Головуючий у 1 інстанції - Горпенюк О.А.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2012 року справа №2а/1270/3454/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Дяченко С.П., Шишова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2012 року у справі № 2а/1270/3454/2012 за позовом ОСОБА_2 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області про визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю в Україні, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства Нагорної Надії Сергіївни, в якому просила:

- визнати акт перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, протокол №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року, припис №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року такими, що складені не у відповідності до законодавства про працю;

- визнати дії посадової особи головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства Нагорною Н.С. неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присяги державного службовця при складанні акту №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, протоколу №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року, припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року та її намірах до наступних перевірок.

Крім того позивачем заявлено клопотання про винесення окремої ухвали.

Ухвалою від 4 травня 2012 року позивачу було відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог, щодо визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року таким, що складений не у відповідності законодавства про працю в Україні (а.с.1-2).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року у задоволенні адміністративного позову в частині визнання протоколу №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року, припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року такими, що складені не у відповідності до законодавства про працю та визнання дій посадової особи Нагорної Н.С. неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присяги державного службовця при складанні протоколу №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року, припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року та її намірах до наступних перевірок відмовлено повністю (а.с.77-81).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року скасовано Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року (а.с.102-106). Провадження у справі про визнання протоколу №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю та визнання дій посадової особи Нагорної Н.С. неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присяги державного службовця при складанні протоколу №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року та її намірах до наступних перевірок - закрито. В задоволенні позовних вимог про визнання припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю та визнання дій посадової особи Нагорної Н.С. неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присяги державного службовця при складанні припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року та її намірах до наступних перевірок - відмовлено.

Ухвалою від 19 червня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено та скасовано ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 4 травня 2012 року в частині відмови ОСОБА_2 у відкритті провадження в частині позовних вимог щодо визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року таким, що складений не у відповідності законодавства про працю в Україні та направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду (а.с.157).

Згідно інформації Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області від 20.07.2012 № 1751/2 відповідач - Головний державний інспектор праці відділу контролю за додержанням законодавства № 1 Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області Нагорна Н.С. 14.05.2012 була звільнена за угодою сторін з п. 1 ст. 36 КЗпП України наказом від 14.05.2012 № 55-к (а.с.167-172).

У зв'язку з цим за клопотанням позивача Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2012 року замінено відповідача з посадової особи Головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства № 1 Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області Нагорної Н.С. на Територіальну державну інспекцію з питань праці у Луганській області (а.с.191).

07.08.2012 позивач надав до канцелярії суду заяву про зміну позовних вимог, яку підтримав в судовому засіданні (а.с.179).

Згідно уточнених позовних вимог позивач просив:

- визнати акт перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю;

- визнати дії посадової особи головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства Нагорної Н.С. неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України ст. 19 Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присяги державного службовця при складанні акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року;

Також позивач в заяві про зміну редакції позовних вимог від 07.08.2012 заявив клопотання про винесення окремої ухвали і направлення матеріалів у прокуратуру Луганської області для порушення кримінальної справи у відношенні головного державного інспектора праці Нагорної Н.С. за фальсифікацію та перевищення владних повноважень.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 1000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та покласти витрати, пов'язані з розглядом даного позову на відповідача, та відшкодувати витрати на бензин для прибуття на засідання суду у м. Луганськ.

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивачем зазначено, що 15.02.2012р. інспектором праці Нагорною Н.С. була проведена перевірка ФОП ОСОБА_2 по дотриманню законів про працю в Україні. За результатами перевірки інспектором Нагорною Н.С. були складені: акт перевірки№12-12-158/0012, протокол №12-12-158/0008 та припис №12-12-158/0011-0007. З результатами перевірки позивач не погоджується, оскільки: підставою для складення цих документів на думку головного державного інспектора праці Нагорної Н.С., як вказано в протоколі "вчинила адміністративне правопорушення, яке виявлене 15 січня 2012 року...". Це є перша фальсифікація офіційного документу державним інспектором Нагорною Н.С., оскільки 15.01.2012р - вихідний день. Другою фальсифікацією, як вказано в протоколі є дослівно: "та засвідчено актом перевірки від 15.02.12р. №12-12-158/0011...". Позивач зазначив, що вказаний Акт з таким номером йому не відомий. Але далі по тексту протоколу наведені дані та висновки Акту №12-12-158/0012. Ті ж самі дані та висновки цього Акту інспектора праці Нагорної Н.С. дублюються в Протоколі і Припису від 15.02.2012р.

На думку позивача, підставами для визнання протиправним Акту № 12-12-158/0012: відсутність законних підстав; наявність доказів, які повністю спростовують всі фальсифіковані факти, висновки головного інспектора праці Нагорної Н.С.; відсутність підстав використання головним державним інспектором праці Нагорною Н.С. персональних даних в об'ємі, які наведені фактично про позивача, а також збирання, обробка, використання персональних даних позивача та найманих працівників без відповідної згоди на це. Позивач вважає, що на його думку були сфальсифіковані відповідачем данні та зазначив, що ним надавалися пояснення, але відповідачем не було враховано їх при складанні акту.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2012 року в цій справі у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому згідно пункту 2 частини першої статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Юрисдикція адміністративних судів згідно із частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Закріплення частиною другою статті 2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 зареєстрована виконавчим комітетом Рубіжанської міської ради Луганської області 29 вересня 1999року (а.с.9).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 15 лютого 2012 року було складено акт перевірки № 12-12-158/0012 (а.с.12-14), в якому відображені встановлені порушення ст.ст. 79, 95, 115 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 3, 24, 33 Закону України "Про оплату праці", ст.ст. 10, 21 Закону України "Про відпустки", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" № 491-IV від 06.02.2003р, Постанови КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. №100.

За результатами перевірки позивачу був виданий припис № 12-12-158/0011-0007 (а.с.10-11). На виконання припису №12-12-158/0011 від 15.02.2012 року позивачем надано інформацію про його виконання (а.с.20).

Як вбачається з акту перевірки від 15.02.2012 №12-12-158/0012 та не спростовано позивачем під час розгляду справи, позивач на момент перевірки використовувала найману працю 3 працівників. Так, у п.3 трудового договору від 01.03.2004, укладеного між позивачем та громадянкою ОСОБА_6, визначена оплата праці у розмірі 205,00 грн. на місяць, яка відповідає розміру мінімальної заробітної плати станом на березень 2004 року. У період з 2004 року по 01.01.2012 року відбувалося підвищення мінімального розміру заробітної плати. Як зазначено в акті перевірки, зміни до трудового договору не вносилися. Позивач в запереченнях на акт перевірки зазначив, що фактично працівники отримують заробітну плати не меншу за мінімальну (згідно діючого законодавства) та не погіршує стан працівників.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. Статтею 35 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що контроль за додержанням законодавства про оплату праці здійснюють Міністерство праці та його органи. Статтею 27 Закону України "Про відпустки" також зазначено, що нагляд за додержанням законодавства про відпустки здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 386/2011 передбачено, що Державна інспекція України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.

Держнаглядпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за до держанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного ви падку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держнаглядпраці та його територіальні державні інспекції праці є органами, уповноваженими здійснювати державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

Державна інспекція України з питань праці є правонаступником прав та обов'язків Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю - урядового органу, що діяв у системі Міністерства праці та соціальної політики України.

Процедуру здійснення державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю врегульовано Порядком проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21 березня 2003 року N 72, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 червня 2003 року за N 432/7753, який був чинним на момент проведення перевірки.

Відповідно до пункту 2.3 Порядку інспектор праці має право безперешкодно в будь-який час без попереднього повідомлення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування: підприємства, робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, виробничих приміщень суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які використовують найману працю.

Крім того, повноваження державних інспекторів праці Держнаглядпраці та територіальних державних інспекцій визначені, крім загальних законів, КУпАП та конвенціями Міжнародної організації праці (далі - МОП), ратифікованих законами України "Про ратифікацію Конвенцій міжнародної організації праці".

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України чинні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховою Радою України, є частиною національного законодавства.

Норми Конвенції № 81 Міжнародної організації праці 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-ІУ, а саме підпункт "а" пункту 1 та пункту 2 статті 12 Конвенції № 81, дозволяє інспекторам праці не повідомляти роботодавця або його представника про свою присутність на підприємстві, якщо вони вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їх обов'язків, тобто ефективності здійснення контрольних заходів.

Статтею 2 Конвенції передбачено, що система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов'язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи. Національне законодавство може звільняти від застосування цієї Конвенції підприємства гірничої промисловості і транспорту або частини цих підприємств.

Статтею 18 Конвенції передбачено, що відповідні санкції за порушення правових норм, виконання яких повинні забезпечувати інспектори праці, та за перешкоджання інспекторам праці у виконанні їхніх обов'язків, повинні передбачатися національним законодавством та ефективно застосовуватися. Діючим законодавством не передбачено підстав щодо звільнення підприємств певної галузі від державного контролю.

Згідно свого Положення одним із основних завдань Держнаглядпраці є забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Відповідно до покладених завдань Держнаглядпраці, зокрема, здійснює контроль додержання законодавства про працю.

Посадові особи Держнаглядпраці (головні державні інспектори праці, їх заступники, державні інспектори праці) мають право, в тому числі, безперешкодно в будь-який час без попереднього інформування з пред'явленням службового посвідчення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю адміністративні і виробничі приміщення роботодавців, давати посадовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, роботодавців приписи щодо усунення порушень законодавства про працю в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників, які підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший зазначений у приписі строк.

Із аналізу зазначених норм вбачається, що відповідач при проведенні перевірки діяв у межах повноважень (компетенції) та у спосіб, що передбачений діючим законодавством України, яке регламентує порядок проведення перевірок відповідачем.

Таким чином, суд вважає, що зазначений Акт складено органом (посадовою особою), який наділений функціями контролю у сфері дотримання законодавства про працю, а доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Тому суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання незаконними дій відповідача в частині недотримання вимог законодавства при складанні Акту перевірки є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо визнання акту перевірки від 15.02.2012 таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю в Україні, колегія суддів зазначає наступне.

Справа в адміністративному суді може бути порушена за наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до п. п. 4.1 п. 4 Порядку № 72 за результатами кожної перевірки обов'язково складається Акт перевірки, а в разі виявлення порушень законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування - припис щодо їх усунення.

Акт - документ, складений посадовою особою Держпраці чи ТДІзПП, що підтверджує встановлені факти порушення законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Акт перевірки від 15.02.2012 №12-12-158/0012 не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Він є документом, що лише фіксує певні обставини.

Також судом встановлено, що порушення, виявлені під час перевірки позивача 15.02.2012 року та відображені в акті перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.12 року стали підставою для винесення припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012, згідно вимог до п. п. 4.1 п. 4 Порядку № 72.

У той же час, викладені відповідачем висновки в акті №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Таким чином, оскаржений позивачем висновок в акті №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року неможливо вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин, а відтак вони не підпадають під дію пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України

Акт перевірки та його висновки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Акт перевірки має юридичне (в т.ч. доказове) значення лише після того, як він буде втілений в рішенні, прийнятому уповноваженою особою цього органу - приписі або протоколі.

Вимога позивача щодо визнання незаконними та протиправними акту не є належним способом захисту прав. У разі складання акту перевірки право позивача порушується внаслідок винесення припису або протоколу, тому способом захисту цього права має бути вимога лише щодо визнання незаконними та скасування припису (протоколу, постанови).

Тобто, саме акт перевірки від 15.02.2012 року № 12-12-158/0012 не несе для позивача ніяких негативних наслідків.

Суд зазначає, що позивач позовною вимогою щодо визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, таким, що складений не у відповідності законодавства про працю в Україні обрав неналежний спосіб захисту, так як негативні наслідки для позивача несуть саме протокол №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року та припис №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року, та саме скасування припису та протоколу можуть бути предметом адміністративного позову, а в цій частині позовні вимоги розглянуті по суті, про що свідчить Постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року (а.с.102-104).

В зв'язку з цим не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не надавала ніякої письмової заяви про вилучення з позову від 28.04.2012 вимог «визнати дії посадової особи головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства Нагорної Н.С. неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України ст. 19 Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присяги державного службовця при складанні акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року».

Позовні вимоги в цій частині розглянуті по суті в цій справі.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Територіальної інспекції з питань праці у Луганській області в частині визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, таким, що складений не у відповідності законодавства про працю в Україні.

Доводи апеляційної скарги щодо заміни відповідача також не заслуговують на увагу, оскільки суперечать журналу судового засідання та технічному запису, відповідно до яких представником позивача на пропозицію головуючого було заявлено усне клопотання про заміну відповідача, після чого судом першої інстанції в нарадчій кімнаті було постановлено відповідну ухвалу.

Взагалі, місцевим судом відмовлено в позові не з тих підстав, що він заявлений не до належного відповідача. Підставою слугувало те, що оскаржений акт сам по собі не порушує прав, свобод або інтересів позивача, тому заміна посадової особи Нагорної Н.С. на Інспекцію, в якій вона працювала, не впливає на правильність висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Посилання позивача на неправомірність дій відповідача в частині недотримання вимог Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних" є незмістовним з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 5 цього закону об'єктами захисту є персональні дані, які обробляються в базах персональних даних.

Інформація, отримана під час перевірки, не підпадає під дію Закону України "Про захист персональних даних" та отримана для здійснення контролю за дотриманням норм чинного трудового законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про винесення окремої ухвали і направлення матеріалів справи до прокуратури Луганської області для порушення кримінальної справи за фальсифікацію та перевищення владних повноважень, то суд вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Порушень відповідачем Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", Кодексу законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу" судом не встановлено.

Судом не встановлено протиправності дій відповідача стосовно позивача, а тому суд правильно не вбачав підстав для задоволення позовних вимог стосовно стягнення моральної шкоди.

Також, відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення, ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Проте, позивачу у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, постанова місцевого суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, зміні або скасуванню не підлягає, а апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2012 року у справі № 2а/1270/3454/2012 за позовом ОСОБА_2 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області про визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю в Україні, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: С.П.Дяченко

О.О.Шишов