ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
14 вересня 2012 року № 2а-8729/12/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В., розглянувши на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України
Військової частини А 0332
Військової частини А 2452
Військової частини А 0998
про поновлення на посаді
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (далі по тексту - відповідач 1), Військової частини А 0332 (далі по тексту - відповідач 2), Військової частини А 2452 (далі по тексту - відповідач 3), Військової частини А 0998 (далі по тексту - відповідач 4), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06 вересня 2012 року, просить суд,:
- поновити старшого лейтенанта ОСОБА_1 на посаді начальника зв'язку -командира взводу управління штабу реактивного артилерійського дивізіону військової частини А0332 з 16 травня 2012 року;
- визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України Військової частини А0332, Військової частини А2452 щодо невиконання своїх зобов'язань по забезпеченню позивача і його родини житлом;
- зобов'язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України провести нарахування та здійснити виплату компенсації нанесених збитків, які позивач поніс знімаючи житло з 30 липня 2007 року по 16 травня 2012 року;
- визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України у залишенні звернення позивача від 21 березня 2012 року про обставини його розпорядження у жовтні 2009 року щодо переведення позивача до іншого місця служби в/ч А2452 м. Яворова до в/ч А 0332 м.;
- зобов'язати Командування Сухопутних військ Збройниз Сил України провести нарахування та здійснити виплату грошового забезпечення через вимушений прогул з 16 травня 2012 року до моменту поновлення на посаді.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-8729/12/2670 та призначено до розгляду питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду у попереднє судове засідання на 12 липня 2012 року.
26 червня 2012 року (відповідно до відмітки слжби діловодства суду) позивачем подане клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду. У попередньому судовому засіданні 21 серпня 2012 року, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, тому підстави для поновлення строку звернення до суду ухвалою відсутні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу № 2а-8729/12/2670 до судового розгляду у судовому засіданні на 06 вересня 2012 року.
У судовому засіданні 06 вересня 2012 року позивач підтримав адміністративний позов та просив суд задовольнити його. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 04 травня 2012 року № 190 позивача звільнено з військової служби у запас, за пунктом «и» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем). Зазначений наказ вважає протиправним з огляду на порушення приписів Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року (далі по тексту - Дисциплінарний статут) допущених під час процедури звільнення.
Крім цього, позивачем у судовому засіданні зазначено, що за час проходження військової служби порушень умов контракту ним на вчинялось, тому причини звільнення позивачу є незрозумілими та необґрунтованими.
Представник Командування Сухопутних військ Збройних Сил України у судове засідання 06 вересня 2012 року не з'явився, письмових заперечень проти позову не подав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У попередньому судовому засіданні 12 липня 2012 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Мотивуючи письмові заперечення проти позову представник Військової частини А 0998 та Військової частини А2452 зазначив, що видаючи наказ від 04 травня 2012 року № 190 в частині звільнення з військової служби у запас за пунктом «и» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем), відповідач діяв на підставі, у порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, як і у ході накладення дисциплінарного стягнення на позивача та його звільнення з військової служби за підпунктом «и» пункту 62 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007.
Представник Військової частини А 0332 у судовому засіданні 06 вересня 2012 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимого просив суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування такої позиції зазначив, що саме такі обставини як систематичне притягнення до дисциплінарної відповідальності, притягнення до матеріальної відповідальності, порушення порядку проходження військової служби (навчання в вищих навчальних закладах без відриву від служби), незадовільний рівень професійних знань, висновок атестації щодо невідповідності займаній посаді, начальника зв'язку - командира взводу штабу артилерійського дивізіону військової частини А0332 старшого лейтенанта ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, про що відповідно був виданий наказ Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) № 190 від 04 травня 2012 року.
Враховуючи неявку представника відповідача-1 та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд розглянув адміністративну справу № 2а-8729/12/2670 в порядку письмового провадження, оскільки частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
24 червня 2007 року ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, копія якого міститься в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 3 умов Контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, контракт укладено строком на 5 років.
В матеріалах справи містяться Витяг з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 04 травня 2012 року № 190, згідно якого старшого лейтенанта ОСОБА_1, начальника зв'язку - командира взводу штабу реактивного артилерійського дивізіону 7 окремої бригадної артилерійської групи 128 окремої механізованої бригади 13 армійського корпусу, звільнено у запас за пунктом «и»частини 6 (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем).
На підставі вищезазначеного наказу, 16 травня 2012 року Командиром військової частини А 0332 винесено наказ № 115, яким старшого лейтенанта ОСОБА_1, начальника зв'язку - командира взводу штабу реактивного артилерійського дивізіону військової частини А0332, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 04 травня 2012 року № 190 з військової служби у запас, за пунктом «и»(у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»від 25 березня 1992 року, з 16 травня 2012 року виключено із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Кременчуцького ОМВК, Полтавської області.
На думку позивача, вищезазначені накази не відповідають вимогам Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі по тексту - Дисциплінарний статут) та Положенню про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, яке затверджене Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (далі по тексту - Положення) , тому звільнення є таким, що проведено з грубим порушенням законодавства про проходження військової служби та публічної служби в цілому.
Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, частиною 3 статті 2 цього ж Закону встановлено, що військова служба за контрактом є одним із видів військової служби.
Як вже зазначалось раніше, позивач перебував на військовій службі за контрактом, відповідно до умов якого (пункт 2) під час проходження військової служби ОСОБА_1 був зобов'язаний проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії Контракту на умовах, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження військової служби; сумлінно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів та начальників, службові обов'язки, добре володіти довіреною технікою (озброєнням), уміло керувати особовим складом.
Зі змісту наказу вбачається, що підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади стало систематичне невиконання умов контракту згідно підпункту «и» пункту 62 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, яким передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з військової служби, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.
За загальним правилом будь-яке звільнення особи (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або спеціальним законом.
Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, рядового, сержантського і старшинського складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов'язку в запасі та особливості проходження військової служби у воєнний час визначено Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27 грудня 2007 року N 1262/2007 (далі по тексту - Положення).
Відповідно до підпункту «и»пункту 62 Положення контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з військової служби: у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.
При цьому, пунктом 7.5. Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 14 жовтня 2008 р. N 772, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2008 р. за N 1323/16014 встановлено, що з військовослужбовцями, які звільняються з військової служби за підставами, передбаченими підпунктами "е" - "ж" пункту 62 Положення та підпунктами "е" - "ж" пункту 63 Положення, бесіди, передбачені пунктом 7.4 цієї Інструкції, не проводяться.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з того, що звільнення за підпунктом "и" пункту 62 Положення можливе при наявності двох або більше дисциплінарних стягнень протягом одного року, що в даному випадку необхідно встановити суду та дослідити.
Статтею 45 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі по тексту - Дисциплінарний статут) передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
При цьому, зазначено порядок накладення дисциплінарних стягнень (статті 83-95), а саме: зазначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
В матеріалах справи міститься копія рапорту ТВО Командира 17 окремої бригадної артилерійської групи від 06 лютого 2012 року щодо підстав звільнення із військової служби позивача, в якому як висновок, запропоновано звільнити старшого лейтенанта ОСОБА_1 у запас за статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.
Зокрема, у вищезазначеному рапорті зазначено, що за час проходження військової служби на посадах офіцерського складу на старшого лейтенанта ОСОБА_1 було накладено 42 дисциплінарних стягнення, із яких на даний час не знято - 29, в тому числі дисциплінарне стягнення - попередження про неповну службову відповідність (наказ командира військової частини А 2452 № 245 від 05 серпня 2009 року, копія якого міститься в матеріалах справи); на момент зарахування в списки особового складу військової частини А0332 за старшим лейтенантом ОСОБА_1 рахувалась непогашена сума збитків, нанесених державі (нестача паливно-мастильних матеріалів), в розмірі 7673 гривень 91 коп. згідно з його розрахунковою книжкою; мав випадки невиходу на службу, що впливає на виконання службових обов'язків; стан фізичної підготовки за 2011 рік оцінено «незадовільно».
За результатами оцінної картки військовослужбовця за 2011 рік (копія міститься в матеріалах справи) старший лейтенант ОСОБА_1 був оцінений на загальну оцінку «незадовільно».
На військовослужбовця була складена атестація, яка була розглянута на засіданні атестаційної комісії 16 грудня 2011 року, про що в матеріалах справи міститься копія Витягу з протоколу засідання комісії № 12 від 16 грудня 2011 року, як висновок в якому зазначено, що займаній посаді ОСОБА_1 не відповідає, доцільно звільнити з військової служби за службовою невідповідністю.
В матеріалах справи міститься копія Аркушу бесіди від 19 квітня 2012 року, яким позивача попереджено про намір не укладати із ним новий контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та зазначено підставі прийняття такого рішення, а саме:
- за результатами щорічного оцінювання за 2011 рік позивач був оцінений як «незадовільно» з висновками та рекомендаціями прямого начальника - «займаній посаді не відповідає»; підлягає розгляду на атестаційній комісії на предмет відповідності займаної посади»;
- 16 грудня 2011 року на засіданні атестаційної комісії військової частини А 0332, після всебічної вивчення матеріалів, атестаційна комісія надала наступний висновок - «займаній посаді ОСОБА_1 не відповідає, доцільно звільнити з військової служби за службовою невідповідністю»;
- за результатами періодичного атестування - Командувачем Сухопутних Військ Збройних Сил України затверджена атестація складена на ОСОБА_1 за період з 2007 року по грудень 2011 року;
- за час проходження військової служби на посадах офіцерського складу на позивача було накладено 42 дисциплінарних стягнення, із яких не знято 29, в тому числі дисциплінарне стягнення - попередження про неповну службову відповідність (наказ командира військової частини А 2452 № 245 від 05 серпня 2009 року);
- за час проходження військової служби на посадах офіцерського складу ОСОБА_1 нанесено збитки державі.
Відповідно до відмітки на аркуші бесіди від 19 квітня 2012 року позивач від підпису відмовився.
Статтею 50 Положення визначено, що для забезпечення правильного добору, розстановки, виховання, вдосконалення підготовки військовослужбовців Служби безпеки України, об'єктивної та принципової оцінки їх професійної підготовки, ділових і моральних якостей, визначення відповідності займаним посадам та перспективи службового використання, створення резерву кандидатів для просування по службі та направлення на навчання проводиться атестування військовослужбовців.
Зокрема, пунктом «а» статті 51 Положення встановлено, що атестування військовослужбовців Служби безпеки України у мирний час проводиться: перед закінченням строку контракту (не пізніш як за 3 місяці), але не менш ніж один раз на 5 років. За рішенням Голови Служби безпеки України атестування всіх військовослужбовців або окремих їх категорій може проводитись і в інші строки;
Також, в матеріалах справи міститься копія Подання на звільнення ОСОБА_1 із одночасним направленням позивача на військовий облік до Кременчуцького ОМВК.
Суд зазначає, що позивачем не надано доказів на спростування накладання на нього за час проходження військової служби на посадах офіцерського складу 42 дисциплінарних стягнення, із яких не знято 29.
При цьому, з матеріалів адміністративної справи та зі змісту позовної заяви вбачається, що як доводи на спростування накладання дисциплінарних стягнень позивач зазначає навмисне його притягнення до дисциплінарних покарань за небажання поводитись як інші особи, що проходили військову службу, що на думку суду є необґрунтованим та не може братись судом до уваги як доказ неправомірності дисциплінарних стягнень накладених на позивача.
Виходячи з наведеного, суд погоджується із посиланням представників відповідачів на відсутність порушень приписів Дисциплінарного статуту під час звільнення позивача.
Суд зазначає, що досліджуючи матеріали адміністративної справи, судом не встановлено порушень порядку виконання дисциплінарних стягнень та порядку звільнення позивача.
Заперечуючи проти позовних вимог, представником Військової частини А 2452 у письмових запереченнях та у судових засіданнях зазначено, що необґрунтованим є посилання позивача на притягнення командирами до матеріальної відповідальності нижчих за званням військовослужбовців, оскільки фактів розкрадання військового майна «командирами» військової частини А2452 та притягнення до підвищеної матеріальної відповідальності «молодих лейтенантів» не виявлено; всі матеріальні стягнення, які накладаються на військовослужбовців заносяться в «книгу грошових стягнень і нарахувань військової частини А2452» згідно наказу Міністра оборони України № 590 від 12 листопада 2010 року «Про затвердження Положення про фінансове господарство військових частин ЗСУ» та № 363 від 21 червня 2007 року «Про затвердження Положення з бухгалтерського обліку у ЗСУ»; згідно книг грошових стягнень військової частини А2452 не вбачається стягнення коштів з лейтенантів; періодично представниками військової прокуратури та Військової служби правопорядку перевіряються відповідність наказів командира військової частини А2452 чинному законодавству, фактів зловживання службовими становищами «вищими командирами»частини не виявлено; вимагання від солдатів строкової служби, військовослужбовців служби за контрактом, прапорщиків, молодших офіцерів грошей та інших матеріальних благ та притягнення їх до матеріальної відповідальності в трьохкратному розмірі, як стверджує позивач, не виявлено (солдати строкової служби після закінчення терміну служби подають заяви, в яких зазначено, що претензій до командування частини не має, жодних заяв від солдат про вимагання від них коштів до військової частини А2452 не надходило).
Крім цього, в обґрунтування правомірності спірних наказів про звільнення, представниками відповідачів зазначено, що за наказом командира військової частини А2452 № 29 від 11 лютого 2010 року по факту неналежного виконання посадовими особами частини службових обов'язків було проведено розслідування відповідно до наказу Міністерства оборони України від 15 березня 2004 року № 82 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України».
Згідно акту документальної ревізії господарської діяльності служби паливо - мастильних матеріалів військової частини А0998 від 29 грудня 2009 року (копія міститься в матеріалах справи) командиром військової частини А2452 було призначено проведення службового розслідування та виданий наказ № 01 від 04 січня 2010 року про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності по факту нестачі в нього паливо - мастильних матеріалів, при цьому, з пояснення ОСОБА_1 від 30 березня 2010 року вбачається, що він був присутній під час роботи комісії КРУ та знав про нестачу ПММ
Слід зазначити, що позивачем такі висновки проведеного службового розслідування не оскаржені ні в судовому ні в адміністративному порядку.
Відповідно до додатку № 5 до наказу командира військової частини А2452 від 25 листопада 2008 року № 284 Про організацію служби військ і бойового навчання у 2009 навчальному році, яким оголошувався список осіб допущених до розпечатування та здачу під охорону паркових приміщень - старший лейтенант ОСОБА_1 був допущений до розпечатування та здачу під охорону сховища № 11 ворота № 3-6 та мав номер печатки № 47 (копія додатку міститься в матеріалах справи).
Відповідно до додатку № 5 до наказу командира військової частини А 2452 від 25 листопада 2009 року № 335 «Про організацію служби військ і бойового навчання у 2010 навчальному році», яким оголошувався список осіб допущених до розпечатування та здачу під охорону паркових приміщень - старший лейтенант ОСОБА_1 допущений до розпечатування та здачу під охорону сховища № 11 ворота № 15-18, як основна особа та має номер печатки № 47.
Зі змісту наказу командира військової частини А 2452 № 1 від 04 січня 2010 року «По факту нестачі матеріальних засобів по службі паливо - мастильних матеріалів та покарання винних» (копія залучена до матеріалів справи) ОСОБА_1 притягнутий до матеріальної відповідальності на суму 9595 грн. 86 коп.
Слід звернути увагу, що вищезазначений наказ був доведений позивачу під підпис 09 лютого 2010 року та не оскаржений, що не спростовано позивачем під час судового засідання.
Відповідно до наказу командира військової частини А 0998 № 455 від 24 червня 2010 року «Про притягнення військовослужбовців в/ч А2452 до матеріальної відповідальності»пункти 2, 3, 4, 5 наказу командира військової частини А2452 №1 від 04 січня 2010 року скасовано та також ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності на суму 9595 грн. 86 коп. (даний наказ до ОСОБА_1 був доведений 24 червня 2010 року та не оскаржений).
В матеріалах справи містяться копії пояснень позивача від 30 березня 2010 року згідно яких вбачається, що позивач своєю печаткою № 47 опечатував сам сховища.
З витягів книг обліку розпечатування паркових приміщень, бойової та іншої техніки, видачі ключів від замків запалювання та люків бойових машин, приміщень та воріт парку вбачається, що ОСОБА_1 опечатував сховища печаткою № 47.
Крім цього, суд критично ставиться до посилань позивача щодо спотворення результатів виконання ним нормативів, які взяті до уваги під час складання атестації, оскільки жодних доказів на підтвердження зазначених посилань суду не надано, натомість, представниками відповідачів надані висновки прямих начальників позивача, які із посиланням на невідповідність займаній посаді, у графі рекомендації запропонували звільнити позивача.
За таких обставин, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про поновлення на посаді з огляду на накладання на нього за час проходження військової служби на посадах офіцерського складу 42 дисциплінарних стягнень, із яких не знято 29.
Також, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Слід зазначити, що правовідносини з військовослужбовцями, які працюють в Службі безпеки України, не регулюються нормами Кодексу законів про працю України, так як спеціальним законом, що регламентує ці правовідносини є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з яким, питання стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не врегульовано.
З цього приводу суд вважає, за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про судоустрій і статус суддів» цей Закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Статтею 2 наведеного Закону закріплено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Принцип верховенства права закріплено у статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Стаття 55 Конституції України закріплює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 6 «Конвенції про захист прав і основних свобод людини» (РИМ, 4.ХІ.1950) - 1, будь - якій особі на території України гарантоване невід'ємне право на справедливий судовий розгляд безстороннім судом справи, під час якої визначаються її права та обов'язки.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
У відповідності до частини 1 статті 2 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1982 № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року» (ратифікована Україною 04.02.1994) (далі по тексту - Конвенція № 158) ця Конвенція поширюється на всі галузі економічної діяльності та на всіх осіб, які працюють за наймом.
Стаття 4 наведеної Конвенції встановлює, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
Згідно з положеннями частини 1 статті 8 Конвенції № 158 працівник, який вважає, що його звільнили необґрунтовано, має право оскаржити це рішення, звернувшись до такого безстороннього органу, як суд, трибунал у трудових питаннях, арбітражний комітет чи до арбітра.
Стаття 10 Конвенції закріплює, якщо органи, зазначені в статті 8 цієї Конвенції, з'ясовують необґрунтованість звільнення, і якщо вони відповідно до національних законодавства й практики не мають повноважень або не вважають за практично можливе відмінити рішення про звільнення та/або дати розпорядження чи запропонувати поновити працівника на колишній роботі, вони наділяються повноваженнями давати розпорядження про виплату відповідної компенсації чи іншої такої допомоги, яку можна вважати за доцільну.
Отже, статтею 19 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про Службу безпеки України» визначено, що кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.
Статтею 20 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про Службу безпеки України» закріплено, зокрема, що умови і порядок виконання своїх обов'язків співробітниками - військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом).
Відповідно до Преамбули Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон № 2011-XII) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Стаття 1-2 Закону № 2011-XII закріплює, те що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
За приписами абзаців 2, 3 частини 2 статті 8 Закону № 2011-XII у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. Посада вважається нижчою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо штатним розписом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад. У разі заподіяння йому таким звільненням (переміщенням) моральної шкоди вона може бути відшкодована за рішенням суду.
У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.
Частиною 2 статті 8 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) (частина 7 статті 9).
Повноваження суду при вирішенні справи регламентовані статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до частини 1, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
В абзаці 2 частини 2 наведеної статті закріплено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи з вищенаведеного, Окружний адміністративний суд України зазначає, що оскільки судом встановлено, що звільнення позивача проведено без порушень чинного законодавства, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді, суд не погоджується із вимогою про стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки така вимога підлягає задоволенню одночасно із поновленням на військовій службі (посаді).
Одночасно із вищезазначеними вимогами, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України Військової частини А0332, Військової частини А2452 щодо невиконання своїх зобов'язань по забезпеченню позивача і його родини житлом і захисті житлових прав; зобов'язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України провести нарахування та здійснити виплату компенсації нанесених збитків, які позивач поніс знімаючи житло з 30 липня 2007 року по 16 травня 2012 року оскільки дані питання пов'язані із проходженням військової публічної служби та мають значення, на думку позивача, при вирішенні питання про поновлення його на посаді.
З цього приводу, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає, що законодавством передбачено порядок забезпечення житлом різних категорій військовослужбовців і військових пенсіонерів з урахуванням стану їх здоров'я втраченого під час служби в Збройних Силах України та заслуг перед Україною.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що ОСОБА_1 під час проходження служби у військовій частині А 2452 у відповідності до пункту 1.3 наказу Міністра оборони України № 577 від 06 жовтня 2006 року (копія наказу долучена до матеріалів справи) був забезпечений житлом, а саме: з 25 липня 2007 року по 15 липня 2010 року проживав в офіцерському гуртожитку АДРЕСА_1.
Статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон № 2011-XII) передбачений обов'язок держави забезпечити військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Житловим кодексом Української РСР (стаття 42) встановлено, що жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених статтею 46, частинами першою і другою статті 54, частиною першою статті 90, частиною шостою статті 101, статтями 102, 110, частиною першою статті 114 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Відповідно до норм Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року (далі - ПКМУ №1081), виданої на виконання вимог статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини. У рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім'ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
Датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік. Військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла (ПКМУ № 1081).
Житлові приміщення надаються тільки військовослужбовцям, які перебувають на обліку, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі по тексту - Закон № 1932-XII) держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у військовій частині А2452 м. Яворів з 26 липня 2007 року, подав рапорт на постановку на чергу на житло 17 червня 2008 року, який зареєстровано в журналі реєстрації вхідних документів за 1827 (копія міститься в матеріалах справи).
Рішенням житлової комісії військової частини А 2452 від 05 серпня 2008 року позивач був зарахований на квартирний облік, про що був складений протокол № 30 (копія долучена до матеріалів справи) у відповідності до п. 3.5 наказу Міністра оборони України № 577 від 06 жовтня 2006 року.
Позивачем у судових засіданнях зазначено, що він неодноразово звертався до відповідачів із заявами та скаргами (деяких із яких додані до матеріалів справи), але отримував негативну відповідь, що на його думку є протиправною та пов'язаною із завзятим ставленням до нього, тому, позивач в даному провадженні просить суд визнати таку бездіяльність протиправною та зобов'язати провести нарахування та здійснити виплату компенсації нанесених збитків, які позивач поніс знімаючи житло з 30 липня 2007 року по 16 травня 2012 року.
Досліджуючи надані позивачем та представниками сторін докази, суд зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що заяви позивача про забезпечення його та родини житлом розглянуті відповідачами у порядку та строки встановлені Законом України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII та Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року (заява подана позивачем 17 червня 2008 року, а рішенням житлової комісії військової частини А 2452 від 05 серпня 2008 року позивач був зарахований на квартирний облік), тому підстав вважати наявність протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень в частині невиконання зобов'язань по забезпеченню житлом позивача відсутні.
Одночасно, позовна вимоги щодо стягнення на користь позивача компенсації нанесених збитків, які позивач поніс знімаючи житло з 30 липня 2007 року по 16 травня 2012 року, на думку суду є необґрунтованою з огляду на постанову Кабінету Міністрів України «Про грошову компенсацію військовослужбовцям за піднайом (найом) житла» від 14 березня 1995 року № 175, якою встановлено військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі відсутності постійного житла, за їх бажанням, та курсантам вищих військових навчальних закладів, які мають сім'ю, за відсутності сімейних гуртожитків грошову компенсацію за піднайом (найом) ними житлового приміщення в розмірі фактичних витрат, але не більше: у містах Києві, Сімферополі, Севастополі, обласних центрах - 5 мінімальних заробітних плат; в інших містах і населених пунктах - 2 мінімальних заробітних плат.
При цьому військовослужбовцям за наявності у них трьох і більше членів сім'ї зазначені розміри збільшуються в 2 рази.
Слід зазначити, що позивач просить суд стягнути на його користь кошти, сплачені за найм житла, натомість жодних доказів на підписання відповідних договорів найма (оренди житла, піднайму житла) між позивачем та Наймодавцем (орендодавцем) не надано суду, одночасно як і не надано доказів проведення відповідних розрахунків, з огляду на що, суд вважає таку вимогу позивача безпідставною та необґрунтованою, і такою що не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України у залишенні звернення позивача від 21 березня 2012 року про обставини його розпорядження у жовтні 2009 року щодо переведення позивача до іншого місця служби в/ч А2452 м. Яворова до в/ч А 0332 м. суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини в частині заявленої позивачем вимоги про залишення звернення без розгляду регулюються Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян», Указом Президента України № 109/2008 від 7 лютого 2008 року «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення та дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюється Законом України «Про звернення громадян»від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі по тексту Закон № 393/96-ВР), який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
З метою забезпечення реалізації та гарантування закріплених Конституцією України права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, права громадян на участь в управлінні державними справами, а також підвищення ефективності роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі зверненнями громадян, ураховуючи необхідність об'єктивного, всебічного і вчасного розгляду звернень громадян відповідно до вимог законодавства України було прийнято Указ Президента України від 07 лютого 2008 року № 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»(далі по тексту - Указ № 109/2008).
Так, відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про звернення громадян» скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно зі статтею 4 Закону № 393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до статті 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Відповідно до статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
На думку позивача бездіяльність відповідача - 1 виявилась у залишенні без розгляду звернення позивача від 21 березня 2012 року.
Суд не погоджується із такими посиланнями позивача, оскільки в матеріалах справи міститься лист Військової частини А 0105 від 17 квітня 2012 року № 116/4/78-РВ:А (аркуш справи № 111, том - 1), в якому зазначено, що звернення позивача до Міністра оборони України від 21 березня 2012 року, командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 21 березня 2012 року та від 24 березня 2012 року, розглянуті в ракетних військах і артилерії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, по суті порушених питань у зверненні від 21 березня 2012 року до командувача Сухопутних військ Збройних Сил України позивачу надано відповідь.
Слід зазначити, що оскільки позивачем в даному провадженні оскаржується бездіяльність відповідача -1, яка на його думку виявилась у ненаданні відповіді на його звернення від 21 березня 2012 року, суд не вбачає підстав для дослідження змісту відповіді на предмет її належності та обґрунтованості з приводу поставлених позивачем питань, а лише зазначає, що відповідачем надано відповідь на звернення позивача у строки та порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян», тому позовна вимога щодо визнання бездіяльності Командування Сухопутних військ Збройних Сил України у залишенні звернення позивача від 21 березня 2012 року про обставини його розпорядження у жовтні 2009 року щодо переведення позивача до іншого місця служби в/ч А2452 м. Яворова до в/ч А 0332 м. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, перевіривши оскаржувані позивачем накази про звільнення на дотримання вимог вищезазначених нормативних актів, обґрунтованість позовних вимог щодо проходження публічної служби, суд вважає адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачами доведено правомірність та обґрунтованість дій та рішень, тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Шарпакова