ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.06.2006р. | м.Київ | № 11/168-А |
За позовом | Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва |
до | 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Енерго-Центр-Н”, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесел” |
про | визнання угоди недійсною та стягнення 90.026.379,00 грн. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання Зайченко А.С.
Представники
від позивача від відповідача-1: | Пасєчко З.В. (дов. від 10.01.2006 № 33/9/10-107); Шевченко Т.М. (дов. від 30.05.2006); |
від відповідача-2: | Шевченко Т.М. (дов. від 30.05.2006). |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19.06.2006 о 15 год. 10 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 23.06.2006 на 16 год. 00 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним з підстав, передбачених ст. 207 ГК України, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Енерго-Центр-Н” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Телесел” договору № 27/08/04 від 27.08.2004. Позивач також просить стягнути з ТОВ „Енерго-Центр-Н” в доход держави все одержане ним за спірним договором, а саме: 90.026.379,00 грн.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Пунктом 11 частини 1 статті 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” встановлено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.
Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
На думку позивача, умисел відповідача-1 на укладання угоди, з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, підтверджується тим, що відповідач-1 за результатами виконання спірного договору відображав недостовірну інформацію в бухгалтерському обліку та податковій звітності, подаючи неправдиві дані про об’єкти оподаткування до податкового органу, оскільки господарська операція, на підставі якої формувались податкові зобов’язання за відповідні звітні періоди, є “безтоварною”.
Відповідачі у відзивах на позовну заяву та їх представник в судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що позивачем документально не доведено наявності у діях відповідачів умислу щодо настання наслідків, завідомо суперечних інтересам держави, при укладенні та виконанні саме спірного договору. Також відповідачі зазначають, що вони своєчасно і в повному обсязі виконали умови спірного договору, за результатами його виконання задекларували (сплатили) передбаченні законодавством податки.
Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідачем-1 - Товариством з обмеженою відповідальністю „Енерго-Центр-Н” 07.04.2004 було укладено договір оренди складського приміщення без права викупу № 071/04/04 та договір відповідального зберігання № 072/04/04 від 07.04.04 з Товариством з обмеженою відповідальністю „Видавничий дім „Переяслав".
Відповідно до актів прийому передачі майна на відповідальне зберігання
№№ 012, 013, 022, 023 до Договору відповідального зберігання № 072/04/04 ТОВ „Енерго-Центр-Н” передало на зберігання, а ТОВ „Видавничий дім „Переяслав" прийняло на відповідальне зберігання заготовки виробу „Форпост-1" та типографську продукцію в загальній кількості 789.444 шт. заготовок виробу „Форпост-1" та 789.444 шт. поліграфічної продукції.
Як свідчать матеріали справи, ТОВ "Енерго-Центр-Н" із заготовок та поліграфічної продукції було виготовлено виріб „Форпост-1".
Між ТОВ "Енерго-Центр-Н" (продавець) та відповідачем-2 –Товариством з обмеженою відповідальністю „Телесел” (покупець) 27.08.2004 було укладено договір купівлі-продажу № 27/08/04, який є предметом спору.
Згідно з вказаним договором ТОВ "Енерго-Центр-Н" зобов’язалось передати у власність ТОВ "Телесел" товар (відповідно до специфікації товару № 1 від 27.08.2004 - пристрій коригуючий "Форпост-1" ТУ У 32.1-20589555-001-2003, 142 300 шт., на суму 75.021.983,00 грн. втому числі ПДВ –15.004.396,60 грн.).
Відповідно до акта прийому-передачі товару № 01 від 31.08.2004 до специфікації товару № 01 від 27.08.2004 ТОВ "Енерго-Центр-Н" передало, а ТОВ "Телесел" прийняло пристрій коригуючий "Форпост-1" відповідно до специфікації товару № 1 від 27.08.2004. Товар передано за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Шкільна, 45, склад ТОВ "Енерго-Центр-Н".
31.08.2004 між відповідачами було укладено додаткову угоду, відповідно до якої продавець взяв на себе зобов'язання взяти товар на відповідальне зберігання без оплати на 120 днів.
Відповідно до специфікації № 2 від 30.08.2004 до Договору купівлі-продажу № 27/08/04 було врегульовано номенклатуру, асортимент, кількість, якість та ціну товару. Товаром зазначено пристрій коригуючий "Форпост-1" ТУ У 32.1-20589555-001-2003 в кількості 142.300 шт. на загальну суму 75.021.983,00 грн. без ПДВ; ПДВ – 15.004.396,60 грн.
Згідно з актом прийому-передачі товару № 02 від 31.08.2004 до специфікації товару № 02 від 27.08.2004 ТОВ "Енерго-Центр-Н" передало, а ТОВ "Телесел" прийняло пристрій коригуючий "Форпост-1" відповідно до специфікації товару № 1 від 27.08.2004 року. Товар передано за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Шкільна, 45, склад ТОВ „Енерго-Центр-Н". Товар повністю відповідав якості та комплектності.
13.12.2004 між відповідачами було укладено додаткову угоду, відповідно до якої в зв'язку з порушенням Покупцем п. 6.1. договору Покупець зобов'язався повернути товар пристрій коригуючий "Форпост-1" в кількості 142.300 шт., загальна вартість якого складає 90.026.379,60 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 15.004.396,60 грн. Вказаний товар було передано відповідно до акта № 2 прийому-передачі в порядку повернення від 15.12.2004 та видаткової накладної № ВП-0000001 від 15.12.2004..
Щодо решти товару відповідачем-2 було укладено договір комісії № 20/08/03 з ТОВ „Атлантіс-М”. Згідно з договором комісії від 30.08.2004 № 20/08/03 позивач доручив ТОВ „Атлантіс-М” реалізувати придбаний у ТОВ „Енерго-Центр-Н” товар за межі митної території України відповідно до Специфікації № 01 від 30.08.2004 в кількості 142.300 шт. на загальну суму 75.034.790.00 грн.
Як підтверджено матеріалами справи, ТОВ „Атлантіс-М” згідно з зовнішньоекономічним контрактом № С18 від 21.09.2004 реалізувало зазначений товар компанії фірмі "U.S. Workforce association LLC" (штат Вермонт, США) на загальну суму 14,158,850.00 доларів США.
Продаж товару підтверджується долученими до матеріалів справи належним чином оформленими первинними документами: зовнішньоекономічним контрактом, вантажною митною декларацію з відміткою митного органу, затвердженою гербовою печаткою, про повне вивезення товару за межі митної території України, сертифікатом відповідності, платіжними дорученнями тощо.
Згідно зі ст. 8 Митного кодексу України регулювання митною справою здійснюють найвищі органи державної влади та управління.
Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи є Державний митний комітет, який приймає нормативні акти відповідно до Митного кодексу України та інших законів України. Забороняється регулювання митної справи прямо не передбаченими у законодавстві України актами і діями державних та недержавних органів.
Відповідно до ст. 9 Митного кодексу безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України, які здійснюють у т.ч.: контроль за додержанням законодавства про митну справу, вдосконалення митного контролю і оформлення товарів при переміщенні через митний кордон України, боротьбу з контрабандою та порушенням митних правил.
Згідно зі ст.ст. 22, 23, 24, 37, 38, 50, 85 Митного Кодексу України митний контроль здійснюється службовими особами митниці шляхом перевірки документів, необхідних для такого контролю, митного огляду, обліку предметів, що переміщуються через митний кордон. Під час вивезення за межі митної території України товари перебувають під митним контролем. Митний контроль починається з моменту ввезення товарів в зону митного контролю і подання необхідних документів на такі товарів, до моменту вивезення товарів за межі митної території України, тобто до митного оформлення товарів. Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Митне оформлення здійснюється службовими особами митниці. Операції, що входять до митного оформлення, і порядок їх здійснення визначається Державним митним комітетом України. Митне оформлення здійснюється в місцях розташування митниць, а також може здійснюватись в зонах митного контролю. Переміщення (ввезення або вивезення з митної території) через митний кордон України товарів здійснюється в місцях розташування митниць.
Розділом 8 Митного Кодексу України регулюється виникнення факту порушення митних правил, провадження у справах про порушення митних правил та встановлює відповідальність за такі порушення, у т.ч. ст. 109 встановлює відповідальність за недоставлення в митний орган України предметів та документів.
Законом України “Про митну справу в Україні” (далі - Закон) визначено правові основи організації митної справи в Україні.
Згідно зі ст. ст. 1, 4 Закону митна справа включає в себе встановлення порядку та організацію переміщення через митний кордон України товарів і предметів, обкладення митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні.
Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу.
Відповідно до ст. ст. 6, 8 Закону до компетенції митних органів України належить контроль за митним оформленням та оподаткуванням товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, боротьба з контрабандою та іншими порушеннями митних правил. Товари та інші предмети переміщуються через митний кордон України під митним контролем. Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню.
Відповідно до Положенням “Про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення”, затвердженого наказом Державної митної служби України №771 від 08.12.1998, зареєстрованим в Мін’юсті України 22.01.1999 за № 42/3335, (далі –Положення № 771) розробленого з метою встановлення надійного контролю за переміщенням товарів та інших предметів між митницями України, контроль за доставкою товарів в митницю призначення здійснює митниця призначення цих товарів (п. 1.9 Положення).
Згідно з п.1.10 Положення № 771 у разі виявлення фактів недоставки вантажу в митницю призначення справу про порушення митних правил заводить митниця, якій було надане відповідне зобов’язання.
Відповідно до п. 3.1 Положення № 771 для здійснення контролю за доставкою вантажів, що вивозяться з митної території України (напрямок переміщення експортний кордон) та переміщуються з метою експорту використовується вантажна митна декларація. Згідно розділу 3 Положення митниця відправлення протягом чотирьох годин після завершення митного оформлення експорту товарів передає інформацію за ВМД до центральної бази в БД ІАМУ засобами електронного зв’язку. При надходженні вантажу до прикордонної митниці призначення зазначена митниця робить оперативний запит до БД ІАМУ, щодо експортної ВМД та перевіряє відповідність вантажу відомостям, зазначеним у ВМД. Після надходження вантажу в митницю призначення він береться під контроль цієї митниці. Одразу після здійснення пропуску експортного вантажу за межі митної території України інспектор митниці для зняття цього експортного відправлення з контролю передає в оперативному режимі до БД ІАМУ інформацію про пропуск вантажу, у т.ч. дату і час перетину митного кордону.
У разі виявлення порушення митних правил справа про таке порушення заводиться відповідно до п.1.10 Положення (п. 3.15).
Позивач не подав суду доказів про виявлення факту порушення митних правил ТОВ „Телесел” або ТОВ „Атлантіс-М”, що діяв за договором комісії при експорті товару –пристрою «Форпост-1».
Відповідно до типової технології митного контролю та митного оформлення товарів та інших предметів, затвердженої наказом ДМСУ від 30.12.1998 №828 (зареєстрована в Мінюсті України №32/3325 від 21.01.1999) митне оформлення - сукупність дій, пов’язаних з пропуском в України чи за її межі товарів, переміщуваних через митний кордон. Митне оформлення здійснюється у 4 етапи. Четвертий етап закінчується повним оформленням ВМД. ВМД вважається оформленою в разі наявності на всіх її аркушах номерної печатки інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару.
Відповідно до ст.ст. 2, 6, 8 “Положення про вантажну митну декларацію”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №574 від 09.06.1997, вантажна митна декларація –заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби і мету їх переміщення через митний кордон України, … а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів. ВМД застосовується під час декларування суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів та інших предметів, що перевозяться через митний кордон України. У разі прийняття ВМД для оформлення їй присвоюється реєстраційний номер та проводиться реєстрація в журналі обліку ВМД. ВМД вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах особистої номерної печатки інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару.
Надана до справи вантажна митна декларація від 25.09.2004 № 100120000/4/742119 на підтвердження вивезення (експорту) товару (пристрій коригуючий "Форпост-1" ТУ У 32.1-20589555-001-2003, 142.300 шт. фактурною вартістю 75.157.107,57 грн.) має особисту номерну печатку інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару, визначає країну призначення, найменування митного органу, в зоні якого розташовано пункт пропуску на митному кордоні (Київська регіональна митниця), містить напис Київської регіональної митниці, засвідчений підписом відповідальної особи та гербовою печаткою митниці, наступного змісту: «Задекларовані в цій ВМД товари вивезені за межі митної території України в повному обсязі: 01.10.2004», що повністю відповідає Постанові Кабінету Міністрів України від 01.03.2002 № 243 «Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції».
Отже, митна вантажна декларація від 25.09.2004 № 100120000/4/742119 оформлена належним чином, підтверджує виконання умов договорів та факт перетину товаром митного кордону, що засвідчено уповноваженим державним органом.
При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт непереміщення товару через кордон, а такий висновок ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, як і твердження про безтоварність всіх господарських операцій з придбання і подальшого продажу товару відповідачами, є лише припущенням, яке спростовується матеріалами справи.
Крім того на запит до Київської регіональної митниці щодо вивезення товару експортованого ТОВ "Телесел" було отримано відповідь (лист № 35/1.4-32/3596 від 07.04.2006), що товар в повному обсязі вивезено за межі митної території України.
До справи позивачем не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження ”безтоварності” здійсненої ТОВ „Телесел” господарської операції. Позивачем не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених ТОВ „Телесел” господарських операцій.
Розглядаючи спір по суті, суд також встановив, що оригінали вищевказаних вказаних первинних документів, яким оформленні зазначені господарські операції, вилучались відповідно до протоколів виїмки в рамках розслідування кримінальної справи № 79-00107.
Постановою старшого прокурора Н. Носової від 19.12.2005 вказану кримінальну справу закрито за відсутністю складу злочину та встановлено, що зазначенні в ній підприємства, в тому числі ТОВ "Телесел", спрямували на експорт коригуючий пристрій "Форпост-1", який був вироблений на території України та в подальшому фактично переміщений за межі митної території України.
Належним чином засвідченні копії всіх вищевказаних документів долучено до матеріалів справи. Первинні документи за спірною угодою підписанні уповноваженими на те особами, що підтверджується установчими та реєстраційними документами відповідачів та не заперечується позивачем.
За змістом ст. 207 ГК України недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.
При цьому суд відзначає, що сторонами не заперечуються той факт, що спірна угода укладена в межах господарської компетенції відповідачів.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови № 3 від 28.04.1978 (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», роз’яснив, що до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Позивач, стверджуючи про наявність в діях відповідача-1 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, вважає, що підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1 є те, що за результатами виконання спірного договору ТОВ „Енерго-Центр-Н” відображало недостовірну інформацію в бухгалтерському обліку та податковій звітності, подаючи неправдиві дані про об’єкти оподаткування до податкового органу, оскільки господарська операція, на підставі якої формувались податкові зобов’язання за відповідні звітні періоди, є “безтоварною”.
Відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1991 № 509-ХП зі змінами і доповненнями на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладені функції здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) та забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами (ч. 1, ч. 6 ст. 10).
Згідно з п. 1.12 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-111 зі змінами і доповненнями контролюючий орган - державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3 цього пункту є органи державної податкової служби.
Підпунктом 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:
а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;
б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;
в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.
г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.
У відповідності до пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги, які є письмовою вимогою податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п. 1.10 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").
Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.
В матеріалах справи відсутні допустимі докази наявності у відповідача-1 податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору. До справи не надано рішень податкового органу про донарахування відповідачу-1 податкових зобов’язань, податкових повідомлень та вимог, які б підтвердили наявність податкового борг у відповідача-1, в т.ч. внаслідок виконання спірного договору.
За таких обставин позивачем не доведено, що за результатом виконання спірного договору у відповідача-1 наявний податковий борг, в зв’язку з чим твердження позивача про завдання державі збитків у вигляді несплачених податків є недоведеним. Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
Суд також не приймає посилань позивача на визначення податкових зобов’язань за спірною угодою ТОВ «Телесел»з огляду на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною. При цьому суд відзначає, що мотивування визначення вказаних зобов’язань ТОВ «Телесел», викладене в акті перевірки цього Товариства від 25.01.2005 (копія –у справі) фактично повністю збігається аргументацією позовних вимог в даній справі, але, як зазначено вище, повністю спростовується наданими відповідачами доказами.
Отже, твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на припущеннях та недоведених обставинах.
Сама по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.
Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно зі ст.ст. 207, 208 ГК України, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою.
Для даної норми закону характерними є такі ознаки:
а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;
б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;
в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб’єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів або з іншою протиправною метою.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Оскільки суб’єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів як осіб, щодо наявності у яких протиправного умислу стверджує позивач, встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Також суд відзначає, що позивачем не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів, незаконне заволодіння державними коштами тощо) осіб, які діяли від імені відповідачів при укладенні спірного договору.
Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” 16.07.99 №996-XIV також передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Долучені до матеріалів справи первинні документи, якими оформлено укладення та виконання спірного договору, повністю відповідають вимогам законодавства та підтверджують фактичне виконання договору.
Відповідно до ч. 2 п. 7.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 „Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В позові відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –23.06.2006