ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
04.09.2012Справа №5002-7/2013-2012
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дизель групп" (вул. Музейна, 16, місто Запоріжжя, 69065)
до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Інарі-2010" (вул. Леніна, буд. 14, оф. 7, місто Джанкой, 96102; вул. Тонельна, 29-а, місто Запоріжжя, 69039)
про стягнення 251932,92 грн.
Суддя Дворний І. І.
Представники:
від позивача - Деревянко Д.В., довіреність №0111/1 від 01.11.11, предст.;
від відповідача - не з'явився.
Суть спору: 14 червня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Дизель групп" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Інарі-2010" 188103,60 грн. заборгованості за поставлені нафтопродукти. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.
Позовна заява подана з посиланням на статтю 625 Цивільного кодексу України та мотивована неналежним невиконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за договором поставки №20031 від 20 березня 2012 року, укладеним між сторонами, в частині повної та своєчасної оплати вартості поставлених нафтопродуктів.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2012 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено дату і час судового засідання.
Через неявку відповідача у судове засідання, ухвалами господарського суду від 12 липня 2012 року та 16 серпня 2012 року розгляд справи відкладався, строк розгляду справи продовжувався на 15 днів.
31 серпня 2012 року позивачем було надано заяву про збільшення позовних вимог у якій останній просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інарі-2010" 251932,92 грн. заборгованості, а саме, 133216,00 грн. боргу за поставлені нафтопродукти по договору поставки №20031 від 20 березня 2012 року, 6390,00 грн. пені, 33304,00 грн. штрафу, 77744,93 грн. збитків (упущеної вигоди) та 1277,99 грн. 3% річних. Витрати по сплаті судового збору позивач також просив покласти на відповідача. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.
У судове засідання, що відбулось 04 вересня 2012 року, з'явився представник позивача, який підтримав вимоги заявленого позову з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог.
Відповідач позовні вимоги не спростував, представник відповідача в судове засідання за викликом повторно не з'явився, правом надати відзив на позов не скористався, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований рекомендованою кореспонденцією.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №516581 місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю "Інарі-2010" є адреса: вул. Леніна, буд. 14, оф. 7, місто Джанкой, 96102. Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу. Відповідно до положень інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/675 від 14.08.07 р. в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Враховуючи вищевикладене, сторони належним чином були сповіщенні судом про дату, час і місце судового засідання.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд
ВСТАНОВИВ :
20 березня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Дизель Групп» (за договором постачальник) та товариство з обмеженою відповідальністю "Інарі-2010" (за договором покупець) уклали договір поставки №20031 (далі - договір) (а.с. 13-14).
Згідно з пунктом 1.1 договору, постачальник зобов'язався передати у строки, визначені даним договором, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти у наступному асортименті (у подальшому товар): дизельне паливо, бензин А-76, бензин А-92, бензин А-95.
Кількість і ціна товару, дані щодо включення вартості ПДВ зазначаються у накладних та в рахунках фактурах (пункт 1.2 договору).
У відповідності до пункту 1.3, загальна сума договору визначається як сукупність (сума) вартості поставлених партій товару по даному договору, зазначених в накладних, у період дії договору.
У розділі 4 договору, сторони узгодили порядок розрахунків, зокрема, пунктом 4.1 договору встановлено, що оплата за поставлену партію товару здійснюється шляхом перерахування покупцем 100% грошових коштів у національній валюті України на банківський рахунок постачальника за кожну партію поставленого товару не більш 10-ти банківських днів з дня поставки, але не пізніше 30-го числа кожного місяця. Днем поставки товару вважається дата отримання товару представником покупця, проставлена у накладній (чи товарно-транспортній накладній). Оплата, здійснена протягом зазначеного строку, вважається своєчасною.
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов вказаного договору 20 березня 2012 року постачальник поставив покупцю нафтопродукти на суму 68950,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №0000240 від 20 березня 2012 року (а.с. 15). Наявна ж в матеріалах справи копія довіреності №1-20/12 від 20 березня 2012 року, що видана товариством з обмеженою відповідальністю "Інарі-2010" з переліком цінностей, які належить отримати та підпис уповноваженого вказаною довіреністю представника покупця на видатковій накладній підтверджує, що товар відповідачем був отриманий в повному обсязі без зауважень та заперечень (а.с. 18).
11 квітня 2012 року постачальник поставив покупцю нафтопродукти на суму 86380,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №0000312 від 11 квітня 2012 року (а.с. 16). Копія довіреності №1-11/04 від 11 квітня 2012 року, видана товариством з обмеженою відповідальністю "Інарі-2010" з переліком цінностей, які належить отримати, а також підпис уповноваженого вказаною довіреністю представника покупця на видатковій накладній підтверджує, що товар відповідачем був отриманий в повному обсязі без зауважень та заперечень (а.с. 19).
В подальшому, 13 квітня 2012 року на виконання умов договору постачальник поставив покупцю нафтопродукти на суму 52886,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №0000324 від 13 квітня 2012 року (а.с. 17). Довіреність №1-13/04 від 13 квітня 2012 року, видана товариством з обмеженою відповідальністю "Інарі-2010" з переліком цінностей, які належить отримати, а також підпис уповноваженого вказаною довіреністю представника покупця на видатковій накладній підтверджує, що товар відповідачем був отриманий в повному обсязі без зауважень та заперечень (а.с. 20).
Позивач, стверджує про те, що відповідачем умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар виконувались неналежним чином, а саме, станом на 30 березня 2012 року борг відповідача за поставлені нафтопродукти по договору складав 68950,00 грн., станом на 03 квітня 2012 року - 48950,00 грн., станом на 06 квітня 2012 року - 33950,00 грн., станом на 11 квітня 2012 року - 8950,00 грн., станом на 12 квітня 2012 року - борг був відсутній, а сума в розмірі 6050,00 грн. зарахована в рахунок оплати вартості нафтопродуктів за поставку 11 квітня 2012 року, станом на 25 квітня 2012 року борг відповідача за поставлені нафтопродукти по договору складав 80330,00 грн., станом на 27 квітня 2012 року - 133216,00 грн., станом на 11 червня 2012 року - 133216,00 грн.
Згідно з пунктом 5.4 договору поставки, за прострочення виконання грошових зобов'язань, що виникли з даного договору, винна сторона сплачує контрагенту неустойку (пеню) у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язань, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період вказаного прострочення.
За порушення строків виконання зобов'язань по оплаті товару у відповідності із пунктом 4.1 даного договору, більш ніж на 14 календарних днів, разом із оплатою пені у відповідності до п. 5.4 даного договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 25% від вартості переданої продавцем покупцю продукції за даним договором. (пункт 5.5. договору).
Незалежно (зверх) від сплати неустойки, як встановлено пунктом 5.6 договору, винна сторона, у разі прострочення виконання грошових зобов'язань по даному договору, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки (компенсувати контрагенту упущену вигоду), узгоджений розмір якої у відповідності зі статтею 225 частини 5 ГК України визначений сторонами у розмірі 0,5% від суми заборгованості, за кожний день невиконання грошових зобов'язань по оплаті поставленого товару.
Враховуючи несплату відповідачем позивачу вартості отриманого дизпалива у строки встановлені п. 4.1 договору, позивач звернувся до відповідача із претензією, в якій просив відповідача в десятиденний термін з дня отримання претензії сплатити позивачу всю заборгованість, яка виникла, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки.
Як стверджує позивач, вказана вимога відповідачем задоволена не була, заборгованість залишилась непогашеною, що і послугувало підставою для звернення позивача з відповідними позовними вимогами до суду з нарахуванням на основну заборгованість пені, 3% річних, штрафу та упущеної вигоди.
Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Предметом спору у справі є стягнення суми боргу з відповідача за поставлені нафтопродукти, а також стягнення пені, 3% річних, штрафу та упущеної вигоди нарахованих внаслідок невиконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки.
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Договір, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог, за правовою природою є господарськими договорами поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Так, в порушення вимог зазначених норм Цивільного та Господарського кодексів України, умов договору відповідач не розрахувався у повному обсязі за поставлений товар, заборгувавши позивачу 133216,00 грн., що підтверджується вищенаведеними доказами, наявними у матеріалах справи. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем суду надано також не було, більш того, останній не скористався своїм правом подати письмовий відзив на позовну заяву з спростуванням доводів позивача, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. За таких обставин, вказана сума боргу є підтвердженою та підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку.
Крім того, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 6390,00 грн. пені за період з 30 березня 2012 року по 16 серпня 2012 року.
Так, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Умовами пункту 5.4 договору поставки, за прострочення виконання грошових зобов'язань, що виникли з даного договору, винна сторона сплачує контрагенту неустойку (пеню) у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язань, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період вказаного прострочення.
Згідно частини 1 та частин 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Матеріалами справи підтвердилось неналежне виконання зобов'язань відповідачем в частині оплати за отриманий товар, що є підставою для нарахування відповідачу пені.
Розглянувши розрахунок пені позивача, судом самостійно здійснено його перевірку та встановлено, що строк оплати за договором становить 10 днів з дня поставки. За видатковою накладною №РН-0000240 поставка здійснена 20 березня 2012 року, останній день оплати - 30 березня 2012 року, у зв'язку з чим, пеня нараховується з наступного дня - з 31 березня 2012 року, а не з 30 березня 2012 року, як вказано позивачем у розрахунку, у зв'язку з чим, кількість днів прострочення оплати товару менше на один день.
Таким чином, загальна сума боргу пені, що підлягає стягненню з відповідача станом на 16 серпня 2012 року складає 6361,66 грн.
Крім вищезазначених вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 33304,00 грн. штрафу (враховуючи заяву про уточнення від 31 серпня 2012 року).
Умовами договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язань по оплаті товару у відповідності із пунктом 4.1 даного договору, більш ніж на 14 календарних днів, разом із оплатою пені у відповідності до п. 5.4 даного договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 25% від вартості переданої продавцем покупцю продукції за даним договором. (пункт 5.5. договору).
Як вже зазначалось, статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Так, одним із видів господарських санкцій згідно частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно статті 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами загальної суми неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами загальної юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанови Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі №20/246-08 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011).
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання більше ніж на 14 календарних днів, що підтверджено матеріалами справи, вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Дизель групп" в частині стягнення з відповідача 33304,00 грн. штрафу (з урахуванням розрахунку позивача із зазначенням суми основного боргу - 133216,00 грн.) є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом було перевірено розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у справі і встановлено, що загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача станом на 16 серпня 2012 року складає 1272,32 грн., а не 1277,99 грн. оскільки порушення зобов'язання мало місце з 31 березня 2012 року, а не з 30 березня 2012 року, як вказано позивачем у розрахунку (30 березня 2012 року є останнім днем для виконання відповідачем зобов'язання по оплаті за видатковою накладною №РН-0000240).
У позовних вимогах щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків (упущеної вигоди) у сумі 77744,93 грн. суд відмовляє з наступних підстав.
Так, позовні вимоги в цій частині заявлені на підставі п. 5.6 договору поставки, відповідно до якого, незалежно (зверх) від сплати неустойки винна сторона, у разі прострочення виконання грошових зобов'язань по даному договору, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки (компенсувати контрагенту упущену вигоду), узгоджений розмір якої у відповідності зі статтею 225 частини 5 ГК України визначений сторонами у розмірі 0,5% від суми заборгованості, за кожний день невиконання грошових зобов'язань по оплаті поставленого товару.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб та порядок, встановлений договором або законом.
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частина 1 статті 225 Господарського кодексу України визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Однак, суд звертає увагу на те, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення.
Складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони. Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник. Об'єктом правопорушення - зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника. Суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну - протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. При цьому розмір збитків має довести кредитор. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.
Притягнення до відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягає завдана шкода, тобто шкода, причиною якої є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та шкодою має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку шкода не відшкодовується. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (шкодою), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та шкодою.
Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, позивачем не наведено жодної правової норми щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення збитків (упущеної вигоди) та не наведено складових правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Також, суду не були надані належні та допустимі докази, які б підтверджували понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди. Таким чином, необґрунтованість підстав та розміру заявлених до відшкодування збитків тягне за собою відмову у задоволенні вказаних вимог.
Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми чинного законодавства, позов підлягає задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 133216,00 грн. основного боргу, 6361,66 грн. пені, 33304,00 грн. штрафу та 1272,32 грн. -3% річних.
Слід зазначити, що позивач просив стягнути з відповідача 251932,92 грн. сплативши при цьому судовий збір у розмірі 5038,66 грн. Позовні вимоги позивача задовольняються судом частково у загальній сумі 174153,98 грн., а відтак, на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3483,08 грн.
Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представників сторін про складення повного рішення 10.09.2012 р.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інарі-2010" (вул. Леніна, буд. 14, оф. 7, місто Джанкой, 96102; вул. Тонельна, 29-а, місто Запоріжжя, 69039) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дизель групп" (вул. Музейна, 16, місто Запоріжжя, 69065) 133216,00 грн. основного боргу, 6361,66 грн. пені, 33304,00 грн. штрафу та 1272,32 грн. - 3% річних та судовий збір у розмірі 3483,08 грн.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя І.І. Дворний