У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 17 червня 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1. на вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 6 березня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 12 червня 2007 року.

Цим вироком засуджено

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого:

- 21.12.2005 року за ч.1 ст.309 КК України на 1 рік позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,

-    за ч. 1 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі;

-    за ч.2 ст.309 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Відповідно до ст. 71 КК України до покарання за цим вироком приєднано частину невідбутого покарання за вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років і 6 місяців.

Згідно з вироком ОСОБА_1. засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

На початку липня 2006 року ОСОБА_1. в дворі свого будинку по АДРЕСА_1 з метою виготовлення наркотичного засобу для власного вживання зірвав кущ дикорослої коноплі, висушив і зберігав його без мети збуту до моменту вилучення у нього  26.07.2006 року  працівниками міліції цього наркотичного засобу - канабісу вагою у висушеному стані  600 г .

У середині вересня 2006 року ОСОБА_1. разом  із ОСОБА_2. в районі зерноскладу ферми с. Федорівка Веселинівського району Миколаївської області з метою виготовлення наркотичного засобу без мети збуту зірвав  дикорослу коноплю, яку переніс до свого будинку за вищевказаною адресою, де кустарним способом незаконно виготовив з неї наркотичний засіб - каннабіс вагою в перерахунку на суху речовину 6,6 г і зберігав його для особистого вживання до 10.10.2006 року. 

09.10.2006 року ОСОБА_1.  в домоволодінні своєї покійної матері в с.Федорівка Веселинівського району Миколаївської області, де тимчасово проживав його товариш ОСОБА_2., в процесі вживання з ним спиртних напоїв, сварки і бійки, що виникли на ґрунті особистих неприязних стосунків,  з метою вбивства ОСОБА_2. завдав йому руками, ногами та дерев'яною палкою неодноразові удари в голову та по тілу потерпілого, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, після чого залишив останнього та пішов розпивати спритне з місцевими жителями ОСОБА_3. і ОСОБА_4.. Від отриманих травм ОСОБА_2. ввечері того ж дня помер.

Смерть ОСОБА_2. настала від тупої травми грудної клітки з множинними переломами ребер зліва, розривом лівої легені.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 червня 2007 року вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від  6 березня 2007 року щодо ОСОБА_1. залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. стверджує, що судом неправильно застосовано кримінальний закон, оскільки його дії підлягали кваліфікації за ч.2 ст.121 КК України. Просить судові рішення змінити, перекваліфікувати його дії з ч.1 ст.115 КК України на ч.2 ст.121 КК України та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про часткове підтримання касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи ОСОБА_1., викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1.  за ч.2 ст.309 КК України у касаційній скарзі не заперечуються.

Судом також правильно встановлено фактичні обставини справи за епізодом дій  ОСОБА_1. щодо ОСОБА_2., однак при кваліфікації  цих дій за ч.1 ст.115 КК України судом було неправильно застосовано кримінальний закон.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. на досудовому слідстві при неодноразових допитах як підозрюваного та обвинуваченого, у судовому засіданні послідовно й незмінно зазначав, що саме він при сварці, яка переросла в бійку, побив ОСОБА_2., завдавши йому ударів ногами та дерев'яною палицею, яка використовувалась ним у господарстві.

Такі показання засудженого підтверджені сукупністю наведених у вироку і належно оцінених судом доказів.

У касаційній скарзі  засуджений також наголошує на тому, що саме  він завдав ударів потерпілому ОСОБА_2., але стверджує, що при цьому не мав умислу на вбивство останнього.

            Обґрунтовуючи наявність у засудженого умислу на вбивство  ОСОБА_2., суди першої та апеляційної інстанції послалися на кількість і  локалізацію заподіяних йому тілесних ушкоджень і використане для цього знаряддя - палку, схожу на бейсбольну біту. При цьому суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1. прямого умислу на вбивство ОСОБА_2. не мав, прямо не бажав, але допускав можливість настання смерті потерпілого, до наслідків у виді можливої смерті відносився легковажно.

            Разом з тим, судами не було враховано, що як на досудовому слідстві, так і в суді ОСОБА_1.  послідовно зазначав, що умислу на вбивство свого знайомого ОСОБА_2., з яким зранку разом вживали спиртні напої, не мав,  палку використав з метою провчити ОСОБА_2. за те, що останній не хотів допомагати йому працювати в городі, та мав намір наступного дня відправити потерпілого, який тимчасово проживав з ним в будинку його покійної матері, додому. 

            Окрім того, при відтворенні обстановки та обставин події            ОСОБА_1., стверджував, що після бійки переклав побитого ОСОБА_2., який подавав ознаки життя, з підлоги на ліжко, щоб той оговтався, а сам пішов  вживати спиртне з ОСОБА_3. та ОСОБА_4. 

            Свідок ОСОБА_3. як на досудовому слідстві, так і в суді підтвердив, що ОСОБА_1. повідомляв йому та ОСОБА_4. про те, що побив ОСОБА_2., щоб той йшов на город працювати; він - ОСОБА_3. з ОСОБА_4. заходили до кімнати, де лежав побитий з розбитим носом ОСОБА_2., та на прохання останнього давали йому попити води, оскільки той  скаржився їм на біль у руці. 

            Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №276м/д від 13.10.2006 р., ОСОБА_2. з наявними у нього тяжкими тілесними ушкодженнями міг здійснювати активні дії, у тому числі пересуватися, кричати, говорити тощо.

            Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 року „Про судову практику в справах  про злочини проти життя та здоров'я особи ”, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст.121 КК України), необхідно встановити суб'єктивне ставлення  винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

            З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що засуджений ОСОБА_1. при завданні ударів руками, ногами та дерев'яною палкою  усвідомлював, що спричиняє   ОСОБА_2. тяжкі тілесні ушкодження, але при учиненні цих дій не мав умислу на вбивство,  а тому його дії необхідно перекваліфікувати з ч.1 ст.115 КК України на ч.2 ст.121 КК України з призначенням покарання в межах санкції вказаної статті.

          При призначенні засудженому покарання за ч. 2 ст. 121 КК України колегія суддів ураховує тяжкість вчиненого ОСОБА_1. злочину, дані про особу засудженого, який характеризується негативно, та обтяжуючі покарання обставини: вчинення ним  злочину в стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів.

            Пом'якшуючою  покарання обставиною  є щире розкаяння ОСОБА_1. у заподіянні ОСОБА_2. тяжких тілесних ушкоджень, які потягли його смерть. Однак ця обставина не дає підстав для застосування ст.69 КК України при призначенні ОСОБА_1. покарання.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства по справі не встановлено.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1задовольнити частково.

Вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від          6 березня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 12 червня 2007 року щодо ОСОБА_1змінити: перекваліфікувати  його дії з ч.1 ст.115 КК України на ч.2 ст.121 КК України та призначити  йому покарання за ч. 2 ст. 121 КК України -  8 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.309 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити  йому остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років. Відповідно до ст. 71 КК України до цього покарання приєднати частину невідбутого покарання за вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області та призначити ОСОБА_1. остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років і 6 місяців.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Судді:

Кармазін Ю.М.                     Кліменко М.Р.                     Федченко О.С.