У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
Головуючої: Перегінець Л.В.
Суддів: Горблянського Я.Д., Малєєва А.Ю.
Секретаря Городецької У.С.
з участю представника апелянта ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, представниа органу опіки та піклування ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23.05.2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, законного представника ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинковолодіння, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та визнання права на частку у спільному майні подружжя,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23.05.2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_7, законного представника ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 від 18.09.2008року, визнання вказаного будинковолодіння об'єктом права спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на ? цього будинковолодіння.
Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального,
_____________________________________________________________________________
Справа №2/0901/793/2011 Головуючий у І інстанції Шишко О.А.
Провадження №22ц/0990/1334/2012 Суддя-доповідач Перегінець Л.В.
Категорія 20
процесуального права та неповне з'ясування обставин у справі. Зокрема вказує на те, що позивач перебувала з гр. ОСОБА_9 у зареєстрованому шлюбі з 22.11.1987р. по 25.03.1992р., після чого вони продовжували спільно проживати до 2001 року. На підставі Свідоцтва про право на спадщину від 12.08.1982 ОСОБА_9 отримав у спадщину будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, яке згідно вищезазначеного свідоцтва складалось з житлового дерев'яного будинку, криниці, двох сараїв, погребу та туалету. Разом з тим, за час перебування в зареєстрованому шлюбі позивачкою спільно з гр. ОСОБА_9 на території домогосподарства було побудовано літню кухню з гаражем, перебудовано стайню, зроблено капітальний ремонт в будинку, встановлено парове опалення, придбано будівельні матеріали для будівництва нового будинку, з яких після розірвання шлюбу було здійснено прибудову до житлового будинку.
Вищевказані покращення будинковолодіння вчинено за їхні з ОСОБА_9 спільні кошти, що підтверджується свідченнями свідків та матеріалами справи. За таких обставин, внаслідок спільних трудових і грошових затрат спадкове майно, що належало ОСОБА_9, істотно збільшилось у своїй вартості, що згідно ст. 62 СК України (ст.25 КпШС) є підставою для визнання об'єкта права (будинковолодіння) спільною сумісною власністю подружжя. Відтак, як вважає апелянт, при укладенні між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 спірного договору купівлі-продажу від 18.09.2008 року порушено вимоги ст.ст.22,25 КпШС та ч.3 ст.368 ЦК України щодо правового режиму об'єкта права спільної сумісної власності. Однак, при вирішенні спору судом не взято до уваги вищевказаних обставин, просить рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23.05.2012 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити.
У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених в ній мотивів.
Відповідач та її представник, представник органу опіки та піклування доводи апеляційної скарги не визнали, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просили в задоволенні скарги відмовити.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Встановлено, що 22.11.1987 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9. Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25.03.1992 року шлюб розірвано (а.с.17).
Згідно Свідоцтва про право на спадщину від 12.08.1982 року ОСОБА_9 (а.с.9) належало будинковолодіння по АДРЕСА_1.
18.09.2008 року згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_9 відчужив спірне будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 - ОСОБА_7, інтереси якої на момент укладення договору представляла ОСОБА_2 (а.с.64).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер (а.с.13).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору купівлі-продажу спірне будинковолодіння перебувало у власності ОСОБА_9 згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом. За таких обставин, останній правомірно розпорядився будинковолодінням на власний розсуд, не порушуючи при цьому прав позивачки. Колегія суддів погоджується з таким висновком враховуючи і такі обставини.
Відповідно до ч.1 ст.24 КпШС України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Згідно ст.25 КпШС України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Таку ж норму містить і Сімейний кодекс України, який статтею 62 визначив, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності. Якщо один з подружжя своєю працею або коштами брав участь в утриманні майна , належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід одержаний від цього майна у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як встановлено судом, спірне будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, ОСОБА_9 отримав у 1982 році в порядку спадкування. Його статус у встановленому порядку не змінювався, відтак зазначене майно було його особистою власністю. Що ж до здійснених спільно за час подружнього життя покращень та прибудов до даного будинку, то вони мають окреме правове регулювання.
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_5 просить визнати зазначене будинковолодіння об'єктом права спільної сумісної власності та визнати за нею право власності на ? цього будинковолодіння. При цьому, позивач посилається на положення ст.25 КпШС України, а також на те, що за час її спільного проживання з ОСОБА_9 вартість зазначеного майна істотно збільшилось, внаслідок спільних трудових і грошових затрат подружжя. Зокрема вказує, що на території домогосподарства було побудовано літню кухню з гаражем, перебудовано стайню, зроблено капітальний ремонт в будинку, встановлено парове опалення, придбано будівельні матеріали для будівництва нового будинку, з яких після розірвання шлюбу було здійснено прибудову до житлового будинку.
Разом з тим, такі доводи сторони позивача не заслуговують на увагу, оскільки може бути визнане судом об'єктом права спільної сумісної власності подружжя майно дружини (чоловіка), якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при цьому майно, що належало одному із подружжя, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному ст.62 СКУ (ст.25 КпШС), тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.
Позивач ставить питання про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя всього спірного будинковолодіння, тоді як доказів щодо наявності прав на таке не представила. В силу самого факту здійснення покращень та прибудови за час спільного проживання з ОСОБА_10, право на ? частки будинку у позивачки не виникає, оскільки спільною сумісною власністю може бути тільки частка майна, яка істотно збільшилася у своїй цінності внаслідок її трудових та грошових затрат. Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення зазначених позовних вимог.
Відсутні і підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу будинковолодіння від 18.09.2008 року, оскільки позивач не навела доказів та підстав в порядку ст.215 ЦКУ.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, що їх регулює та прийняв обґрунтоване рішення.
Відповідно до вимог ч.2 ст.303 ЦПК України суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не встановлено.
Керуючись ст. ст. 307,308,313-315, 317 ЦПК України колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23.05.2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.
Головуюча Перегінець Л.В.
Судді: Горблянський Я.Д.
Малєєв А.Ю.