутності члена сім'ї без поважних причин більш одного року,  якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.  Квартира двокімнатна,  належить відповідачам у рівних частках. Просить визначити порядок користування їй з дітьми кімнатою площею 12 кв.м. ,  а відповідачам - кімнатою площею 18 кв.м. ,  з урахуванням того,  що батьки ОСОБА_1  постійно проживають в Росії,  а він є моряком і знаходиться в морі по 6-10 місяців.

Рішенням Центрального районного суду м.  Сімферополя від 23 січня 2007 року позов ОСОБА_1,  ОСОБА_2  ОСОБА_3 задоволено. Усунено перешкоди в користуванні і розпорядженні власністю,  зобов'язано ВГІРФО Центрального РВ СГУ МВС України в Криму зняти з реєстрації ОСОБА_8 за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_1. Зустрічний позов Карнаухової ЯЛ. в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6., ОСОБА_7. до ОСОБА_1,  треті особи Орган опіки і піклування Сімферопольського міськвиконкому,  ОСОБА_2  ОСОБА_3.,  про усунення перешкод в користуванні шляхом вселення і стягнення моральної шкоди у розмірі 15000 грн. залишений без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8. просить скасувати рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2,  ОСОБА_1 ,  та ОСОБА_3. і у частині відмови у задоволення її позову,  посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права,  на неповне з'ясування обставин,  які мають суттєве значення для розгляду справи,  на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача,  перевіривши матеріали справи,  обговоривши доводи апеляційної скарги,  вислухавши пояснення представників сторін,  колегія суддів вважає,  що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власністю - квартирою й скасування реєстрації у спірній квартирі ОСОБА_8 суд першої інстанції виходив з того,  що відповідачка ОСОБА_8. зобов'язана не чинити перешкоди у розпорядженні власністю позивачам й знята з реєстрації згідно з вимогами  ст.  48 Закону України «Про власність» і  ст.  391 ЦК України.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна,  оскільки вони не відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до  ст.  48 Закону України «Про власність» власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права,  навіть якщо ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння,  та відшкодування заподіяних цим збитків.

Згідно зі  ст.  391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як убачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 і відповідачка ОСОБА_8. перебували в шлюбі з 03.02.2001 року по 15.11.2005 року. В спірну квартиру відповідачка була вселена    зі згоди всіх власників    як член сім'ї власника ОСОБА_1,  якому на праві

власності належить 1/3 частки квартири АДРЕСА_1. Позивачі просили захистити їх право власників двокімнатної квартири шляхом зняття з реєстрації колишнього члена сім'ї одного із співвласників спірної квартири.

Вирішуючи спір,  суд першої інстанції не звернув уваги на те,  що об'єкт власності - жиле приміщення,  тому режим проживання в ньому регулюється нормами ЖК України.

Відповідно до  ст.  9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися ним інакше як із підстав і в порядку,  передбачених законодавством.

Згідно зі  ст.  156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням.  Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до  ст.  157 ЖК України,  але за наявності обставин,  передбачених ч. 1  ст.  116 цього Кодексу.

Задовольняючи позов,  суд першої інстанції цих вимог закону не врахував і на ці положення закону також уваги не звернув і не з'ясував,  з яких підстав,  передбачених нормами ЖК України,  позивачі мають право порушувати питання про звільнення відповідачкою квартири,  оскільки їх вимоги фактично зведені про виселення її із спірної квартири.

Відповідно до ч. 1  ст.  11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  поданим відповідно до цього Кодексу,  в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі.

Таким чином,  встановивши,  що вимоги позивачів фактично зводяться до обмеження відповідачки у праві користування жилим приміщенням у спірній квартирі,  режим користування яким регулюється нормами ЖК України,  а не нормами ЦК України та приймаючи до уваги,  що позивачі наполягали на задоволенні їх вимог саме на підставі  ст.  48 Закону України «Про власність» та  ст.  391 ЦК України,  колегія суддів дійшла висновку,  що в межах заявлених вимог такий позов позивачів не підлягає задоволенню.

За таких обставин,  оскільки судом першої інстанції обставини справи встановлені повно і правильно,  однак неправильно до спірних правовідносин застосовані норми матеріально права,  тому рішення суду в частині задоволення позову позивачів Карнаухових на підставі п. 4 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовуо,  суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим,  що договір найму жилого приміщення в спірній квартирі між позивачкою і відповідачами як власниками зазначеної квартири не укладений,  тому ОСОБА_8. не має законних підстав для вселення і проживання в спірній квартирі.

Проте наведені мотиви відмови у задоволенні позову про вселення не можна визнати обґрунтованими.

Відповідно до правил статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири),  які проживають разом з ним у будинку (квартирі),  що йому належить,  користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири),  якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.  Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.  У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила,  встановлені статтею 162 цього Кодексу.

При апеляційному перегляді справи встановлено,  що позивачка та її малолітні діти проживали та користувалися жилими приміщеннями в спірній квартирі як члени сім'ї одного із співвласників зазначеної квартири. Після розірвання шлюбу між позивачкою і відповідачем

Карнауховим С. Л. погіршилися стосунки,  у зв'язку з чим вона була вимушена тимчасово залишити квартиру і проживати за місцем знаходження її батьків у м.  Керчі.

Згідно з ч. 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік,  якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Вирішуючи спір,  суд першої інстанції цих вимог закону не врахував та дійшов помилкового висновку про те,  що після припинення сімейних відносин з власником квартири,  між колишніми членами сім'ї власника квартири повинен бути укладений договір найму жилого приміщення відповідно до вимог  ст.  158 ЖК України. Відсутність такого договору між позивачкою і власниками квартири позбавляє її права на користування жилим приміщенням і вселення в спірну квартиру.

Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим,  оскільки він грунтується на неправильному тлумаченні  ст.  158 ЖК України.

Таким чином,  оскільки обставини справи,  встановлені повно та правильно,  але застосовано закон,  який не поширюється на дані правовідносини,  колегія суддів вважає за необхідне на підставі п. 4  ст.  309 ЦПК України скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову про вселення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У частині відмови у позові про визначення порядку користування жилими приміщеннями,  рішення суду є законним і відповідає вимогам закону.

Згідно зі  ст.  ст.  316,  319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно),  яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею. Власник володіє,  користується,  розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Виходячи із цього положення закону право на встановлення порядку користування приміщеннями в спірній квартирі належить співвласникам,  а не членам їх сім'ї. їхнє право на рівне користування жилим приміщенням із власником не означає,  що вони мають право встановлювати порядок користування цим приміщенням для себе та для власника.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і правових підстав для його скасування не має.

Що стосується відмови у позові про відшкодування моральної шкоди на підставі ч. 2  ст.  162 СК України і  ст.  23 ЦК України,  то колегія суддів погоджується з рішенням суду і вважає його законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування рішення в цій частині рішення суду.

Виходячи з наведеного та керуючись  ст.   ст.  303,  304,  307,  308,  309,  314,  316 ЦПК України,  колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргуОСОБА_8 задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду м.  Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23.01.2007 року в частині задоволення позову   ОСОБА_1,  ОСОБА_2  ОСОБА_3 та в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 про вселення скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1,  ОСОБА_2  ОСОБА_3 доОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю й скасуванні реєстрації - відмовити.

Усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_8  разом  з  дітьми:  ОСОБА_9,   2003  року  народження   і  ОСОБА_10,  1994 року народження в квартиру АДРЕСА_1.

Це ж рішення в решті залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.