КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2388/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Чудак О.М.

Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Старової Н.Е.

суддів - Чаку Є.В., Файдюка В.В.

розглянувши у письмовому провадженні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Національної комісії регулювання електроенергетики України, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог -Публічне акціонерне товариство «Київенерго»про визнання нормативно-правового акта незаконним в окремій його частині, суд -

В С Т А Н О В И В

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулись ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (надалі -позивачі) з позовом до Національної комісії регулювання електроенергетики України (надалі -відповідач або НКРЕ) про визнання абзацу 3 підпункту 1.1 пункту 1, підпункту 2.4 пункту 2, пункту 12 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України від 17 жовтня 2005 року №910, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 листопада 2005 року за №1399/11679 та Додатку 5 до Правил користування електричною енергією, - незаконними.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, представник позивача та позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Справа розглянута відповідно до п.2 ч.1 сст.197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

31.07.1996 року Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України було прийнято постанову «Про затвердження Правил користування електричною енергією».

Позивачі в обґрунтування своєї позиції вказують на те, що прийняті абзац 3 підпункт 1.1 пункт 1, підпункт 2.4 пункту 2, пункт 12 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України від 17 жовтня 2005 року №910, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 18 листопада 2005 року за №1399/11679 та Додатк 5 до Правил користування електричною енергією не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки наявність цих оскаржуваний пунктів та Додатку 5 та регулювання ними відносин по укладанню індивідуальних договорів про користування електричною енергією на земельних ділянках, належних на праві приватної власності не дають можливості укласти вказані договори на постачання електричної енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі є власниками земельних ділянок, що розмішені на території населеного пункту СТ «Лісова пісня»м. Вишгород відповідно до Державного акту на право власності на землю від 23.09.1998 року (а.с. 8) та договорів купівлі-продажу земельних ділянок НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 02.04.2003 року та 20.12.2000 року (а.с. 10, 12).

06.11.2003 року між АК «Київенерго»та СТ «Лісова пісня»було укладено договір про постачання енергії №3415323 (а.с. 14).

Вимоги апелянтів ґрунтуються на тому, що ПАТ «Київенерго»відмовляється укладати зазначені договори на електропостачання, оскільки керується положеннями оскаржуваної постанови.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилаються апелянти в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Відповідно до Положення про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики України, НКРЕ є незалежним позавідомчим постійно діючим державним органом, що у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Згідно з положеннями ст. 12 Закону України «Про електроенергетику», одним із основних завдань Комісії є розроблення та затвердження правил користування електричною енергією.

Вищезазначене завдання Комісії відображене і в Положенні про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики України, відповідно до якого, одним із завдань Комісії є розроблення і затвердження правил користування електричною енергією та газом.

Також, відповідно до Указу Президента України від 15.12.1999 року № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади», НКРЕ визначено центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що має розробляти і затверджувати обов'язкові до виконання нормативні акти з питань, що належать до її компетенції.

Саме в межах наданих НКРЕ України повноважень затверджено Правила користування електричною енергією, постановою від 31 липня 1996 року №28 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за №417/1442.

Правила користування електричною енергією регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами.

Повноваження, щодо затвердження останніх надані НКРЕ України, а тому їх прийняття не порушує права споживачів (населення), не суперечить статті 26 Закону України «Про електроенергетику»та положенням самих Правил користування електричною енергією для населення, затверджених КМ України.

З огляду на вищенаведене, слід зазначити, що за загальноприйнятим в теорії права принципом, у разі виникнення неузгодженості між чинними нормативно-правовими актами, діє принцип за яким при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актами, перевага віддається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Крім того, слід зазначити, що Правила користування електричною енергією затверджено постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 серпня 2002 р. № 928) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 року за № 417/1442, тобто до набрання чинності ГК України, який було прийнято 11.03.2003 року, тому цей кодекс не міг регулювати порядок прийняття спірних Правил.

Акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Нормативний акт -це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до Рішення Конституційного рішення суду України від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що укладення договору про користування електричною енергією між споживачем на території населеного пункту і енергопостачальником та відповідно визначення обсягу прав та взаємних обов'язків здійснюється відповідно до Правил користування електричною енергією для населення, тому оскаржуані пункти Правил, не регулють відносини між енергопостачальником та споживачем категорії «населення», а тільки вказують на те, яким чином мають укладатися договори, у разі прийняття фізичною особою -членом населеного пункту, рішення щодо здійснення електропостачання до його об'єкту на підставі укладеного договору про користування електричною енергією із енергопостачальником, а не на підставі договору про постачання електричною енергією, укладеному між населеним пунктом, як споживачем, та енергопостачальником.

Крім того, Додаток 5 до Правил направлений виключно на врегулювання тристоронніх відносин між споживачем на території населеного пункту, населеним пунктом (як власником мереж) та енергопостачальником. Додаток 5 до Правил не направлений виключно на врегулювання відносин між енергопостачальником та споживачем-фізичною особою (населенням), а тому не суперечать вимогам Правил користування електричною енергією для населення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що апелянтами у апеляційній скарзі не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість заявлених вимог.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.