ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.06.2006р. | м.Київ | № 11/438 |
за позовом | Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва |
До | 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Пергам-Україна Інжиніринг”, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Транссервіс” |
про | визнання угоди недійсною. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання Зайченко А.С.
Представники
від позивача | - Кривобок Ю.М. (дов. від 15.09.2005 № 8383/9/10); |
від відповідача-1 від відповідача-2 | - Кобрін С.Г. (дов. від 10.12.2005); - не з’явилися; |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 26.06.2006 о 15 год. 26 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 30.06.2006 на 16 год. 20 хв., про що повідомлено позивачу та відповідачу-1 після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Державна податкова інспекція у Дніпровському районі міста Києва звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним з підстав, передбачених ст. 207 ГК України, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Пергам-Україна Інжиніринг” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Транссервіс” договору № 8 від 10.01.2003. Позивач також просить зобов’язати ТОВ „Транссервіс” повернути ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” отримані за спірною угодою грошові кошти у сумі 588.421,80 грн. та стягнути з ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” в доход Державного бюджету України вартість отриманого за спірною угодою товару у розмірі 588.421,80 грн.
Ухвалою від 07.12.2005 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено попереднє судове засідання.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Пунктом 11 частини 1 статті 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” встановлено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Ухвалою від 30.01.2006 справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні 16.06.2006 позивач звернувся до суду з письмовою заявою про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить визнати недійсним з підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Пергам-Україна Інжиніринг” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Транссервіс” договору № 8 від 10.01.2003. Позивач також просить зобов’язати ТОВ „Транссервіс” повернути ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” отримані за спірною угодою грошові кошти у сумі 588.421,80 грн. та стягнути з ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” в доход Державного бюджету України вартість отриманого за спірною угодою товару у розмірі 588.421,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР необхідними умовами для визнання недійсною угоди є укладання її з метою завідомо суперечною інтересам держави, суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
На думку позивача, умисел відповідача-2 на укладання угоди, з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, підтверджується наступними доказами: рішенням Голосіївського районного суду від 25.06.2004 у справі № 2-3705/3, яким визнано недійсними статут та установчий договір ТОВ „Транссервіс” з моменту їх складання, а також свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „Транссервіс” з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість. Крім того позивач стверджує, що за результатами укладення та виконання спірного договору ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” безпідставно віднесло до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 98.070,30 грн., фактично сплачену у складі вартості придбаного за спірним договором товару, що підтверджується актом перевірки ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг”, складеним ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 01.06.2005 за № 2969/23-31954974.
Відповідач-1 позовних вимог не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що позивачем документально не доведено наявності у діях ТОВ „Транссервіс” умислу щодо настання наслідків, завідомо суперечних інтересам держави, при укладенні та виконанні спірного договору. Також відповідач-1 зазначає, що відповідачі своєчасно і в повному обсязі виконали умови спірного договору; на момент укладення вказаного договору відповідач-2 був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності, а також як платник податку на прибуток і як платник податку на додану вартість.
Відповідач-2 відзиву на позов не надав, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив. У зв’язку з нез’явленням представників відповідача-2 та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення а також повістки-виклики направлялися відповідачу-2 за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в його установчих та реєстраційних документах.
Відповідно до ст. 128 КАС України справа вирішується на підставі наявних і ній доказів.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем-1 документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем-1 –Товариством з обмеженою відповідальністю „Пергам-Україна Інжиніринг” (покупець) та відповідачем-2 –Товариством з обмеженою відповідальністю „Транссервіс” (продавець) було укладено договір від 10.01.2003 № 9, відповідно до якого ТОВ „Транссервіс” зобов’язалось поставити, ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” прийняти та оплатити інфрачервону тепловізійну систему TermaCAM P60 виробництва фірми FLIR Systems (США - Швеція) –далі товар.
На виконання умов спірного договору ТОВ „Транссервіс” виписало на адресу ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” податкові накладні від 07.07.2003 № 505, від 20.01.2003, від27.06.2003 № 492 на загальну суму 588.421,80 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 98.070,30 грн.
Відповідно до накладної № 604 від 01.10.2003 ТОВ „Транссервіс” було відпущено, а ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” –отримано товар на загальну суму 588.421,80 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 98.070,30 грн.
Оплату отриманого товару здійснено ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” у повному обсязі, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями та банківськими виписками.
Всі вищевказані первинні документи від іменні ТОВ „Транссервіс” підписані Денисенком С.Г. як директором цього підприємства.
За змістом ст. 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.
Позивач, стверджуючи про наявність в діях відповідача-2 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, вважає, що підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-2 є рішення Голосіївського районного суду від 25.06.2004 у справі № 2-3705/3, яким визнано недійсними статут та установчий договір ТОВ „Транссервіс” з моменту їх складання, а також свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „Транссервіс” з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість.
Крім того позивач зазначає, що актом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 29.09.2004 № 448/19-4013-1 анульовано свідоцтво про реєстрацію ТОВ „Транссервіс” платником податку на додану вартість № 37021965 від 06.12.2001 з моменту внесення в реєстр платників ПДВ, а саме з 06.12.2001.
Суд враховує, що у вищевказаному рішенні суду зазначено про те, що засновниками ТОВ „Транссервіс” є гр. Дмитренко Г.І. та гр. Денисенко С.Г. При цьому судовим рішенням встановлено, що Дмитренко Г.І. фактично не є директором ТОВ „Транссервіс” та не має відношення до діяльності цього підприємства, будь-яких документів, пов’язаних з господарською діяльністю ТОВ „Транссервіс”, не підписував. Подібних обставин щодо співзасновника ТОВ „Транссервіс” гр. Денисенка С.Г. вказаним рішенням суду не встановлено.
Згідно з отриманими на запит суду відомостями ДПІ у Голосіївському районі м. Києва (органу, в якому ТОВ „Транссервіс” перебувало на податковому обліку), засновниками ТОВ „Транссервіс” є гр. Дмитренко Г.І. та гр. Денисенко С.Г. Згідно з наявними у справі установчими та реєстраційними документами гр. Дмитренко Г.І. та гр. Денисенко С.Г. наділені належними повноваженнями на здійснення діяльності від іменні ТОВ „Транссервіс”.
В обґрунтування позову позивачем зроблено посилання на протиправність умислу лише у ТОВ „Транссервіс”. Враховуючи наведене, встановлення умислу підприємства на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є предметом дослідження у цій справі. Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Відповідно до п. 4.7 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за № 172/2612, у редакції, чинній на момент взяття ТОВ "ТТМ-Плюс" на податковий облік, для взяття на облік платники податків - юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:
заяву за формою N 1-ОПП (додаток 1);
завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;
копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій);
копію свідоцтва про державну реєстрацію;
копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.
Пунктом 4.13 вказаної Інструкції встановлено, що усі документи, перелічені в пункті 4.7, подає особисто власник, засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник), або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера з ДРФО власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера.
Заяви приймають відділи обліку та реєструють у загальному відділі (канцелярії). Приймання заяви фіксується в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію, унесення змін) платників податків за ф. N 2-ОПП. Перевірку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової міліції. Заява заповнюється друкарським способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним бухгалтером підприємства.
Як вбачається з матеріалів справи, підставами для реєстрації гр. Дмитренко Г.І. та гр. Денисенко С.Г. у податкових органах як засновників ТОВ „Транссервіс” стали визначенні законодавством документи, на підставі яких здійснювалась відповідна реєстрації, і їх відповідність законодавству перевірялась під час реєстрації.
Судження, висновки суду, викладені у рішенні Голосіївського районного суду від 25.06.2004 у справі № 2-3705/3, яким були визнані недійсними установчі документи ТОВ „Транссервіс” та свідоцтво про його реєстрацію платником ПДВ, починаючи з моменту реєстрації, не є обов'язковим для господарського суду.
Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 70 належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Таким чином рішення районного суду не звільняє позивача від доведення наявності умислу ТОВ „Транссервіс” на укладення угоди, що суперечить інтересам держава та суспільства.
Суд також враховує, що спірний договір від імені ТОВ „Транссервіс” підписано гр. Денисенком С.Г. Разом з тим позивачем не надано жодних доказів того, що вказана особа не була уповноважена у встановленому законом порядку на підписання вказаного договору.
Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою.
Для даної норми закону характерними є такі ознаки:
а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;
б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;
в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб’єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Оскільки суб’єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Зокрема, при цьому суд відзначає, що не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) осіб, які діяли від імені ТОВ „Транссервіс”, в т.ч. гр. Дмитренко Г.І. та гр. Денисенко С.Г.
Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Суду не надано належні докази на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
Допустимих доказів наявності у відповідачів податкових зобов’язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору, позивач не надав.
Суд відхиляє посилання позивача на те, що за результатами укладення та виконання спірного договору ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” безпідставно віднесло до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 98.070,30 грн., фактично сплачену у складі вартості придбаного за спірним договором товару, на підтвердження чого позивачем надано акт перевірки ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг”, складений ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 01.06.2005 за № 2969/23-31954974.
Як вбачається з вказаного акта перевірки ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” суму ПДВ у розмірі 98.070,30 грн. фактично сплатила на користь ТОВ „Транссервіс”, а тому судне не вбачає жодних намірів зі сторони ТОВ „Пергам-Україна Інжиніринг” ухилитися від сплати вказаної суми ПДВ. Крім того згідно з позовними вимогами позивач стверджує про наявність умислу на ухилення від оподаткування саме зі сторони ТОВ „Транссервіс”.
Однак, в матеріалах справи відсутні чинні рішення податкового органу про донарахування відповідачу-2 податкових зобов’язань, податкові повідомлення, податкові вимоги, що підтверджують наявність податкового боргу у відповідача-2, що виник за результатами укладення та виконання спірної угоди.
За таких обставин позивачем не доведено, що за результатом виконання спірного договору у відповідача-2 наявний податковий борг, в зв’язку з чим твердження позивача про завдання державі збитків у вигляді несплачених податків є недоведеним.
При цьому суд відзначає, що відповідачі протягом укладення та виконання спірного договору подавали податкову звітність у відповідності до вимог законодавства, що підтверджується відомостями, наданими контролюючими органами, на обліку яких перебували відповідачі. Оглянути оригінали та долучити до матеріалів справи копії податкової звітності ТОВ „Транссервіс” за вказані звітні періоди не виявилось можливим, в зв’язку з їх вилученням слідчими органами. Не неодноразові судові запити до УМП ДПА у м. Києві та Головного управління МВС України у м. Києві вказаних документів надано не було.
При цьому, доказів заниження чи невідображення податкових зобов’язань ТОВ „Транссервіс” у поданих податкових деклараціях суду не надано.
Суд також звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.
Отже, твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.
Сама по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.
Окрім того суд вважає безпідставним посилання позивача на ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.
1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року втратив чинність.
Цивільний кодекс України, який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.
За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Таким чином, застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є необґрунтованим.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 69-72, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В позові відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –30.06.2006.