Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
29 серпня 2012 року Справа № 2а/1270/5587/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Коршикова С.К.
при секретарі: Шматковій Д.О.
за участю:
позивача1: ОСОБА_1
позивача2: ОСОБА_4
представника відповідача: Коляденко Е.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Державного виконавця Ленінського відділу Державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції Головного управління юстиції Луганської області про визнання дій неправомірними,-
ВСТАНОВИВ:
20 липня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Державного виконавця Ленінського відділу Державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції Головного управління юстиції Луганської області про визнання дій неправомірними.
В обґрунтування позову позивачі зазначили, що 12.07.2012 року державним виконавцем Ленінського ВДВС Луганського МУЮ Халефовим Д.З. був складений акт державного виконавця, згідно якого нібито при здійсненні виконавчих дій ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_1 виражалися ненормативною лексикою. У зв'язку з чим позивачі просять суд визнати неправомірними дії державного виконавця та скасувати акт від 12.07.2012 року.
Позивачі в судовому засіданні адміністративний позов підтримали в повному обсязі, надали суду пояснення аналогічні викладеним у позовні.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги викладені в позові не визнав, пояснив, що на теперішній час виконавче провадження за виконавчим листом №21499, виданим Ленінським районним судом м. Луганська закінчено та акт не було передано до подальшого виконання.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд встановив наступне.
Згідно статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема, у числі іншого, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
У відповідності зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
З матеріалів справи вбачається, що 12.07.2012 року державним виконавцем Ленінського ВДВС Луганського МУЮ Халефовим Д.З. був складений акт, яким встановлено, що на прийом до начальника Ленінського ВДВС Луганського МУЮ з'явилися ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_1 які виражалися ненормативною лексикою (а.с.11).
Відповідно до ст.4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державними виконавцями є начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного управління юстиції.
Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно частини 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Відповідно до пункту 1.5 цієї Інструкції організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Як зазначено вище у ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
При цьому обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Закріплення частиною 2 статті 2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.
За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, встановлені законом умови їх реалізації.
Таким чином, суд вважає, що Акт державного виконавця не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, який би породжував певні правові наслідки, був спрямований на регулювання тих чи інших відносин і мав обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, та, відповідно, міг бути предметом розгляду судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Акт державного виконавця, не носить таких ознак, він за своїм змістом є суб'єктивною думкою державного виконавця з приводу тих чи інших питань, які виникають під час виконання виконавчих дій.
При цьому слід зауважити, що юридичне значення для позивача у даному випадку мають рішення, прийняті за результатами складеного акту, відтак і способом захисту порушеного права можливе оскарження до суду саме цих рішень, і тільки у рамках оскарження цих рішень суд може давати оцінку змісту акту, перевіряти чи були здійснені зазначені у ньому дії позивачки, а у рамках справи про оскарження дій державного виконавця по складанню акту, суд не може давати оцінку його змісту.
За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Державного виконавця Ленінського відділу Державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції Головного управління юстиції Луганської області про визнання дій неправомірними, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку відмови у задоволенні позову, судові витрати позивачу у справі, який не є суб'єктом владних повноважень, не повертаються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Державного виконавця Ленінського відділу Державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції Головного управління юстиції Луганської області про визнання дій неправомірними - відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови буде складено та підписано 03 вересня 2012 року.
Суддя С.К. Коршиков