ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.08.2012 р. Справа №18/1248/12
за позовом Приватного підприємства "Агроспецпроект", пров. Жуковського, 17/25, м. Київ 03022
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Текс", вул. Воїнів-інтернаціоналістів б. 11, кв. 24, м. Кременчук, 39622
про стягнення 347 946,97 грн.
Суддя Сірош Д.М.
Представники:
від позивача: Гричина В.В., дов. №167 від 16.07.2012р.
від відповідача: Наріжний І.Б., дор. № 3 від 29.08.2012р.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.
Суть спору: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача. 205 007,76 грн. основного боргу по Дистриб'юторському договору №156-Д, 16 500,90 грн. пені, 78 639,14 грн. штрафу, 34 250,93 грн. інфляційних та 13 548,23 грн. - 3% річних за неналежне виконання умов договору.
Представник позивача у засіданні позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву визнає позов частково в сумі основного боргу в розмірі 205 007,76 грн. Проти стягнення штрафу, пені, інфляційних та річних заперечує, посилаючись на те, що вказані санкції не виставлялися в претензії, надісланій на адресу ТОВ „Текс". Також, вказує, що стягнення річних та інфляційних не передбачено Дистриб"юторським договором, тому їх нарахування є незаконним та безпідставним.
Крім того, просить суд врахувати тяжке фінансове становище ТОВ "Текс".
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
Між Приватним підприємством "Агроспецпроект" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕКС" 15 жовтня 2004 р. було укладеного Дистриб'юторський договір 156-Д.
Відповідно до п. п. 2.1., 2.2. Договору Фірма (Позивач) на умовах, визначених даним Договором, постачає товар Дистриб'ютору (Відповідачу), а Дистриб'ютор здійснює його пряму дистрибуцію за цінами, вказаними у прайс-листах Фірми, а також здійснює своєчасну оплату отриманого від Фірми товару. Товар постачається партіями. Право власності на партію Товару переходить від Фірми до Дистриб'ютора в момент передачі йому партії Товару від Фірми. Ризик випадкової загибелі або зіпсуття Товару переходить до Дистриб'ютора в момент передачі йому Товару.
Як вбачається з матеріалів справи на виконання зобов'язань за Договором у період з 05.05.2009 р. по 28.11.2011 p., Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 2 891 440,80 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними та накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей: 01АЛ056081 від 05.05.09 р., 01АЛ056217 від 28.07.09 р., 01АЛ056355 від 22.09.09 р., 01АЛ942082 від 30.10.09 р., 01АЛ942271 від 09.12.09 р., 01АЛ942360 від 25.12.09 р., 01АЛ545480 від 25.03.10 р., 01АЛ545577 від 16.04.10 р., ЗФ-0000166 від 19.07.10 р. , ЗФ-0000292 від 18.08.10 р., ЗФ-0000363 від 14.09.10 р., ЗФ-0000516 від 28.10.10 р., ЗФ-0000851 від 28.12.10 р., ЗФ-0000037 від 24.01.11 р., ЗФ-0000302 від 31.03.11 р., ЗФ-0000554 від 29.06.11 р., ЗФ-0000726 від 31.08.11 р., ЗФ-0001036 від 28.11.11 р., а також товарно-транспортними накладними довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та рахунками-фактурами (копії в матеріалах справи а. с. 30 - 101).
Згідно із п. 4.2. Договору оплата за кожну отриману партію товару здійснюється Відповідачем у безготівковій формі протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару.
В порушення умов Договору Відповідачем було здійснено оплату отриманого товару лише на суму 2 626 101,08 грн.
14.02.2012 р. Відповідачу Позивачем було направлено Претензію вих. №43 із вимогою про повернення коштів у розмірі 265 338,72 грн., яка разом із необхідними додатками була отримана Відповідачем 13.03.2012 р. (докази направлення та отримання вказаної претензії в матеріалах справи а.с. 149-152).
Як зазначає позивач, відповідач вимоги Претензії вих. № 43 від 14.02.2012 р. проігнорував, заборгованість не сплатив, а 28.02.2012 р. лише повернув частину поставленого товару Позивачу на суму 60 330,96 грн., що за домовленістю сторін мало наслідком зменшення заборгованості Відповідача по оплаті поставленого товару на відповідну суму.
Таким чином, непогашена дебіторська заборгованість Відповідача, яку просить стягнути позивач складає 205 007 (двісті п'ять тисяч сім) гривень 76 коп.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Враховуючи правову природу укладеного договору, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як досліджено судом, позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів чинного законодавства, зокрема, ст. 692 Цивільного кодексу України, не оплатив отриманий товар у встановлені у договорі строки.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 205 007,76 грн. обґрунтовані, підтверджені документально, відповідачем не оспорені, тому в цій частині підлягають задоволенню.
У позовній заяві позивач також заявляє вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 16 500,90 грн. та штрафу за порушення строків оплати поставленого товару в сумі 78 639,14 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Штрафними санкціями у ньому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 6.3. Договору уразі затримки оплати за товар, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення. У разі прострочення платежу більше, ніж на 20 (двадцять) календарних днів Відповідач, окрім пені, сплачує Позивачу також: штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу.
При цьому, стягуючи одночасно суму пені і штрафу, суд виходить з наступного:
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (вказаної правової позиції дотримується Верховний суд України в Постановах №06/5026/1052/2011 від 27.04.2012 р., № 20/246-08 від 09.04.2012 р.).
З огляду на викладене та враховуючи факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленого товару суд задовольняє позов в частині стягнення пені в сумі 16 500,90 грн. та штрафу в сумі 78 639,14 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
З огляду на вищевикладене суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 13 548,23 грн. та 34 250,93 грн. інфляційних.
Заперечення відповідача щодо стягнення пені, штрафу, інфляційних та річних судом відхиляються, оскільки їх нарахування передбачено чинним законодавством України, а тяжкий фінансовий стан підприємства не є підставою для відмови у їх стягненні.
Зокрема, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Так, сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, справляння яких передбачено законодавством України, сплата орендної плати, виплата заробітної плати найманим працівникам, кон'юнктура ринку будівельних матеріалів тощо, жодним чином не впливає на виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за Дистриб'юторським договором.
На підставі вищевикладеного суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Текс", вул. Воїнів-інтернаціоналістів б. 11, кв. 24, м. Кременчук, 39622 (код ЄДРПОУ 30205022) на користь Приватного підприємства "Агроспецпроект", пров. Жуковського, 17/25, м. Київ 03022 (код ЄДРПОУ 31352489; п/р 26001005056 у Київській регіональній дирекції "Райффайзен Банк Аваль", МФО 322904) - 205007,76 грн. основного боргу, 16500,90 грн. пені, 78639,14 грн. штрафу, 34250,93 грн. інфляційних, 13548,23 - 3% річних, 6958,94 грн. судового збору.
Видати наказ після набранням цим рішенням законної сили.
Суддя Сірош Д.М.
Повне рішення складено: 03.09.2012 р.