УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
від "12" вересня 2012 р. Справа № 18/5007/709/12
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: Івашкевич О.Г., довіреність від 23.04.2012р.;
Корнійчук М.А., директор;
від відповідача: Науменко В.О., довіреність від 12.07.2012р.;
Ільченко І.В., довіреність від 31.08.2012р.;
- від ІІІ особи: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" (м.Малин)
до Приватного підприємства "Малинська меблева фабрика" (м.Малин)
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного комунального підприємства "Малинміськводоканал" (м.Малин)
про стягнення 55828,36грн. (згідно заяви про збільшення позовних вимог, а.с.170-171),
з перервою в судовому засіданні з 03.09.2012р. до 12.09.2012р. згідно ст.77 ГПК України.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" звернулось до господарського суду з позовом до Приватного підприємства "Малинська меблева фабрика" про стягнення 54181,61грн., з яких: 50367,28грн. заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення за період з серпня 2011 року по травень 2012 року, 2890,04грн. пеня, 313,71грн. інфляційні та 610,58грн. 3% річних.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 19.06.2012 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне комунальне підприємство "Малинміськводоканал" (а.с.1).
Під час розгляду справи позивач подав заяву від 11.09.2012р. №517 про збільшення позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 55828,36грн., з яких: 51795,84грн. заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення за період з серпня 2011 року по червень 2012 року, 2984,38грн. пені, 313,71грн. інфляційних, 734,43грн. 3 % річних (а.с.170-171). Враховуючи передбачене ст.22 ГПК України право позивача на збільшення розміру позовних вимог, подана позивачем заява не суперечить вимогам чинного законодавства України, не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів та приймається судом. Розгляд справи здійснюється з урахуванням поданих змін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у відповідності до договору №36 від 17.03.2008 року Державним комунальним підприємством "Малинміськводоканал" надавались відповідачу послуги на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації, проте за період з серпня 2011 року по червень 2012 року відповідач не здійснював у повному обсязі оплату за надані послуги, у результаті чого за останнім утворилась заборгованість, яку просить стягнути позивач на підставі договору №19/10-2/50 від 19.10.2011 року, за яким ДКП "Малинміськводоканал" передав позивачу своє право вимоги за надані послуги з водопостачання та водовідведення.
Представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, додаткових письмових поясненнях та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Представники відповідача заперечили проти позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с.65-69), в якому відповідач посилається, що оплата послуг за заявлений позивачем період не здійснювалась, оскільки на момент пред'явлення позову у підприємства є переплата за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення. При цьому відповідач вказує, що Державним комунальним підприємством "Малинміськводоканал" в односторонньому порядку підвищувались тарифами, які не були затверджені в установленому законом порядку, оскільки не надано рішень органу місцевого самоврядування, якими ці тарифи затверджувались. Виставлені рахунки (які були здійснені за збільшеними тарифами) відповідач сплачував у повному обсязі, оскільки не мав інформації про те, що тарифи не затверджені, у зв'язку з чим за останнім і утворилась переплата. Також відповідач вважає, що пред'явлення вимоги щодо оплати послуг з водопостачання та водовідведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" не узгоджується із вимогами Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про житлово-комунальні послуги". Жодних повідомлень ДКП "Малинміськводоканал" щодо передачі прав вимоги до ПП "Малинська меблева фабрика" не надходило.
Третя особа, яка не заявляє, самостійних вимог на предмет спору у письмових поясненнях повідомила, що сума заборгованості виникла в результаті безпідставної відмови відповідача сплачувати за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення; необхідність уступити право вимоги ТОВ "Малин Енергоінвест" виникла у зв'язку із неможливістю самостійно здійснювати господарську діяльність (а.с.95-96). Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце засідання суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до укладеного між Державним комунальним підприємством "Малинміськводоканал" (Водоканал, третя особа) та Приватним підприємством "Малинська меблева фабрика" (Абонент, відповідач) договору №39 від 17.03.2008 року, Водоканал зобов'язувався надавати Абоненту послуги з водопостачання та водовідведення, а Абонент зобов'язувався своєчасно оплачувати надані послуги (а.с.8). Договір укладено на невизначений строк.
Згідно п.4 договору розрахунки за воду, використану Абонентом, та стоки здійснюються згідно главою 12 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України та чинним законодавством України за затвердженими тарифами до 5 числа наступного розрахункового місяця.
У разі змін тарифів, діючих на час укладення договору, оплата Абонентом наданих йому послуг здійснюється за новими цінами без зміни інших умов договору.
Станом на 17.03.2008 р. тариф становить: вода (водопостачання) - 3,50 грн. за 1 м3, стоки (водовідведення) - 8,20 грн. за 1 м3 з урахуванням ПДВ.
В разі несвоєчасної оплати платіжних вимог Абонент сплачує Водоканалу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день затримки.
Облік кількості використаної води здійснюється за показаннями водо лічильників. Зняття показників водо лічильників здійснюється у підприємстві не рідше 1 разу на місяць до 20 числа представником Водоканалу спільно з представником Абонента, або представником Абонента в односторонньому порядку (п.5 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач щомісячно надавав довідки про об'єми використаної води та скинутих стоків, на підставі яких Державним комунальним підприємством "Малинміськводоканал" розраховувалась вартість наданих послуг та виставлялись рахунки-фактури для оплати (а.с.16-25).
Судом встановлено, що розрахунок здійснювався та тарифами, більшими ніж передбачені договором.
Відповідачем до серпня 2011 року оплата за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення проводилась у повному обсязі згідно виставлених рахунків, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.184-195).
Враховуючи, що у виставлених рахунках-фактурах постійно змінювались тарифи за надані послуги, відповідач неодноразово звертався до ДКП "Малинміськводоканал" з запитами щодо надання інформації про діючі тарифи та рішення, якими ці тарифи затверджувались (а.с.76-79).
У відповідях на запит ДКП "Малинміськводоканал", серед іншого, повідомляло, що тарифи затверджені рішенням Малинської міської ради №334 від 10.11.2011р.(а.с.80,84-86).
В процесі розгляду справи господарським судом Житомирської області направлено запит до Виконавчого комітету Малинської міської ради щодо надання інформації про затвердження органом місцевого самоврядування тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення для ІІ групи споживачів у період з березня 2008 р. по травень 2012р. (а.с.115).
На вказаний запит Виконавчий комітет Малинської міської ради надав рішення Малинської міської ради №334 від 10.11.2011р. та №389 від 27.12.2011р., якими затверджувались тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення (а.с.145,146), а також окремо розрахунки тарифу, які не були затверджені рішеннями ради (а.с.1144-160).
Таким чином, за попередній період, тобто з моменту укладення договору та до 10.11.2011р. відповідні рішення про затвердження збільшених тарифів відповідно до поданих розрахунків радою затверджені не були, що також підтверджується наданим відповідачем листом від 11.11.2011р. за №1667/02-05 (а.с.201).
Основні засади цінової політики і регулювання відносин, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначає Закону України "Про ціни і ціноутворення".
Статтею 9 вказано закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлюють державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на роботи (послуги) в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням встановлюють (затверджують) ціни (тарифи) на роботи (послуги) у розмірі, нижчому за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов'язані відшкодовувати суб'єкту господарювання різницю між встановленим (затвердженим) розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених робіт (послуг) за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Встановлення (затвердження) органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування цін (тарифів) на роботи (послуги) у розмірі, нижчому за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, без визначення джерел для відшкодування відповідної різниці, у тому числі за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, не допускається і може бути оскаржено у судовому порядку.
У випадках, передбачених законами, при встановленні (затвердженні) державних фіксованих та регульованих цін (тарифів) на роботи (послуги) до складу таких тарифів органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування обов'язково включається розмір інвестиційної складової тарифу.
Також приписами ст.632 ЦК України зокрема передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Суд враховує, що ціни/тарифи на послуги з водопостачання як послуги другої групи, відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території.
Частиною 3 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011р. №869.
Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
При встановленні цін/тарифів на послуги, які виробляються суб'єктами природних монополій, діяльність яких регулюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, відповідно до законодавства, повноваження органів місцевого самоврядування поширюються виключно на тариф (складову тарифу), який (яка) не підлягає встановленню цими національними комісіями.
Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно ст.12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
Рішенням Малинської міської ради №334 від 10.11.2011р. затверджено тарифи ДКП "Малинміськводоканал" для ІІ та ІІІ категорії споживачів, а саме водопостачання 7,62 грн. за 1 м3, водовідведення - 12,73 грн. за 1 м3 з урахуванням ПДВ (а.с.123). Пунктом 3 вказаного рішення зазначено, що воно набирає чинності з дня публікації. Зазначене рішення офіційно оприлюднено 17.11.2011р. (а.с.124).
Судом встановлено, що станом до 10.11.2011р. відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо затвердження тарифів для ІІ групи споживачів за водопостачання та водовідведення, не існувало.
Таким чином, зміна тарифів у встановленому порядку, а саме із затвердженням їх органом місцевого самоврядування, відбулась вперше після укладення договору №39 від 17.03.2008 року, згідно рішення Малинської міської ради №334 від 10.11.2011р., з 17 листопада 2011 року.
Позивачем заявлено до стягнення заборгованість, яка виникла у період з серпня 2011 року по червень 2012р.
Враховуючи, що господарським судом не досліджуються додаткові обставини, на які вказує відповідач у письмовому відзиві (переплата за попередній період), так як підстави позову має визначати позивач, суд досліджує правильність нарахування позивачем заборгованості лише за заявлений позивачем період, а саме з серпня 2011 року по червень 2012 року.
За приписами статті 193 ГК України, з якою кореспондуються положення статей 509, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарських (цивільних) відносин зобов'язані належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, як відповідно до умов договору, так і вимог закону.
Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особі.
У зв'язку з цим, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, за загальним правилом, не допускається, крім випадків, передбачених законом або самим договором (ст.193 ГК України, ст. 525 ЦК України).
Як встановлено господарським судом, спірні відносини між сторонами виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору в частині здійснення своєчасних платежів позивачу за надані послуги у заявленому до стягнення періоді, з серпня 2011 року по червень 2012року.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
П.1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки спірні відносини виникли у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, тому в даному випадку застосуванню підлягають ст.229 ГК України та 625 ЦК України, відповідно до яких учасник господарських відносин (боржник) у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
При цьому, частина перша статті 229 ГК України та частина перша ст.625 ЦК України встановлюють виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
Отже, відповідач мав виконати взяті на себе зобов'язання щодо оплати за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за будь-яких умов, навіть при наявності сумніву у правильності нарахування оплати за ці послуги, проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, оплати послуг, починаючи з серпня 2011 року відповідач не проводив.
Згідно уточненого розрахунку позивача (а.с.180), перевіреного господарським судом, заборгованість відповідача (з урахуванням нових тарифів, які почали діяти з 17.11.2011р., а до 17.11.2011р. - по тарифам, встановленим договором) становить за період з серпня 2011 року по червень 2012 року 44363,02грн. Розрахунок здійснено наступним чином: до 17.11.2011р. - за тарифами згідно умов договору, а з 17.11.2011р. - за збільшеними тарифами згідно рішення ради. Вказаний розрахунок у більшості узгоджується із розрахунком відповідача (а.с.181).
Відповідач підтвердив, що за період з серпня 2011 року по червень 2012 року оплат за послуги по водопостачанню та водовідведенню згідно договору №36 від 17.03.2008р. він не здійснював.
Як вже зазначалось, згідно відповідних договорів ДКП "Малинміськводоканал" передав своє право вимоги за надані послуги з водопостачання та водовідведення ТОВ "Малин Енергоінвест" (а.с.26-48, 176-178) з врахуванням помісячних реєстрів нарахувань по юридичних особах, які є невід'ємними частинами договорів про відступлення права вимоги, в яких зафіксовані конкретні суми по основному договору, право на які передав ДКП "Малинміськводоканал" позивачу у справі.
Вказані договори про відступлення права вимоги є чинними та не були оскаржені в установленому порядку.
Відповідно до ч.1 статті 512 Цивільного кодексу України, Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
В разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним. Отже, виходячи із загальних правил та положень даної статті, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав та умови визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора.
Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
З приписів вказаним норм вбачається, що уступка права вимоги є похідною від основного зобов'язання, вимогу за яким відступає кредитор. Наведені норми права передбачають відступлення права дійсної вимоги, тобто такої, яка підтверджується належними доказами.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 44363,02грн., який виник за період з серпня 2011р. по червень 2012р., право на стягнення яких мало ДКП "Малинміськводоканал". В частині стягнення 7432,82грн. основного боргу суд відмовляє за необґрунтованістю, оскільки в цій частині розрахунок (з серпня 2011 року по 17 листопада 2011р.) здійснено по збільшеним тарифам, які не були затверджені рішеннями органу місцевого самоврядування. Права передавати позивачу суму 7432,82грн. у третьої особи не було, оскільки не було відповідних рішень ради.
Що стосується заявлених позивачем вимог щодо стягнення пені, інфляційних та 3% річних суд зазначає наступне.
Відповідно до умов Договорів про відступлення права вимоги, суми договорів складаються з сум всіх зобов'язань, що включають суми заборгованості по кожному із зобов'язань, а також штрафні санкції, інфляційні витрати та відсотки, пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням боржниками своїх обов'язків, які нараховані на дату укладення цього Договору. Дана сума договору визначається та вказується в Реєстрі особових рахунків абонентів. Отже, Первісним кредитором чітко визначено об'єм тих прав, що передано за договором, а саме: право вимагати Новим кредитором ті суми заборгованості, які вже нараховані Первісним кредитором Боржнику та вказуються в реєстрі особових рахунків абонентів.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи Р е є с т р і в особових рахунків абонентів ДКП "Малинміськводоканал" передано право вимоги лише в сумі основного боргу.
Враховуючи вищевикладене та те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України), господарський суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних та 3% річних є необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Позивачем у відповідності до положень статей 32-34, 36 ГПК України надані належні докази (в матеріалах справи), що дають підстави суду позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача на його користь 44363,02грн. основного боргу, який виник за період з серпня 2011 року по червень 2012 року. В частині стягнення 7432,82грн. основного боргу суд відмовляє за необґрунтованістю.
Зазначені у відзиві на позовну заяву заперечення відповідача суд оцінює критично з огляду на наступне:
За загальним правилом, підстави позову визначаються позивачем. Позивач визначив період, за який існує заборгованість - серпень 2011 року - червень 2012 року. Відповідач визнав, що в спірний період він не здійснював оплату за водопостачання та водовідведення. Натомість, відповідач оплачував рахунки, в яких було чітко зазначено період, за який проводиться оплата. Відповідачем не надано доказів звернення до ДКП "Малинмісьководоканал" із заявою про повернення сплачених коштів, або про зарахування зайво сплачених платежів в рахунок оплати іншого періоду.
Слід зазначити, що відповідач не скористався правом подання зустрічного позову про стягнення зайво сплачених коштів за надані послуги, а також заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Крім того, суд приймає до уваги, що платежі за отримані послуги з водопостачання та водовідведення були сплачені відповідачем не на користь позивача у справі, а Первісному кредитору (ДКП "Малинміськводоканалу") за договором про відступлення права вимоги, тому відповідач не може ставити вимогу про повернення саме позивачем зайво сплачених коштів.
Суд також вважає за можливе роз'яснити відповідачу, що останній не позбавлений можливості повернути кошти, які відповідач вважає зайво сплаченими, шляхом пред'явлення позову до ДКП "Малинміськводоканал" на підставі ст.1212 ЦК України; або шляхом внесення пропозиції про зарахування зустрічних однорідних вимог, або шляхом оплати майбутніх платежів, оскільки правовідносини відповідача з водоканалом продовжуюються.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню в частині стягнення 44363,02грн., в решті позову слід відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.32, 33, 34, 36, 43 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Малинська меблева фабрика" (11601, Житомирська область, м.Малин, вул.Грушевського, 43, код 05516277)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" (11601, м.Малин, вул.Українських повстанців, 25 А, код ЄДРПОУ 37555721)
- 44363,02грн. основного боргу;
- 1278,96грн. судового збору.
3. Відмовити в позові в частині стягнення 7432,82грн. основного боргу, 2984,38грн. пені, 313,71грн. інфляційних, 734,43грн. 3 % річних.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 14.09.2012 року
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати:2прим.
1 - до справи;
2 - третій особі (реком. з повідомленням)