ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2012 р. Справа № 5006/12/23пн/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМогила С.К.,

суддіВовка І.В.,

суддіКондратової І.Д.,

за участю представників сторін

від позивачаТкаченко Т.О.,

від відповідача Ніколенко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно -будівельне підприємство "Азовінтекс"

на рішення Господарського суду Донецької області від 19.04.2012р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2012р.

у справі№ 5006/12/23пн/2012 Господарського суду Донецької області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дока Україна Т.О.В."

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Проектно -будівельне підприємство "Азовінтекс"

провитребування майна

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дока Україна Т.О.В." (надалі -ТОВзІІ "Дока Україна Т.О.В.") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно -будівельне підприємство "Азовінтекс" (надалі -ТОВ "ПБП "Азовінтекс"), в якому посилаючись на те, що відповідач після припинення договору оренди № 9.43 від 21.07.2009 р. та пред'явлення вимоги згідно ч. 2 ст. 938 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України про повернення майна з відповідального зберігання № 1080-юр від 19.12.2011 р. незаконно володіє майном позивача (елементи опалубки у кількості 2306 одиниць вартістю 623091,85 грн.) та не повертає його власнику, просило витребувати на підставі ст. 387 Цивільного кодексу (надалі -ЦК) України вказане майно з незаконного володіння відповідача.

Відповідач проти позову заперечував та просив припинити провадження у справі, посилаючись на те, що є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.04.2012р. (суддя Тоцький С.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Скакун О.А., судді Ломовцева Н.В., Принцевська Н.М.), позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального (ст. 184, 387, 936, 937 ЦК України та ст. 202 Господарського кодексу (надалі -ГК) України) та процесуального права (ст. 80 Господарського процесуального кодексу (надалі -ГПК) України), просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 19.04.2012р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2012р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі № 5006/12/23пн/2012 - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 21.07.2009 р. між ТОВзІІ "Дока Україна Т.О.В." (надалі -орендодавець, позивач) та ТОВ "ПБП "Азовінтекс" (надалі -орендар, відповідач), було укладено договір № 9.43 оренди майна (оперативна оренда), згідно якого орендодавець прийняв на себе зобов'язання надати орендарю у тимчасове користування та за плату будівельну опалубку, асортимент, ціна та кількість якої визначені в Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору, а орендар зобов'язується прийняти зазначене майно та своєчасно здійснити оплату орендних платежів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач на виконання умов договору передав відповідачу опалубку, що підтверджується накладними на переміщення за № ДК-001581, № ДК-001595, № ДК-001601, № ДК-001583 від 17.08.2009р., за № ДК-001633, № ДК-001629, № ДК-001652 від 20.08.2009р., за № ДК-00156, № ДК-001657, № ДК-001664, № ДК-001654, № ДК-001788, № ДК-001788, № ДК-001808 від 22.08.2009р., за № ДК-001713, № ДК-001715 від 27.08.2009р., за № ДК-001755, № ДК-001756 від 31.08.2009р., за № ДК-001875 від 08.09.2009р., за № ДК-001977 від 22.09.2009р., за № ДК-001982, № ДК-001987 від 23.09.2009р., за № ДК-001994, № ДК-001993, № ДК-002002, № ДК-002001 від 24.09.09р., за № ДК-002009, № ДК-002010 від 25.09.09р., за № ДК-002024, № ДК-002022 від 28.09.2009р., за № ДК-002067 від 01.10.2009р., за № ДК-002197, № ДК-002199, № ДК-002203, № ДК-002186, № ДК-002204 від 08.10.2009р., за № ДК-002522 від 29.10.2009р., за № ДК-003608, № ДК-003609, № ДК-003619, № ДК-003618 від 19.03.2010р., за № ДК-003623 від 21.03.2010р., та довіреностями за № 212 від 14.08.2009р., за № 223 від 27.08.2009р., за № 239 від 08.09.2009р., за № 253 від 22.09.09р., за № 271 від 08.10.2009р., за № 295 від 29.10.2009р., за № 447 від 19.03.2010р., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами була досягнута домовленість щодо передачі відповідачу частини орендованої опалубки на відповідальне зберігання, на доказ чого надано накладні №ДК-002494 від 15.10.2009р., № ДК-003095 від 21.12.2009р., № ДК-003096 від 21.12.2009р.

В подальшому відповідач частково повернув орендоване майно, що засвідчується накладними на переміщення за період з серпня 2009 р. по травень 2010 р., частина майна, а саме : елементи опалубки у кількості 2306 одиниць, не були повернуті відповідачем позивачу.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем порушено умови договору оренди щодо здійснення орендної плати, в зв'язку з чим позивач неодноразово направляв на адресу відповідача листи про відмову від договору оренди з вимогою повернути неповернуті елементи опалубки, на доказ чого надано листи та повідомлення про вручення поштового відправлення (лист № 342 від 23.07.2010р., лист № 638 від 01.10.2010р., вимога про повернення майна за №1080-юр від 19.12.2011р.).

Право володіння, користування та розпорядження майном, згідно з вимогами ст. 317 ЦК України, належить власникові майна, а право володіння за ст. 398 ЦК України, виникає на підставі договору із власником або особою, якій майно було передано власником, а також з інших підстав, установлених законом.

Фактичне володіння за правилами ч. 3 ст. 397 ЦК України вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Встановивши, що відповідач неправомірно володіє і користується майном позивача (елементи опалубки у кількості 2306 одиниць) після припинення договору оренди майна № 9.43 від 21.07.2009 р. внаслідок односторонньої відмови орендодавця від договору оренди у відповідності до ст. 782 ЦК України та пред'явлення вимоги згідно ч. 2 ст. 938 ЦК України про повернення майна з відповідального зберігання № 1080-юр від 19.12.2011 р., суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, законно задовольнив позов про витребування майна, зобов'язавши відповідача повернути майно (елементи опалубки у кількості 2306 одиниць вартістю 623091,85 грн.) позивачу.

Доводи відповідача про припинення провадження у справі з посиланням на рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2010 р. по справі № 16/168, правомірно не взяті судами до уваги, оскільки як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, зі змісту мотивувальної частини рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2010 року у справі № 16/168 вбачається, що вимога позивача про повернення орендованого майна на 2296 од. була заявлена позивачем з порушенням вимог ст. 22 ГПК України (т.1, а.с. 143) та не була предметом розгляду у справі № 16/168, а тому включення в резолютивну частину рішення висновку "…в іншій частині позовних вимог - у задоволенні відмовити" (т.1, а.с. 145) не дає підстав вважати, що є рішення господарського суду, який вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Враховуючи те, що вимога про повернення майна позивача (елементи опалубки у кількості 2306 одиниць вартістю 623091,85 грн.) не була предметом розгляду у справі № 16/168, і в матеріалах справи відсутнє рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правомірними висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а доводи касаційної скарги з цього приводу визнаються судом безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що частина майна у кількості 10 штук була повернута позивачу, що підтверджується накладними на переміщення № ДК-003300 від 23.01.2010 р. та № ДК-003307 від 23.01.2010 р., а частина визнана непридатною до експлуатації, про що складено акт технічного стану від 22.01.2010 р., судом касаційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається (а.с. 56-57, т. 2) і це встановлено судами попередніх інстанцій, що відповідні накладні були враховані позивачем при визначенні кількості неповернутого майна, а відповідно майно, яке повернуто відповідачем згідно накладних № ДК-003300 від 23.01.2010 р. та № ДК-003307 від 23.01.2010 р., не є предметом спору у даній справі; визнання майна непридатним до експлуатації не є підставою для утримання даного майна відповідачем за відсутності на те правових підстав та неповернення його власнику.

Твердження скаржника про те, що матеріали справи не містять доказів укладання договору зберігання майна, судом касаційної інстанції також не приймаються до уваги, оскільки згідно абз. 3 ч. 1 ст. 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Згідно із ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судами попередніх інстанцій встановлено і це не спростовано відповідачем, що згідно накладних № ДК-002494 від 15.10.2009р., № ДК-003095 від 21.12.2009р., № ДК-003096 від 21.12.2009р. відповідачу частина майна була передана на відповідальне зберігання, що свідчить про укладення між сторонами договору зберігання у спрощений спосіб.

Інші доводи касаційної скарги зводиться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не відноситься до компетенції касаційної інстанції з огляду на вимоги ст. 1117 ГПК України, яка визначає, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а тому до уваги не приймаються.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно -будівельне підприємство "Азовінтекс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 19.04.2012р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2012р. у справі № 5006/12/23пн/2012 -без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.

Суддя Вовк І.В.

СуддяКондратова І.Д.