ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м.Вінниця
20 вересня 2012 р. о 14:06 год. Справа № 2а/0270/4068/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Свентуха Віталія Михайловича,
за участю:
секретаря судового засідання: Олексієнко Юлії Володимирівни
позивача: Качановецький П.П. - представник за довіреністю;
відповідача: ОСОБА_2;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Державної міграційної служби України
до: громадянина Узбекистану ОСОБА_2
про: примусове видворення іноземця з України
ВСТАНОВИВ :
В серпні 2012 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з адміністративним позовом про примусове видворення за межі України громадянина Узбекистану ОСОБА_2.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що у громадянина Узбекистану ОСОБА_2 відсутня приймаюча сторона на території України, Постійного місця проживання, дозволу на працевлаштування, законних джерел доходу - не має, підстав для тимчасового проживання у відповідача виявлено не було. Та, незважаючи на прийняте начальником управління ДМС України у Вінницькій області рішення про примусове повернення, відповідач добровільно не виїхав з території України.
Ухвалою суду від 20.09.2012р. замінено первинного позивача - управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області належним - Державною міграційною службою України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в адміністративному позові.
Відповідач в судовому засіданні частково погодився із заявленими позовними вимогами, а саме, просив не повертати його в країну походження до листопада 2012 року.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до статті 1 якого іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України, є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов'язками, як і громадяни України.
Зокрема, згідно із статтею 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Азербайджанської Республіки про безвізові поїздки громадян» від 24 жовтня 2002 року № 1565, між Україною та Азербайджанською Республікою встановлюється безвізовий порядком в'їзду.
Згідно Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затвердженого КМУ від 15.02.2012 року № 150 (далі - Порядок) зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами.
В пункті 8 Порядку зазначено, що заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання.
Як встановлено в ході судового розгляду справи, громадянин Узбекистану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув на територію України 14.05.2012р. через КПП "Сімферополь" з метою тимчасових заробітків.
З метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, на підставі статті 24 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", рішенням начальника УДМС України у Вінницькій області від 25.05.2012р. відповідачу було скорочено строк тимчасового перебування в Україні. Відповідно до вказаного рішення відповідача було зобов'язано покинути територію України до 30.05.2012р.. Однак, до визначеного терміну відповідач з України не виїхав, рішення про скорочення строку тимчасового перебування в Україні від 25.05.2012р. не оскаржив у встановленому законодавством України порядку.
Згідно із ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
22.06.2012р. начальником УДМС України у Вінницькій області прийнято рішення про примусове повернення в країну походження громадянина Узбекистану ОСОБА_2 з забороною подальшого в'їзду на територію України терміном на 3 роки до 22.06.2015р.
З даним рішенням відповідача ознайомлено 22.06.2012р., що підтверджується розпискою, його відповідним записом та особистим підписом на даній розписці.
Вказаним рішенням відповідача зобов'язано покинути територію України, однак, відповідач добровільно за межі території України не виїхав, рішення про примусове повернення в країну походження в судовому порядку не оскаржив.
Слід зазначити, що відповідач по закінченню терміну перебування на території України до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання із заявою про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України не звертався.
Пленум Вищого адміністративного суду України у п. 26 Постанови "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" від 16.03.2012 року, роз'яснив, що іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворенні за межі України з підстав та в порядку, що визначені статтею 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", статтею 13 Закону України "Про імміграцію".
Частиною 1 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року № 3773-VI встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Як свідчать матеріали справи, рішення начальника УДМС України у Вінницькій області про примусове повернення у країну походження від 22.06.2012 р. відповідачем отримано 22.06.2012 р., попри це, станом на момент розгляду справи не виконане, що свідчить про наявність підстав для примусового видворення. Окрім того, суд бере до уваги, що передбачені ст.31 Закон № 3773-VI перешкоди для прийняття рішення про примусове повернення у країну походження відсутні, що встановлено у судовому засіданні із пояснення відповідача.
Оцінюючи часткове визнання позову відповідачем, суд виходить з наступного.
Статтею 136 КАС України передбачено, що відповідач може визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи. Судове рішення у зв'язку з визнанням адміністративного позову ухвалюється за правилами, встановленими статтею 112 КАС України.
Відповідно до ст. 112 КАС України відповідач може визнати адміністративний позов повністю або частково. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Таким чином, зважаючи на відсутність приймаючої сторони, джерел доходу, законних підстав для перебування на території України, переконавшись у наявності законних підстав часткового визнання адміністративного позову відповідачем (ст. 136 КАС України), суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, а отже підлягають задоволенню.
За наявності діючих рішень управління ДМС України у Вінницькій області, враховуючи визначену законодавством обов'язковість їх виконання, суд вважає, що перебування відповідача на території України до листопада 2012 року не узгоджуватиметься із положеннями Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Що стосується вимоги позивача про допуск до негайного виконання постанови суду, то вона не підлягає задоволенню, оскільки, згідно зі з ч. 4 ст. 183-5 КАС України, підлягають негайному виконанню судові рішення у частині затримання іноземців та осіб без громадянства.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 183-5, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Примусово видворити з території України громадянина Узбекистану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Чоркесар Папського району Наманганської області, Узбекистан в країну походження.
Відповідно до ст. 183-5 КАС України, судові рішення у визначених адміністративних справах можуть бути оскаржені в апеляційному порядку в п'ятиденний строк з дня їх проголошення. Відповідно до ч. 7 ст. 183-5 КАС України, судові рішення у визначених цією статтею адміністративних справах набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі їх оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя Свентух Віталій Михайлович