АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/1690/2599/2012
Головуючий по 1-й інстанції Матвієнко В.м.
Суддя-доповідач: Бутенко С. Б.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2012 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді Бутенко С.Б.
Суддів: Обідіної О.І., Пилипчук Л.І.
при секретарі Рибак О.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачів - ОСОБА_2.
на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05 червня 2012 року
по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Лубнифарм» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення позики.
Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05 червня 2012 року задоволено позовні вимоги ВАТ «Лубнифарм» про стягнення з відповідачів заборгованості за договорами позики.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ВАТ «Лубнифарм» заборгованість по позиці, яка виникла станом на 01.01.2012 р., у розмірі 29305 грн. 56 коп., що складається з суми основного боргу - 12129 грн., інфляційних - 14676 грн. 25 коп. та 3% річних - 2500 грн. 31 коп., а також 293 грн. 10 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі представник відповідачів ставить питання про скасування даного рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю, посилаючись на безгрошовість укладених договорів позики.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, проте допущене судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ст. 303 ч. 3, ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, встановивши під час розгляду справи неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в справі письмовими доказами, що перебуваючи в трудових правовідносинах з ВАТ «Лубнифарм», за його заявами від 12.01.1995 р. та 09.02.1995 р., на підставі згоди профспілкового комітету ВАТ «Лубнифарм» від 13.01.1995 р. та 14.02.1995 р., відповідачеві ОСОБА_3 01.03.1995 р. та 05.06.1996 р. була надана позивачем безпроцентна позика на придбання житла на суму 15000 грн. (1500000000 крб.) та 1000 грн. (100000000 крб.), що її позичальник зобов'язався повернути протягом 20 років по березень 2017 року шляхом внесення рівними частками щомісячних платежів.
Проте, свого зобов'язання по поверненню позики відповідач належним чином не виконує, з 2002 року припинив оплату одержаної позики, внаслідок чого станом на 01.01.2012 р. виникла заборгованість в сумі 8466 грн. 60 коп.
Виконання відповідачем ОСОБА_3 зобов'язання по своєчасному поверненню позики на суму 16000 грн. на придбання житла було забезпечено нотаріально посвідченою порукою відповідачки ОСОБА_4
Згідно ст.ст. 553, 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до ст. 1050 ч. 2 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.
Суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи та визначивши відповідні до них правовідносини, правомірно стягнув в солідарному порядку з відповідачів 12129 грн. за договором позики, але припустився помилки у застосуванні норм ст. 625 ЦК України.
Прострочення виконання грошового зобов'язання з боку боржника є підставою його відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Застосовуючи дану норму до спірних правовідносин, суд першої інстанції не врахував, що право такої вимоги виникло у позивача лише після набрання чинності Цивільним кодексом України - з 01 січня 2004 року, тому покладення на боржників відповідальності за порушення, що виникли у 2003 році є безпідставним та суперечить вимогам ст. 5 ЦК України.
Місцевим судом також не було взято до уваги, що зобов'язання позичальника сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, стосується лише простроченої суми позики, строк повернення якої настав, і до вимог позичальника про дострокове повернення позики, що залишилася, не застосовується (ч. 1 ст. 1050, ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Отже, враховуючи суму простроченого зобов'язання боржників, час прострочення та встановлений за цей період індекс інфляції, колегія суддів присуджує до солідарного стягнення з відповідачів суму позики з урахуванням індексу інфляції за час прострочення - 1689 грн. 07 коп. та три проценти річних від простроченої суми - 686 грн. 29 коп. в межах трирічного строку позовної давності, що застосовується до цих вимог за заявою представника відповідачів.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо безгрошовості вказаних договорів позики.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Проте, належних та допустимих доказів на доведення таких обставин сторона відповідача суду не надала.
Натомість письмові докази, що є в справі, свідчать про взяття відповідачами на себе обов'язку повернути позивачеві суму позики, одержану на придбання житла.
Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду щодо правовідносин, які виникли між сторонами, не спростовують, проте допущене судом неправильне застосування норм матеріального права є підставою до скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника відповідачів - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05 червня 2012 року скасувати.
Увалити нове рішення, яким позов Відкритого акціонерного товариства «Лубнифарм» задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «Лубнифарм» 12129 грн. за договором позики з урахуванням 1689 грн. 07 коп. індексу інфляції та 686 грн. 29 коп. трьох процентів річних, а всього 14504 грн. 36 коп., а також 145 грн. 04 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: С. Б. Бутенко
Судді: