АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/6480/12,22-ц/490/8371/12 Справа № 2-1590/11 Головуючий у 1 й інстанції - Бойко О.М. Доповідач - Міхеєва В.Ю.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2012 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Гайдук В.І., Макарова М.О.

при секретарі Бондаренко В.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2012 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про захист прав споживача, визнання недійсними договору споживчого кредиту, договору про відступлення права вимоги, договору поруки, стягнення кредитних виплат, сплачених в порядку виконання зобов'язань за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»(надалі -Банк) та просив визнати недійсними Кредитний договір, Договір застави майнових прав, Договір відступлення прав та Договір поруки, а також зобов'язати відповідача повернути йому в натурі все, що він одержав на виконання правочину за Кредитним договором, а саме 35941,52 доларів США в українській гривні за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення суду і скасувати заборони на відчуження майна.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено та вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши пояснення учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 05 липня 2006 року ОСОБА_2 та ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада»уклали Договір підряду на будівництво індивідуального житлового будинку №01/06-ПД/ЗК (надалі -Договір підряду) з ціною предмету договору 426835,20 грн. (т.1, а.с.18-26).

Для сплати частини вартості предмету Договору підряду, яка становила 341468,16 грн., ОСОБА_2 звернувся до Банку з метою отримання необхідних для будівництва коштів у кредит.

Між позивачем та Банком 22 серпня 2006 року був укладений Кредитний договір - Споживчий кредит із забезпеченням - №014/109127/3101/74, за умовами якого відповідач повинен був надати ОСОБА_2 кредит у сумі 67617,45 доларів США.

Зазначені кредитні кошти згідно пункту 2.1. Кредитного договору призначалися позивачу для їх цільового використання, а саме: для будівництва індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 (т.1, а.с.31-36).

З метою забезпечення Кредитного договору згідно п.3.5., у той же день між сторонами було укладено Договір застави майнових прав №014/3101/109127 на об'єкт житлового будівництва за Договором підряду (т.1, а.с. 67) та Договір про відступлення права вимоги №014/3101/146 згідно з п.4.1 Договору застави (т.1, а.с.41).

Договір застави був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №1447. Також, нотаріусом, того ж дня була накладена заборона відчуження вказаного у договорі будинку у зв'язку з посвідченням договору іпотеки до припинення договору іпотеки. Накладена заборона нотаріусом була зареєстрована в реєстрі для реєстрації заборон за №158.

Також 22 серпня 2006 року між Банком та ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада»було укладено Договір поруки №014/3101/147 (т.1, а.с.37).

Умовами Кредитного договору передбачено, що кредит видається позивачу в іноземній валюті -доларах США.

Розпорядженнями від 22 серпня 2006 року, виданими позивачем Банку, на його поточний рахунок було перераховано 67617,45 доларів США з подальшим перерахуванням з поточного рахунку на рахунок ТОВ МБК «Україна-Канада»341468,16 грн. згідно п.3.2 Кредитного договору (т.1, а.с.31,32, 162).

На момент укладення оспорюваних договорів сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їх внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи.

Позивач протягом певного часу сплачував кошти за Кредитним договором в іноземній валюті -доларах США, що підтверджується наданими ним копіями квитанцій (т.1, а.с. 45-64).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що дії відповідача по укладенню з позивачем Кредитного договору з валютою зобов'язання у доларах США не суперечили вимогам діючого законодавства та не вводили позивача в оману, а тому вимоги позивача про визнання Кредитного договору недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, є безпідставні.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплату процентів, відповідальність сторін.

Виходячи з тексту укладеного сторонами Кредитного договору, такі умови договором передбачені.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом правильно взято до уваги, що відповідач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, що підтверджується копіями банківської ліцензії і дозволу НБУ № 10-1 (т.1, а.с.163-165).

Банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, що відповідає змісту ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі -Декрет КМУ), ст.ст. 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», які визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується.

Доводи позивача в апеляційній скарзі, що банк не мав права надавати кредит в іноземній валюті заздалегідь для розрахунків цією валютою на території України з іншим резидентом України, судова колегія не може взяти до уваги, так як вони спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Позивачем такі обставини не доведені.

Судова колегія вважає, що суд, відмовивши у визнанні недійсним Кредитного договору, правильно відмовив також у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними договорів застави, про відступлення права вимоги та поруки, укладених з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором.

У той же час, доводи апеляційної скарги в частині неправомірності стягнення з позивача на користь держави судового збору, заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню, виходячи з наступного.

Приймаючи рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору в розмірі 1700 грн., суд першої інстанції не врахував, що позивач звернувся з позовом про захист його прав споживача у сфері кредитних правовідносин у відповідності з положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Виходячи із змісту ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, яка діяла на час подання позову), споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з віднесенням компенсації судових витрат за рахунок держави у відповідності з ч.4 ст. 88 ЦПК України.

В іншій частині рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального закону та судовою колегією залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2012 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору у розмірі 1700 грн. скасувати. Судові витрати віднести за рахунок держави.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді