ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2012 р. Справа № 117935/12

Львівський апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Дяковича В.П., Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку скороченого провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.11.2011 року по справі № 2-а-6906/11 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02.08.2011 року звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати дії відповідача протиправними, зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період 01.01.2011 року і до дати набрання сили постановою суду та продовжувати виплати в повному обсязі.

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.11.2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 02.02.2011 року по 23.07.2011 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанову суду звернено до негайного виконання.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених законами України, якими було затверджено Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах передбачених на це видатків, а також на те, що законодавством не визначено з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни.

Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 1832 КАС України, колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову - змінити з наступних підстав.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни, що заявлені в межах шестимісячного строку позовної давності встановленого ст. 99 КАС України, за період з 02.02.2011 року по 23.07.2011 року підлягають задоволенню так як Законом України «Про Державний бюджет на 2011 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не було зупинено чи змінено. Відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2011 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Тому відповідач у 2011 році до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 року № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка була прийнята на виконання вимог Закону України № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» повинен був діяти відповідно до вимог діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, окрім цього це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Крім того, згідно із чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії.

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Однак, суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в позові в частині позовних вимог за період з 01.01.2011 року по 01.02.2011 року, оскільки вказані вимоги заявлені позивачем з пропуском шестимісячного строку позовної давності, встановленого ст. 99 КАС України, а обставини, якими вона обґрунтовувала поважність причин пропуску строку звернення до суду не є поважними, в зв'язку з чим суд першої інстанції, встановивши вказані обставини, відповідно до ст. 100 КАС України повинен був залишити їх без розгляду.

Також суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обов'язку відповідача виконати постанову негайно, оскільки звертаючи до негайного виконання постанови щодо присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, які були прийняті в порядку скороченого провадження, суд повинен був застосовувати положення п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для даної категорії справ, відповідно до якого постанови суду про присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів підлягають негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті, однак допустив помилкове застосування норм процесуального права, що відповідно до п. 1 ст. 201 КАС України є підставою для зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись ст. ст.160, 183-2, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 254, 256 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.11.2011 року по справі № 2-а-6906/11 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії - змінити, виклавши четвертий та п'ятий абзаци резолютивної частини постанови в наступній редакції:

«Позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 року по 01.02.2011 року залишити без розгляду.

Звернути постанову до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць».

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.