ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.06.12 р. Справа № 5006/25/3пн/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі Лабуня С.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача: Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, третя особа: управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 21816,00грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000,00грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача : не з'явився;

прокурор: Лисенко С.І.

від третьої особи: Морокко Г.С. за довір. від 15.02.2012р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, третя особа - Головне управління державного казначейства України в Донецькій області про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 21816,00грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок неправомірних дій Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, під час виконання рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі №34/100пн, позивачу була завдана моральна та матеріальна шкода.

22.05.2012р. на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву в яких відповідач зазначив, що виконуючи рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі № 34/100пн, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вважає, що господарським судом Донецької області вже розглядалась аналогічна справа №38/11пн. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2011р. у справі №38/11пн дії Іллічівського ВДВС Маріупольського міського управління юстиції по примусовому звільненню земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не визнані незаконними, тому вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити в їх задоволенні. Заперечення судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Прокурор у судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає дії відповідача по примусовому виконанню рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі 34/100пн правомірним, позовні вимоги необґрунтованими.

Протягом розгляду справи відповідачем надавались письмові пояснення та додаткові документи, які судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

За клопотанням Головного управління державного казначейства України в Донецькій області, ухвалою суду від 22.05.2012р. третя особа була замінена на управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області.

За заявою відповідача від 01.06.2012р. справу розглянуто без участі представників відповідача.

Розгляд справи відкладався, у зв'язку з необхідністю надання додаткових документів та неявкою у судові засідання позивача та його представників.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим 29.05.2007р. Комунальним підприємством «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», позивач є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

На початку 2009 року позивачем було самовільно (без отримання відповідного дозволу) збудовано прибудову до вказаного приміщення.

27.06.2009 року господарським судом Донецької області по справі № 34/100пн було прийнято рішення про зобов`язання СПД -ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0038 га та привести вказану земельну ділянку в придатний до використання стан шляхом знесення збудованої на ній будівлі.

15.10.2010р. державним виконавцем Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №22038061 за наказом господарського суду у справі №34/100пн та надано час ОСОБА_1 на добровільне виконання рішення суду та звільнення земельної ділянки шляхом знесення розташованої на ній будівлі.

11.03.2011р. земельна ділянка була примусово звільнена відповідачем, шляхом знесення прибудови до перукарні площею 30,5 кв.м. за вказаною вище адресою.

У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом та просить суд стягнути:

- матеріальну шкоду у розмірі 21816,00грн., оскільки в процесі зносу прибудови до перукарні було пошкоджене його майно;

- моральну шкоду у розмірі 20 000,00грн., яка полягає у погіршенні стану здоров`я.

У судовому засіданні 26.04.2012р. представники позивача зазначили, що підставою для звернення до суду про стягнення матеріальної та моральної шкоди є неправомірність дій Іллічівського ВДВС під час виконання рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі № 34/100пн.

Відповідно до ст. 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до преамбули Закону України "Про виконавче провадження" цей закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження " від 21.04.1999р. №606-ХІV (в редакції, що діяла на час спірних відносин) визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених ним Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення.

За приписами ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

З матеріалів справи вбачається, що Іллічівським відділом державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції проводились необхідні виконавчі дії щодо примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі № 34/100пн.

Оскільки позивачем з моменту відкриття виконавчого провадження та протягом вчинення виконавчих дій рішення добровільно не виконувалось, тому 11.03.2011р. земельна ділянка була примусово звільнена відповідачем, шляхом знесення прибудови до перукарні площею 30,5 кв.м. за вказаною вище адресою, що підтверджується актом державного виконавця (а.с.30).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002р.; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007р.).

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиційне значення процесуальним законом надається фактам, встановленим судовими рішеннями, в тому числі в їх мотивувальних частинах.

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.10.2011р. та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2011р. у справі №38/11пн за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м.Маріуполь до Іллічівського ВДВС Маріупольського міського управління юстиції дії відповідача по примусовому звільненню земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не визнані незаконними, отже факти, встановлені судовими рішенням у цих справах не підлягають доведенню у справі № 5006/25/3пн/2012.

З огляду на зазначене суд вважає, що позивачем не доведено обставин щодо незаконності та неправомірності дій відповідача під час проведення виконавчих дій з примусового виконання рішення господарського суду від 27.08.2009 р. по справі № 34/100пн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 242 262,00 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 11 Закону України „Про державну виконавчу службу" визначено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження здійснюється за загальними правилами та з підстав притягнення до відповідальності за заподіяння шкоди визначених ст. 1166 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З положень вказаної норми слідує, що підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 ЦК України.

Як зазначалось вище, позивачем не доведено незаконність дій відповідача, тому відсутній такий складовий елемент, як протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду, і як наслідок відсутній причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність усіх складових для настання цивільно-правової відповідальності відповідача та відсутність підстав для стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 242 262,00 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000грн., суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

В силу ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до визначення підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому, суду слід з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Системний аналіз статей 23 та 1167 ЦК України, змісту постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.95 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» і роз'яснення Вищого господарського суду України від 29.02.96 року № 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» дають підстави зробити висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із знищенням майна, яке гіпотетично позивач зазнав внаслідок порушення відповідачем приписів Закону України «Про виконавче провадження», має здійснюватися за загальними правилами відшкодування шкоди - тобто, у разі наявності шкоди, вини певної особи та причинно-наслідкового зв'язку між означеними категоріями.

Позивач посилається на те, що незаконними діями відповідача, які полягали у незаконному зносі прибудови та пошкодженні особистого майна їй була завдана моральна шкода, а саме у неї був порушений морально-психологічний стан, були втрачені нормальні життєві зв`язки, які вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Втім суд зазначає, що дії відповідача не визнані незаконними, отже позивач не довів суду виникнення моральних страждань, внаслідок незаконних дій відповідача. До того ж, позивач жодним чином не обґрунтував розмір заявленої позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, тому у задоволенні вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00грн. суд відмовляє через необґрунтованість розміру заявленої позовної вимоги та недоведеність факту завдання моральної шкоди внаслідок незаконності дій відповідача.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Усупереч вказаним нормам, позивач не надав господарському суду доказів, які обґрунтовують позовні вимоги. Матеріали справи не містять доказів завдання моральної та матеріальної шкоди внаслідок незаконності дій відповідача.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене господарський суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції є не обґрунтованими, не підтвердженими матеріалами справи, тому не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

Керуючись статтями 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

В И Р I Ш И В:

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, третя особа управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 21816,00грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000,00грн. - відмовити повністю.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 07 червня 2012 року.

Повний текст рішення складено 12 червня 2012 року.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Зекунов Е.В.