ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 вересня 2012 року 1042 № 2а-8385/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Воронюк М.М.,

за участю сторін:

представник позивача - ОСОБА_1,

представник відповідача - Сперкач С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000931704 та № 0000921704 від 23.12.2011 року та №0006661702 та №0006671702 від 19.06.2012 року,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі - ФОП, ОСОБА_3, позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС (надалі -ДПІ у Печерському районі міста Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000931704 та № 0000921704 від 23.12.2011 року та №0006661702 та №0006671702 від 19.06.2012 року.

Свої позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені ДПІ у Печерському районі міста Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Позивач зазначає, що при здійсненні господарської діяльності за договорами транспортного експедирування позивач отримала суму комісійної винагороди. Саме ця сума і була нею задекларована.

Відтак, позивач виступав в якості посередника-комісіонера і не набував права власності на кошти, призначені для оплати вартості перевезення. Сума комісійної винагороди визначається згідно підписаних документів. Винагородою ФОП ОСОБА_3 є кошти, що залишилися на її рахунку з перерахованих замовником після розрахунків з перевізниками. В укладених договорах передбачено чітке розмежування визначення суми винагороди комісіонера і оплати послуг третіх осіб (перевізників). Тому, кошти, отримані позивачем від замовника для оплати послуг третіх осіб (перевізників), не можна класифікувати як дохід Комісіонера.

Отже, лише винагорода, фактично отримана позивачем (комісіонером-посередником) на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу послуг по організації перевезення вантажів, вважається виручкою від реалізації послуг за рік і, за даними перевірки, не перевищує 500 тис.грн. за кожен окремий рік, що перевірявся.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін судом встановлено наступне.

ФОП ОСОБА_3 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності Печерською районною держаною адміністрацією м. Києва 05.03.2007 р. та здійснювала підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності, сплачувала єдиний податок. Згідно з реєстраційними даними основним видом господарської діяльності позивача є організація перевезень вантажів.

У 2010 році позивач задекларувала 262 586, 00 грн. виручки від реалізації послуг щодо транспортних перевезень.

ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 за результатами якої складено Акт перевірки від 07.12.2011 року № 59/1704-1695327340 «Про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за період з 01.10.2008 року по 31.12.2010 року»(далі по тексту - Акт перевірки-1).

В Акті перевірки-1 зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 7.3.1. п. 7.3. Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р. зі змінами та доповненнями, встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 356355,83 грн.; ст. 13 р. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 р. із змінами та доповненнями, донараховано податку на доходи фізичних осіб за 2010 р. в сумі 236 698, 39 грн.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва винесла податкове повідомлення-рішення № 0000931704 від 23.12.2011 p., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 236 698, 39 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000921704 від 23.12.2011p., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 356 355, 83 грн. та нараховано штраф у розмірі 89 088, 95 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями позивач подав до ДПС у м. Києві первинну скаргу від 27.01. 2012 року (вх. №13/Т ДПС у м. Києві від 03.02.2012р.)

Рішенням ДПС у м. Києві від 03.04.2012р. №350/1712-314 залишено без змін податкові повідомлення - рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23.12.2011 року № 0000931704 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 236 698,39 грн. за основним платежем, № 0000921704 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 445 444,78грн. (основний платіж -356 355,83 грн., штрафні санкції -89 088,95 грн.), а скаргу ФОП ОСОБА_3 - без задоволення.

Не погоджуючисьізї вказаними рішеннями, позивач подав до ДПС України повторну скаргу на вказані податкові повідомлення рішення та рішення ДПС у м. Києві .

Рішенням ДПС України від 11.06.2012 р. № 14667/А/10-2315 «Про результати розгляду повторної скарги»ДПС України:

- залишила без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23.12.2011р. № 0000921704 про сплату визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість та в зазначеній частині рішення ДПС у м. Києві від 03.04.2012р. №350/Т/12-314, прийняте за розглядом первинної скарги;

- скасувала податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0000931704 від 23.12.2011р. в частині сплати 212 168, 17 грн. податку з доходів фізичних осіб, та в зазначеній частині рішення ДПС у місті Києві від 03.04.2012 №350/Т/12-314, прийняте за результатом розгляду первинної скарги;

- збільшила на 140 105,52 грн. суму податку на додану вартість та на 35 026, 30 грн.

суму застосованої штрафної санкції, визначену у податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23.12.2011 року № 0000921704.

Вказане рішення ДПС України винесено на підставі даних Акту перевірки-1 та за результатами документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної в період з 30.05.2012 по 05.06.2012 року, результати якої викладено в Акті №13/1702-1695327340 від 05.06.2011року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за період з 01.10.2008 року по 31.12.2010 року»(надалі - Акт перевірки 2).

В Акті перевірки-2 зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 7.3.1. п. 7.3. Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р. зі змінами та доповненнями, встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 496 461,00 грн.; ст. 13 р. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»№ 13-92 від 26.12.1992 р. із змінами та доповненнями, донараховано податку на доходи фізичних осіб за 2010 р. в сумі 24 530,22 грн.; п.19.2.ст.19 Закону України «Про податок з фізичних осіб»№889-IV від 22.05.2003 року із змінами та доповненнями - не подання податкового розрахунку за ф. №1-ДФ за III кв. 2010 року та IV кв. 2010 року.

На підставі Акту перевірки-1 та рішення ДПС України від 11.06.2012 р. № 16268/10-2315 «Про результати розгляду повторної скарги»ДПІ у Печерському районі міста Києва винесено податкові повідомлення-рішення № 0006661702 від 19.06.2012 року; податкове повідомлення-рішення № 0006671702 від 19.06.2012 року.

Свої висновки ДПІ у Печерському районі міста Києва обґрунтовує тим, що базою оподаткування послуг комісії транспортного обслуговування, які надавались за договорами комісії транспортного обслуговування від 11.08.2012 року, від 05.01.2009 року, 05.01.2010 року є вся сума грошових коштів, яка надходила на виконання цих договорів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідач робить висновок, що у зв'язку з перевищенням допустимих норм 500 тис. грн. за ІІІ квартал 2010 року з IV кв. 2010 року позивачем повинна здійснюватись діяльність на загальній системі оподаткування та відповідно до п.п.2.3.1. п.2.3. ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач повинна була зареєструватись платником податку ПДВ з 01.10.2010 року.

Отже, відповідач, з чим погодилась ДПС України, дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_3 починаючи з 01.10.2010 року, зобов'язана перейти на загальну систему оподаткування, зареєструватись платником ПДВ, нараховувати та сплачувати ПДВ.

Так, податковим повідомленням - рішенням № 0006661702 від 19.06.2012 року ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, код платежу 11010500 на 24 530,22 грн., з яких за основним платежем -24530,22 грн. та податковим повідомленням - рішенням №0006671702 від 19.06.2012 року збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, код платежу 14010100 на суму 175 132,82 грн., з яких за основним платежем -140 105, 52 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)- 35 026, 30 грн.

Відтак, відповідач визначив ФОП ОСОБА_3 грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, код платежу 14010100 на загальну суму за основним платежем -496 461,35 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - у розмірі 124 115,25 грн., та грошове зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, код платежу 11010500 на загальну суму -24 530,22 грн., з яких за основним платежем - 24 530,22 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як встановлено судом, в перевіряємий період позивач надавав послуги з перевезення вантажів та надавав транспортно-експедиційне обслуговування.

Згідно ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004р. № 1955-IV транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником; учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Відповідно до ст. 4 цього Закону транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснювала свою господарську діяльність шляхом укладення із контрагентами договорів комісії транспортного експедирування.

Так, зокрема 05.01.2009 року та 05.01.2010 року був укладений договір між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Екватор - А», а 12.08.2010 року укладений договір між позивачем та ТОВ «Пантос Логістикс Україна».

За умовами вищезазначених договорів, Комітент-Замовник доручив, а Комісіонер-Експедитор зобов'язувався за винагороду виконати від свого імені і за рахунок Комітента-Замовника угоду по організації перевезень автомобільним транспортом вантажів Комітента-Замовника з залученням Контрагента-Перевізника відповідно до умов, що викладені в заявках (п. 1.1 Договору).

Загальна вартість наданих послуг за вищевказаними договорами склала 2 603 985,70 грн.

У випадку належного надання послуг Комітент сплачує Комісіонеру комісійну винагороду.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Комітент повинен виплати комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії (ч. 1 ст. 1013 ЦК України).

Відповідно до ст. 1018 ЦК України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Отже, оскільки у позивача не виникало право власності на кошти, передані за договором транспортного перевезення, на неї не може бути покладений обов'язок задекларувати дані кошти та вважати їх виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначеної норми та договорів на транспортно-експедиційне обслуговування, суд прийшов до висновку, що позивач під час виконання вищезазначених договорів на транспортне обслуговування надавав транспортно-експедиторські послуги та є експедитором, який не є довіреною особою перевізника, а виступає як окремий продавець всього комплексу послуг по виконанню або організації виконання транспортно-експедиторських послуг.

Таким чином, договори транспортного експедирування, виконання яких формувало обсяг виручки Позивача протягом періоду перевірки, є договорами про надання послуг з організації та забезпечення перевезень (посередницьким договором).

У відповідності до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004р. № 1955-IV, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

З аналізу вищезазначених норм закону суд приходить до висновку, що закон чітко розмежовує суми, які є винагородою експедитора за договором, та суми, які є оплатою третім особам, залученим експедитором для належного виконання своїх обов'язків за договором.

У відповідності до ст.1 Указу Президента від 03.07.1998 року, № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"(що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг)".

Відтак, аналіз норм Указу дає підстави стверджувати, що в Указі йдеться виключно про виручку від реалізації (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг), що належить суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі на праві власності.

Фактично за здійснення господарської діяльності за вищевказаними договорами, позивач отримала лише суму комісійної винагороди. Саме ця сума і була нею задекларована.

Відтак, позивач виступав в якості посередника-комісіонера і не набував права власності на кошти, призначені для оплати вартості перевезення. Сума комісійної винагороди визначається згідно підписаних документів. Винагородою позивача є кошти, що залишилися на її рахунку з перерахованих замовником після розрахунків з перевізниками. В укладених договорах передбачено чітке розмежування визначення суми винагороди комісіонера і оплати послуг третіх осіб (перевізників). Тому, кошти, отримані позивачем від замовника для оплати послуг третіх осіб (перевізників), не можна класифікувати як дохід Комісіонера (вони йому не належать, мають транзитний характер).

Отже, лише винагорода, фактично отримана позивачем (комісіонером-посередником) на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу послуг по організації перевезення вантажів, вважається виручкою від реалізації послуг за рік і, за даними перевірки, не перевищує 500 тис. грн. за кожен окремий рік, що перевірявся.

Виходячи з вищевказаного, суд встановив, що оскільки кошти, які надходять на розрахунковий рахунок платників єдиного податку є транзитними вони не мають права власності на такі кошти, то при визначенні суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для нарахування єдиного податку ці кошти не включаються до бази оподаткування.

Щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та визначення бази оподаткування суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Визначення платників податку на додану вартість, об'єктів, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету регламентувалось Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997p. № 168/97, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон № 168/97).

Згідно з пп. 3.1.1 статті 3 вказаного Закону, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пункт 6.1 статті 6 Закону № 168/97 вказує, що об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Абзацом 3 пп. 3.1.3 Закону № 168/97 передбачено, що з метою оподаткування цим податком до об'єкта оподаткування за експортними операціями також належить поставка послуг з міжнародного перевезення вантажів, визначених пп. 6.2.4 цього Закону.

До послуг з міжнародного перевезення, зокрема, належать послуги з перевезення вантажів будь-яким транспортним засобом, якщо таке перевезення здійснюється територією двох чи більше країн і при цьому пункт відправлення вантажу або пункт призначення, або той і той знаходяться на території України (п. 1.19 статті 1 Закону № 168/97).

Абзацом 3 пп. 6.2.4 статті 6 Закону № 168/97 встановлено, що якщо поставка послуг з міжнародного перевезення вантажів здійснюється шляхом укладення брокерських, агентських, комісійних чи інших договорів (рахунків) з посередниками або довіреними особами, то винагорода таких осіб оподатковується за ставкою 20 %.

Транспортно-експедиторська діяльність в Україні здійснюється у порядку та за правилами, визначеними Законом України від "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Відповідно до положень вказаного закону у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату згорів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Таким чином, враховуючи особливості оподаткування таких послуг у зовнішньоекономічних операціях, об'єктом оподаткування податком на додану вартість експедитора є обсяг наданих ним послуг. При цьому базою оподаткування таких послуг є винагорода експедитора.

Виходячи з аналізу договорів укладених між позивачем та ТОВ «Екватор -А» та ТОВ «Пантос Логістикс Україна», суд прийшов до висновку, що в ньому чітко вбачається розмежування сум винагороди позивача як експедитора, які є його виручкою для цілей застосування граничного обсягу виручки згідно Указу № 727, та сум на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, які у плату експедитору не включаються та оплачуються за рахунок другої сторони (клієнта). Відповідно, такі суми не включаються до виручки позивача.

Аналізуючи дані норми, суд вважає, що позивачем не було допущено перевищення граничного обсягу виручки, передбаченого Указом №727, у зв'язку з чим відсутні підстави для обов'язкового переходу позивача на загальну систему оподаткування. За таких обставин, відсутні і підстави для визначення позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ та податку з доходів фізичних осіб.

Суд не погоджується із прийнятими рішеннями відповідача з огляду на те, що відповідач хибно розрахував обсяг виручки позивача від надання послуг з транспортного експедирування для цілей визначення дотримання позивачем граничного обсягу виручки, включивши в такі суми не лише винагороду позивача, як експедитора, а й суми, які позивач отримував від клієнтів для покриття витрат на оплату послуг перевізників.

Суд вважає, що позивач правомірно відносив до складу виручки від реалізації посередницьких послуг за договорами на транспортно-експедиційне обслуговування лише суми фактично отримані позивачем у власність від клієнтів, тобто суми експедиторської винагороди. Всі інші кошти, що надійшли на власний рахунок позивача, у зв'язку з виконанням доручень клієнтів, не є власністю позивача, оскільки спрямовані на компенсацію послуг третіх осіб-перевізників, залучених позивачем. Відповідно, при визначенні суми виручки від реалізації послуг за договорами на транспортно-експедиційне обслуговування в цілях нарахування єдиного податку, такі суми не включались позивачем та не мають включатись до бази оподаткування, адже є вони транзитними.

Відтак, визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму за основним платежем -496 461,35 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - у розмірі 124 115,25 грн., та грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осібна загальну суму -24 530,22 грн., з яких за основним платежем - 24 530,22 грн. здійснено відповідачем неправомірно, що свідчить про протиправність та необґрунтованість винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0000931704 та № 0000921704 від 23.12.2011 року та №0006661702 та №0006671702 від 19.06.2012 року.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0000931704 від 23.12.2011 p.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0000921704 від 23.12.2011 р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва №0006661702 від 19.06.2012 р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва №0006671702 від 19.06.2012 р.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2 146,00 грн. на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_5) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складено та підписано 07.09.2012 року.

Суддя В.П. Шулежко