У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді: - Ковальчук Н.М.,

суддів - Ковалевича С.П., Мельника Ю.М.,

секретар судового засідання - Пиляй І.С.,

з участю позивачки - ОСОБА_2,

представника позивачки - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_6,

представника відповідача - ОСОБА_4,

представника органу опіки

і піклування Рідківської сілької ради -Войтишин Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Радивилівського районного суду від 08 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -Орган опіки і піклування Рідківської сільської ради Радивилівського району Рівненської області та Орган опіки і піклування Почаївської міської ради Кременецького району Тернопільської області, про визначення місця проживання дітей,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Радивилівського районного суду від 08 червня 2011 року вказаний позов задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю і передано їх на утримання і виховання матері -ОСОБА_2.В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку.В поданій апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не враховано позиції органу опіки і піклування Рідківської сільської ради Радивилівського району щодо доцільності проживання всіх дітей разом однією сім'єю з батьком. Вказує, що позивачка, працюючи в Почаївському монастирі, де вона перебуває майже цілодобово, та отримуючи незначну заробітну плату, не може забезпечити їхнім дітям належного матеріального рівня життя, а також приділити достатньо часу для їх виховання та навчання. Стверджує, що спосіб життя позивачки, зокрема надмірне захоплення релігією, може негативно відбитися на психологічному розвитку дочок, а також зазначає, що позивачка застосовує до дітей фізичну силу. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що проживання дітей разом із матір'ю відповідає інтересам останніх, а також зважив на відсутність виняткових обставин, які б послужили підставою для розлучення матері із двома малолітніми доньками.

_______________________________________________________________________________

Справа № 2-232/11 Головуючий у І інстанції -Прачук Л.І.

Провадження №22-ц 1790/1627/2012 Доповідач -Ковальчук Н.М.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, дочок ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. При розірванні шлюбу питання про місце проживання дітей судом не вирішувалося. Реєстрацію розірвання шлюбу проведено 24.02.2010 року. За спільною згодою сторін троє малолітніх дітей після розірвання шлюбу проживали разом з батьком в будинку його батьків в с. Рідків Радивилівського району Рівненської області.

Згідно зі ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

В судовому засіданні встановлено, що діти прихильно ставляться до обох батьків, і обоє батьків добросовісно відносяться до виконання своїх батьківських обов'язків. Однак на даний час сторони проживають окремо і не дійшли спільної згоди про місце проживання дітей.

Відповідно до ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Колегія суддів підтримує висновок місцевого суду щодо відсутності підстав, які б перешкоджали позивачці виховувати і утримувати дітей. Судом встановлено, що позивачка доглядала і виховувала власних дітей від їх народження до осені 2009 року, тобто до часу розірвання шлюбу з відповідачем. Після розірвання шлюбу вона намагалася брати участь у вихованні і догляді власних дітей, про що свідчить визнаний обома сторонами факт, що восени 2010 року вона приїхала до місця проживання дітей і тривалий час проживала з ними. На даний час вона забезпечена власним житлом - має власне будинковолодіння в АДРЕСА_1 (а.с. 11), працевлаштована, має постійну роботу і сталий заробіток (а.с. 10), є фізично і психічно здоровою, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває, що підтверджується медичними довідками Почаївської міської лікарні (а.с. 30- 32). Позитивно характеризується по місцю проживання і роботи (а.с. 22).

Доводи апеляційної скарги щодо негативного впливу позивачки на психологічний розвиток дітей у зв'язку з її релігійними поглядами, так само як і покликання на застосування останньою до дітей фізичного впливу, не підтверджені належними доказами, а тому, судом до уваги не беруться.

Окрім того, згідно п. 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації. Такої виняткової ситуації, яка б давала суду підстави розлучити матір і двох малолітніх доньок судом не встановлено, а тому висновок місцевого суду про передачу дочок ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на виховання матері є правомірним.

Що стосується посилань відповідача на те, що завдяки своєму матеріальному становищу він має можливість краще, ніж позивачка забезпечити дітей, колегією суддів вони відхиляються як такі, що суперечать нормам закону.

Так, відповідно до ст. 180 СК України, обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. За таких обставин, відповідач має усі можливості для утримання дітей, і таке його право та можливість жодним чином не порушуються фактом проживання цих дітей разом з матір'ю.

Колегія суддів поділяє позицію суду першої інстанції щодо визначення місця проживання старшого з дітей -сина ОСОБА_9, який на час постановлення рішення досяг 14-річного віку, разом із батьком.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»№ 11 від 21.12.2007 року передбачено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Право дитини, яка досягла 14 років, на вибір місця проживання разом з одним із батьків, які проживають окремо, передбачене також і ч. 3 ст.160 СК України.

Згідно зі ст. 19 СК України, при розгляді спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У матеріалах справи містяться висновки виконавчого комітету Почаївської міської ради (а.с. 97), служби у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області (а.с. 98-99), відповідно до яких місце проживання дітей доцільно визначити з матір'ю. Орган опіки і піклування Рідківської сільської ради Радивилівського району Рівненської області у висновку зазначив, що слід визначити місце проживання дітей з батьком (а.с. 112). Колегія суддів критично оцінює висновок органу опіки і піклування Рідківської сільської ради Радивилівського району Рівненської області з огляду на те, що він оформлений із порушенням вимог закону, а саме підписаний головою органу опіки та піклування при сільській раді, а не сільським головою чи його заступником, як того вимагає чинне законодавство.

Викладені в апеляційній скарзі мотиви і зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Радивилівського районного суду від 08 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя: підпис Ковальчук Н.М.

Судді: підпис Ковалевич С.П.

підпис Мельник Ю.М.

Згідно: суддя-доповідач Ковальчук Н.М.