КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9310/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шарпакова В.В.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"11" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі Воронець Н.В.

розглянувши в судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду міста Києва, третя особа Державна казначейська служба України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної казначейської служби України в якому з урахуванням поданих 25.04.2012 року уточнення позовних вимог (а.с.49-51), просить суд:

- визнати неправомірними дії Державної судової адміністрації України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_3 заробітної плати та довічного грошового утримання за період з 01 січня по 28 вересня 2011 року, а також у нарахуванні та виплаті довічного грошового утримання за період з 01 по 31 грудня 2010 року;

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 довічне грошове утримання за період з 01 по 31 грудня 2010 року в сумі 8432, 52 грн.;

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_3 заробітної плати та довічного грошового утримання за період з 01 січня по 28 вересня 2011 року у відповідності до вимог діючого на цей час законодавства, зокрема вимог пунктом 1 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» про те, що суддівська винагорода з 01 січня 2011 року за повний місяць не може бути меншою, ніж його середньомісячний дохід за попередні 12 місяців;

- на підставі частини 1 пункту 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити негайну виплату заробітної плати та довічного грошового утримання за 2011 рік ОСОБА_3 в межах суми стягнення за один місяць.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 липня 2012 року позовні вимоги задоволено частково:

- зобов'язано Державну судову адміністрацію України перерахувати на відповідні розрахункові рахунки Апеляційного суду міста Києва для виплати ОСОБА_3 заробітної плати за період з 01 січня по 28 вересня 2011 року у відповідності до вимог діючого на цей час законодавства, зокрема вимог пункту 1 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» про те, що суддівська винагорода з 01 січня 2011 року за повний місяць не може бути меншою, ніж його середньомісячний дохід за попередні 12 місяців.

- стягнуто на користь ОСОБА_3 щомісячне грошове утримання у розмірі 8432,52 грн. за відомчою і програмною класифікаціями видатків та кредитування державного бюджету «Виконання рішень судів на користь суддів»за кодом 0501150 через Державну судову адміністрацію України, передбачену в Державному бюджеті України на 2012 рік.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду, Державна судова адміністрація України подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду від 20 липня 2012 року та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 липня 2012 року без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як вбачається з матеріалів справи наказом Міністра оборони України № 1285 від 10 листопада 2010 року суддю Військового апеляційного суду Центрального регіону полковника юстиції ОСОБА_3 звільнено з військової служби у запас за пунктом «б»частини сьомої (за станом здоров'я) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу.

З 23 листопада 2010 року ОСОБА_3 виключено із списків особового складу військовослужбовців Військового апеляційного суду Центрального регіону та знято з усіх видів забезпечення військовослужбовців та направлено для зарахування на військовий облік до Солом'янського районного у місті Києві військового комісаріату (копія наказу Військового апеляційного суду Центрального регіону від 22 листопада 2010 року № 76к) (а.с.7).

Відповідно до наказу Військового апеляційного суду Центрального регіону від 22 листопада 2010 року № 76к, станом на 23 листопада 2010 року позивачу встановлено вислугу років:

- календарну - 32 роки 01 місяць 04 дні;

- пільгову - 34 роки 09 місяців 10 днів.

Позивач зазначає, що починаючи з 23 листопада 2010 року втратив статус військовослужбовця, але залишився суддею Військового апеляційного суду Центрального регіону, оскільки з цієї посади його не звільнено, але, незважаючи на своєчасне подання до Вищої кваліфікаційної комісії суддів необхідних документів, позивач не переведений на відповідну посаду судді до іншого суду.

ОСОБА_3 16.05.2011 року звернувся до Державної судової адміністрації України із проханням вжити заходів щодо погашення заборгованості по заробітній платі (а.с.9).

Листом Державної судової адміністрації від 24 травня 2011 року № Н-708/11 позивача повідомлено, що виплата суддівської винагороди з 01 січня 2011 року суддям ліквідованих судів буде здійснена на підставі довідок ліквідаційних комісій цих судів у тих судах, до яких вони будуть прийняті на роботу на відповідні посади (а.с.10).

При цьому, позивач зазначає, що починаючи з 01 січня 2011 року, у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування через ліквідацією військових судів, заробітна плата йому не нараховувалася і не виплачувалася, що на його думку, є порушенням його конституційних прав, як громадянина і як судді, на своєчасне отримання заробітної плати, не нижчої від визначеної законом.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі по тексту - Закон № 108/95-ВР) держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був обраний суддею військового апеляційного суду Центрального регіону безстроково.

Так, відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів»від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі по тексту - Закон № 2453-VI) військові суди ліквідуються з 15 вересня 2010 року.

Судді військових судів гарнізонів, апеляційних військових судів регіонів, апеляційного суду Військово-Морських Сил переводяться за їх згодою до місцевих або апеляційних судів, крім спеціалізованих, на підставі заяви про переведення за рішенням органу, який їх обрав чи призначив, зі звільненням їх з військової служби. Такі судді за їх згодою також можуть бути звільнені в установленому порядку з посади судді і направлені для подальшого проходження військової служби до Збройних Сил України, інших військових формувань.

Відповідно до ч.1 ст. 80 Закону № 2453-VI переведення судді, обраного безстроково, з одного суду до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється Президентом України за письмовою заявою судді. До заяви додається довідка Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про наявність вакантних посад у суді, до якого переводиться такий суддя.

На підставі вищезазначених вимог, позивач виявив бажання звільнитись з військової служби та продовжити роботу на посаді судді відповідного загального суду.

Згідно ч. 4 ст. 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Визначальним актом, який регулює питання оплати праці суддів є Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Він встановлює гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Отже, фінансування на утримання суддів здійснюється з державного бюджету.

Державна судова адміністрація України, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 146 Закону № 2453-VI представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Ради суддів України 22 жовтня 2010 року № 12 Державна судова адміністрація України є органом в системі судової влади, діяльність якої підзвітна з'їзду суддів України.

У своїй діяльності ДСА України керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з'їзду суддів України та Ради суддів України, цим Положенням.

До завдань ДСА України належить:

- організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- забезпечення належних умов діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування;

- участь у формуванні судів загальної юрисдикції у межах повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.

Відповідно до п. 7 ст. 23 Бюджетного кодексу України у межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету, а також в розрізі класифікації кредитування бюджету - щодо надання кредитів з бюджету.

Згідно ст. 47 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів -основних планових фінансових документів бюджетної установи, якими на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують складання бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України відповідно до вимог інструкції з підготовки бюджетних запитів, з урахуванням звітів про виконання паспортів бюджетних програм, а також висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, у терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

Частиною 1 статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації - центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку (частина четверта ст. 48 Бюджетного кодексу України).

Частиною 1 статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Колегія суддів, звертає увагу, що ст. 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»від 23 грудня 2010 року № 2857-VI затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2011 рік.

Так, відповідно додатку 3 -«Розподіл видатків Державного бюджету України на 2011 рік»Закону № 2857-VI , видатків згідно з відомчою і програмною класифікаціями видатків та кредитування державного бюджет «Здійснення правосуддя військовими судами»не передбачено в зв'язку ліквідацією бюджетних установ -військових судів.

Бюджетним кодексом України передбачено те, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Проте, ч. 7, 8 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що у межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету.

Чинним законодавством не передбачено здійснення перерозподілу видатків, яких не було передбачено, відповідно до вимог Бюджетного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 Закону №2453-VI у період між з'їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України, рішення якої є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування, та може бути скасовано з'їздом суддів України.

Так, своїм рішенням Ради суддів України від 21 січня 2011 року, прийнятим за зверненням Державної судової адміністрації України, рекомендовано головам судів, до яких Верховною Радою України будуть обрані чи переведені Президентом України судді ліквідованих судів, після їх прийняття на роботу на відповідні посади в судах, здійснити оплату суддівської винагороди з 01 січня 2011 року на підставі довідок ліквідаційних комісій ліквідованих судів.

Оскільки, чинним законодавством питання щодо оплати праці суддів ліквідованих військових судів не врегульовано, судом першої інстанції було правильно зроблено висновок, що вирішення питання оплати праці позивачу з 01 січня 2011 року можливе головою суду, до якого позивача буде обрано в порядку переведення, але враховуючи, що ДСА України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом та є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері визначення суддівської винагороди.

Суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, обґрунтував позовну вимогу в частині зобов'язання Державної судової адміністрації України перерахувати на відповідні розрахункові рахунки Апеляційного суду міста Києва для виплати ОСОБА_3 заробітної плати за період з 01 січня 2011 року по 28 вересня 2011 року у відповідності до вимог діючого законодавства, зокрема вимог пунктом 1 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тим те, що суддівська винагорода з 01 січня 2011 року за повний місяць не може бути меншою, ніж його середньомісячний дохід за попередні 12 місяців.

Крім того, ОСОБА_3 було зараховано суддею до штату Апеляційного суду міста Києва 29.09.2011 року, а тому посилання апелянта на ту обставину, що відповідачем у даній справі мав бути Апеляційний суд міста Києва є необґрунтованою, оскільки він просить стягнути суми за час, який передував його зарахуванню до штату суду з 01.01.2011 року по 28.09 2011 рік.

Щодо задоволеної позовної вимоги про зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити нарахування та виплату позивачу довічного грошового утримання за період з 01 по 31 грудня 2010 року в сумі 8432, 52 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до довідки Апеляційного суду міста Києва від 04 травня 2012 року № 316/02, видана на ім'я ОСОБА_3 про розмір щомісячного грошового утримання за час роботи у Військовому апеляційному суді Центрального регіону на посаді судді за 2010 рік, загальна сума щомісячного грошового утримання з січня по листопад 2010 року склала 96 256,97 грн., відомості по нарахуванню щомісячного грошового утримання за грудень 2010 року в архіві Апеляційного суду міста Києва відсутні (а.с.102).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року позовні вимоги у адміністративній справі № 2а-16526/10/2670 за позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Військового апеляційного суду Центрального регіону про визнання неправомірними дій та стягнення недоотриманої заробітної плати та довічного грошового утримання -задоволено частково:

- визнано неправомірними дії Державної судової адміністрації України та Військового апеляційного суду Центрального регіону щодо виділення коштів, нарахування та виплати судді Військового апеляційного суду Центрального регіону ОСОБА_3 заробітної плати за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно, на підставі пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в 332 грн., а не з встановленого її розміру, відповідно до Законів України про Державний бюджет України на 2008, 2009 та 2010 роки;

- зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 1 240 370,37 грн. як недоотриману заробітну плату за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно;

- зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 216 333,33 грн. як недоотримане довічне грошове утримання за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно;

- зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити розрахунок ОСОБА_3 при звільненні з військової служби, виходячи з посадового окладу, обчисленого з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», зокрема з 01 жовтня 2010 року, з посадового окладу в розмірі 8616,50 грн. (а.с.11-16).

Як вбачається з постанови від 20.12.2010 року довічне грошове утримання за грудень місяць 2010 року позивачу сплачено не було.

А тому, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги за грудень 2010 року, яке підлягає відновленню шляхом стягнення зазначеної суми за відомчою і програмною класифікаціями видатків та кредитування державного бюджету «Виконання рішень судів на користь суддів»за кодом 0501150 через Державну судову адміністрацію України, передбачену в Державному бюджету України на 2012 рік -було порушено, оскільки відповідно до статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20 грудня 1991 року № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2012 року про часткове задоволення адміністративного позову, прийнята в порядку письмового провадження, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Державної судової адміністрації України -без задоволення.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено: 14 вересня 2012 року.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.