ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
29.08.12 р. Справа № 5006/22/106/2012
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ад-Шина»
(02660, м. Київ, вул. Закревського, 16)
до приватного підприємства «Термінал-ТК»
(86050, Донецька область, Ясинуватський р-н, с. Ласточкине, вул. Совєтська, 22)
про стягнення 199280,00 грн.
Суддя Архипенко О.М.
За участю представників сторін:
від позивача - Будіянський О.С., довіреність від 17.02.2012;
від відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ад-Шина» (Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до приватного підприємства «Термінал-ТК» (Відповідач) про стягнення 199280,00 грн.
Позовні вимоги, із посиланням на статті 526, 625 Цивільного кодексу України, обґрунтовані порушенням Відповідачем умов угоди (договору) в частині здійснення оплати товару в сумі 199280,00 грн, який поставлений на підставі видаткових накладних від 06.10.2011 №7023 та від 10.10.2011 №7087.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.07.2012 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.
Ухвалою суду від 09.08.2012 розгляд справи було відкладено на 29.08.2012.
Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просить суд позов задовольнити.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 23.08.2012 №192/07-01 проти позову заперечує та, із посиланням на статті 265 Господарського кодексу України, статті 207, 639 Цивільного кодексу України, статтю 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема, зазначає:
- в наданих Позивачем копіях податкових накладних вбачається, що документом, на підставі якого були сформовані такі накладні, є договір №864 від 06.10.2011, проте фактично такого договору укладено та підписано сторонами не було, що на думку Відповідача означає відсутність правових підстав у Позивача формувати вказані податкові накладні, які в свою чергу не можуть породжувати певних правових наслідків, а отже й права вимоги сплати суми боргу по неіснуючому договору;
- Позивачем не доведено належними в розумінні статті 34 ГПК України доказами свого права на примусове стягнення відповідних грошових сум, а також щодо розміру такого стягнення;
- Відповідач не заперечує про фактичне існування правовідносин із Позивачем, щодо яких виник спір, а також не відмовляється від виконання своїх зобов'язань перед ним за такими правовідносинами згідно із попередніми усними домовленостями, але із складним фінансовим становищем на підприємстві, між сторонами, в усній формі, погоджувались найближчі строки, в які буде можливе погашення всіх існуючих зобов'язань між сторонами.
Також у відзиві на позовну заяву Відповідач просить відкласти розгляд справи у зв'язку з проведенням мирних переговорів з Позивачем щодо добровільного врегулювання спору.
Представник Позивача в судовому засіданні проти задоволення вищевказаного клопотання Відповідача заперечує.
Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи суд визнав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 ГПК України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.
Оскільки правовідносини, які є предметом спору у даній справі, виникли між сторонами у жовтні 2011 року, а Позивач в порядку досудового врегулювання спору звертався з листом-вимогою від 25.06.2012 до Відповідача, суд вважає, що у сторін було достатньо часу для вирішення спору мирним шляхом. Крім того, представник Позивача заперечує проти відкладення розгляду справи та наполягає на вирішенні спору по суті.
Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи та вважає можливим розглянути справу у відсутність представника Відповідача в порядку статті 75 ГПК України - за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника Позивача, суд
В С Т А Н О В И В:
Як стверджує Позивач, у жовтні 2011 року між сторонами була досягнута усна домовленість, відповідно до якої Позивач зобов'язався поставити Відповідачеві товар, а Відповідач, у свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити вартість поставленого товару.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання досягнутої домовленості Відповідач отримав від Позивача товар на суму 199280,00 грн. Факт вказаної поставки підтверджується видатковими накладними від 06.10.2011 №7023, від 10.10.2011 №7087 та відповідними довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей від 06.10.2011 №380, від 10.10.2011 №385, виданих Відповідачем на ім'я Хандюк Олександра Олександровича.
Однак, як зазначає Позивач, Відповідач, отримавши товар, свої зобов'язання по його оплаті не виконав, внаслідок чого виникла заявлена до стягнення сума заборгованості.
25.06.2012 Позивачем на адресу Відповідача була направлена вимога №25/06 про виконання обов'язку по сплаті поставленого товару та акт звірки взаємних розрахунків для підписання (арк.с. 15).
Відповідачем відповіді на вказану вимогу не надано, суму заборгованості за одержаний товар не сплачено, у зв'язку з чим борг Відповідача склав 199280,00 грн, що і стало підставою для звернення Позивача до господарського суду із даним позовом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Частиною другою статті 642 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.
Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між Позивачем та Відповідачем, судом встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки.
Так, пропозиція Позивача про укладання договору поставки у спрощений спосіб викладена шляхом складання видаткових накладних та рахунків-фактури, які містять всі істотні умови: предмет договору, ціну та кількість товару. А, факт прийняття цієї пропозиції Відповідачем підтверджують його дії, які засвідчують бажання укласти договір поставки на запропонованих умовах, а саме: оформлення довіреностей на товарно-матеріально відповідальних осіб та отримання товару шляхом підписання відповідних видаткових накладних, що свідчить про надання останнім згоди на отримання саме такого виду товару, в кількості та по встановленій Позивачем ціні.
Згідно з положеннями статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною другою статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, строк оплати поставленого товару сторонами не погоджувався.
Частиною другою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Факт пред'явлення такої вимоги Позивачем Відповідачу підтверджується, як раніш встановлено судом, листом від 25.06.2012, надіслання якого, у свою чергу, підтверджується описом вкладення цінного листа та фіскальним чеком відділення поштового зв'язку (арк.с.15, зворотній бік).
Виходячи з викладеного, строк оплати Відповідачем товару, отриманого від Позивача на підставі видаткових накладних від 06.10.2011 №7023 та від 10.10.2011 №7087, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 р. N 1149 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України19 грудня 2007 р. за N 1383/14650, наступив 02.07.2012, а з 09.07.2012 почалося прострочення виконання відповідного грошового зобов'язання.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості за видатковими накладними від 06.10.2011 №7023 та від 10.10.2011 №7087, тоді як відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, твердження Відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, спростовані встановленими судом обставинами справи.
Судом встановлено, що станом на день звернення Позивача з позовом до суду та на час вирішення спору заборгованість Відповідача складає 199280,00 грн.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення з приватного підприємства «Термінал-ТК» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ад-Шина» заборгованості у сумі 199280,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на Відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ад-Шина» до приватного підприємства «Термінал-ТК» про стягнення 199280,00 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з приватного підприємства «Термінал-ТК» (86050, Донецька область, Ясинуватський р-н, с. Ласточкине, вул. Совєтська, 22, ідентифікаційний код 33284725) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ад-Шина» (02660, м. Київ,
вул. Закревського, 16, ідентифікаційний код 35974863) суму боргу у розмірі 199280,00 грн (сто дев'яносто дев'ять тисяч двісті вісімдесят грн 00 коп.) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3985,60 грн (три тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять грн 60 коп.).
Повне рішення складено 03.09.2012.
Суддя Архипенко О.М.